Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Будь ласка, Річард…
Він міцно стиснув губи, кивнув і засунув кулон у кишеню.
— Сумніваюся, що це входить в її наміри, але якщо до цього дійде, то даю слово: вона кулон надіне. Келен, схлипнувши, пригорнулась до нього. Річард взяв її під руку.
— Пішли. Треба поспішати. Мені ще потрібно зібратися. У мене залишилося всього кілька хвилин, я піду коротшою дорогою і наздожену її на вершині, але часу мало.
23
Келен
Слабке світло, яке проникало крізь маленьке віконце, практично не розсіювало пануючу в спальні напівтемряву. Кімната нагадувала темницю. Одягнений у темне Річард був схожий на тінь. Скільки разів Келен, прикута до ліжка, так і думала про цю кімнату — як про свою темницю. Тепер тут панував майже відчутний дух темниці, тільки замість затхлого смороду кам'яних катівень пахло смолою.
Келен дивилася, як Річард вкладає чорні штани, чорну сорочку, чорну з золотом туніку, срібні браслети, пояс з кошелями і золотий плащ в мішок. На ньому був простий наряд лісового провідника — зараз переодягатися ніколи. Келен сподівалася, що дуже скоро він зможе втекти і знову надіне одяг бойового чародія, щоб повести їх у бій проти Ордена.
З якихось не цілком зрозумілих причин Річард став ключовою фігурою в їх боротьбі. Келен знала, що його ставлення до подій правильне. Люди самі повинні захотіти битися за себе, та свою свободу, а не просто слідувати за вождем.
Засовуючи в мішок речі і всякі дрібниці, Річард говорив Келен, що, можливо, їй вдасться розшукати Зедда. У старого чарівника можуть бути деякі міркування. Вона кивнула, сказала, що постарається, але сама чудово знала: Зедд нічого зробити не зможе. Цей моторошний трикутник не зруйнує ніхто, Ніккі про це подбала. Річард просто дарував їй надію — єдине, що він міг зараз їй подарувати.
Келен не знала, куди подіти руки. Вона стояла, ламаючи пальці, а з очей лилися сльози. Потрібно було щось сказати, щось важливе, поки ще є можливість, але нічого не спадало на думку. Вона знала: Річард розуміє її почуття, бачить, що у неї на серці, і ніякі слова нічого тут не додадуть.
Відчуття неминучості заповнювало кімнату. Неминучість була присутня тут, як похмурий стражник, який чекав, щоб забрати Річарда, і відвести його геть. Неминучість чекала — невблаганна, невразлива, байдужа.
Коли Кара відійшла від дверей, Річард дістав зі шкіряного мішка жменю золотих і срібних монет. Похапцем зсипавши половину назад, він простягнув частину, що залишилася їй.
— Візьми. Може стати в нагоді.
— Я Мати-сповідниця. Мені не потрібно золото. Річард кинув гроші на ліжко, не бажаючи витрачати час на суперечки.
— Забереш які небудь фігурки? — Запитала Келен. Дурне питання, але треба ж якось заповнити гнітючу мовчанку, а більше нічого не приходить в голову.
— Ні. Вони мені не потрібні. Коли будеш дивитися на них, думай про мене і пам'ятай, що я тебе люблю. — Він згорнув ковдру, загорнув в промаслену полотнину і прив'язав шкіряним шнуром до мішка. — Якщо захочу, я завжди зможу вирізати нову.
Келен простягнула йому шматок мила.
— Мені не потрібні різьблені фігурки, щоб пам'ятати про твою любов. Я і так буду пам'ятати. Виріж що-небудь таке, щоб Ніккі зрозуміла — ти повинен бути вільний.
Річард подивився на неї з похмурою посмішкою.
— Я подбаю про те, щоб вона твердо засвоїла: я ніколи не здамся ні їй, ні Ордену. Різьблені фігурки не знадобляться. Вона вважає, що все домоглася свого, але їй належить переконатися, що я поганий попутник. — Річард тицьнув кулаком в мішок, утрамбовувавши вміст. — Просто огидний.
В кімнату влетіла Кара з декількома вузликами і швидко поклала їх на ліжко.
— Я зібрала для вас деяку їжу, Магістр Рал. Те, що придасться в подорожі: в'ялене м'ясо, в'ялену рибу, трохи рису і бобів. А… А зверху я поклала буханець хліба, який сама спекла. Ви вже з'їжте по дорозі його, поки він свіжий.
Подякувавши, Річард поклав вузлики в мішок. Хліб він, перш ніж сховати, підніс до носа і з задоволенням понюхав, вдячно усміхнувшись Карі.
Річард випростався. Він більше не посміхався. З таким виразом, ніби збирається здійснити останнє, страшне дійство, він стягнув через голову перев'язь. Взяв срібно-золоті піхви в ліву руку, правою витягнув з піхов Меч Істини. Кісточки пальців побіліли.
Клинок видав неповторний металевий дзвін, сповіщаючи про те, що вільний.
Річард закатав рукав і полоснув мечем по передпліччю. Келен здригнулася. Вона не знала, випадково він розсік руку так глибоко чи навмисне. І заледеніла, згадавши, як точно працював Річард будь-яким гострим предметом.
Він повернув лезо і вмочив у кров з обох сторін. Він купав клинок в крові, даючи йому покуштувати трохи і ще більше, розпалюючи в ньому апетит. Келен не розуміла, що він робить і навіщо, але це був лякаючий ритуал. Вона пошкодувала, що Річард не витягнув меча раніше і не зарубав Ніккі. Вже її-то крові Келен би не злякалася.
Річард взяв піхви і прибрав. Меч Істини на місце, провів долонею по всій довжині меча і схопив піхви посередині, а потім схилив голову, не відриваючи очей від золотого і срібного блиску, і повернувся до Келен.
Він підняв голову — в його очах хлюпалася смертельна лють магії. Річард викликав жахливу лють меча, закликав її — а потім прибрав. Келен ніколи ще не бачила, щоб він так поступав.
Річард простягнув їй меч. Сухожилля на зап'ясті напружилися. Крізь кров виднілися білі кісточки пальців.
— Візьми його, — промовив він хрипким голосом, що видає внутрішню боротьбу.
Келен, як зачарована, взяла меч. На мить, поки Річард не забрав закривавлену руку, вона отримала різкий поштовх, ніби її притягнуло до меча лютим гнівом, подібного якому вона ніколи не відчувала. Вона була майже готова побачити сніп іскор. Від холодної сталі виходила така еманація люті, що Келен ледве не звалилася на коліна. У цей момент вона цілком могла б упустити меч, будь у неї можливість розтиснути руки. Тільки вона не могла.