Сивый Чуб
Шрифт:
1. Беседы
– Ти вважаєш, що мене це може хвилювати? Облиш це – произнес грубый с хрипотой голос который принадлежал казаку лет сорока пяти– пятидесяти. Его лицо скрывал полумрак, но белки глаз отчетливо выделялись на лице. Как и глубокий давний шрам на левой морщинистой щеке, проступавший через многочисленные свежие ссадины и синяки. Смуглую морщинистую кожу покрывала седая щетина. Также были отчетливо видны длинные свисающие вдоль подбородка черные усы и почти седой чуб – оселедец, заправленный за правое ухо. Казак вставил в рот прикус мундштука длинной курительной трубки и, причмокивая, затянулся. Лицо казака слегка осветилось
– Любомиру я ще раз закликаю до твого розуму – підпиши ций папір! Я не розумію чому ти так вперто опираєшся? – Любомир снова слегка привстал с кровати и ответил:
– Я не опираюсь Охрим. Мені просто байдуже. Розумієш, мені все одно. Я готовий врешті решт прийняти покарання за всі мої гріхи! Облиш, все це, і покликай мені краще священика. Мені треба висповідатися – Охрим замычал простерши руки ввысь и зашагал взад – вперед покомнате. Потом остановился и снова обратился к Любомиру:
– Послухай, якщо тобі начхати на себе тоді згадай про мене! Про мене і багатьох інших. Підписавши цей документ ти, як колишній єсаул підтвердиш що саме Порта Османська при підтримці татарів вчинила підступний напад на стан козаків та Війська Білгородського! – Любомир кашлянул и сплюнув на пол сказал:
– Ми обидва знаємо, що Порта не нападала на нас з білгородцями. Козаки з білгоодцями перегризлися один з одним за нашим планом. Мені набридло брехати. Я хочу завершити своє нікчемне життя без брехні – Охрим аж подпрыгнул от услышанного и испуганно оборачиваясь зашипел:
– Тихіше-тихіше Любомир. За такі слова я разом з тобою опинюсь у цій в’язниці! Скільки ти можеш верзти ці нісенітниці! Підпиши ти вже цей клятий клапоть папіру і все. Якщо ти його підпишеш, тебе помилують. Ти посидиш у в’язниці деякий час, а потім я так усе зроблю, щоб тебе знов прийняли до війська. Даю слово честі! Ну Любомиру, будь ласка. Цим папіром ти дуже мене, як би так висловитись – врятуєш – Однако слова Охрима не задели сердце Любомира. Он снова затянулся, наполняя маленькое помещение тюремной камеры треском тлеющего пепла, и равнодушно смотря на своего собеседника, произнес:
– Ти даремно так репетуєш Охрим, наче дівка перед весіллям. Нічого з тобою не трапиться і надалі, якщо ти досі не зі мною у казематах. А ось кривавих грошенят у тебе буде трішки менше ніж є зараз, тому що доведеться ділитись з баготьма – После этих слов Любомир засмеялся полным издевки смехом. Охрим скривился и гневно выпалил:
– Що з тобою трапилося Любомир? Ти був такою людиною, таким козаком. А зараз з'їхав з глузду зовсім, і ведеш себе як повний бовдур! Я відчував, що буде щось непередбачуване. Але ніяк не сподівався, що несподіванкою виявишся ти, який зовсім втратив розум. Краще б я був поряд з тобою!
–
На последних словах Любомир подскочил с койки и схватив Охрима за руку злобно прохрипел:
– Замовкни
– Ти божевільний! Ти просто огидний божевільний! – И направившись к выходу из камеры покричал:
– Дмитре! Дмитре, я зробив все, що зміг! Можливо тобі вдасться щось втлумачити цьому бовдуру. Я залишаю його, бо власноруч вб’ю, раніш ніж його повісять! – Тяжелая дверь в камеру медленно отворилась и вошел высокий человек с бледным острым лицом в боярских богатых одеждах. Он казался молодым, но пронзительный, цепкий и холодный взгляд говорил о том, что у этого человека далеко не юношеские помыслы. Любомир, увидев вошедшего, засмеялся, хлопнув себя по колену, и сказал:
– Про вовка промовка! Ось и наш любий друже москалику – Дмитрику! – Дмитрий сдержанно поприветствовал Любомира:
– Здравствуй Любомир – Любомир резко уселся снова на кровать, нервно жуя прикус трубки и спросил вошедшего:
– Коли ж ви двоє знову зібрались? Ні! Мене більш цікавить – навіщо? Можливо ви нікуди і не роз'їджались? Цікаво… – Дмитрий прочистил горло негромко кашлянул, сел на табурет и спокойно ответил:
– Ты прав Любомир – Охрим не далеко ускакал той ночью. Мы снова встретились и последовали за тобой, но ты словно канул в воду. План немного изменился и нам следовало встретится с тобой, чтоб…обговорить новые условия – Любомир подскочил с койки с таким порывом словно намеревался ударить сидящего на табурете и выкрикнул с полным ртом дыма:
– Брешеш, собака! Нічого обговорювати ви не збирались. Я знаю, що ви замислили! Вам було мало всього, і ви бажали ще моєї частки. Вбити мене з хлопцями і забрати мою частку! Які ж ви тварюки! Але я здогадувався. Тому і не прибув у намічене за планом місце! Ось так вам тварюки. Дзуськи! – И Любомир сложив палец в кукиш покрутил им перед самым носом Дмитрия. Спокойствие того сняло словно рукой. Он подскочил и смотря на Любомира взбешенными, широко раскрытыми глазами закричал:
– Значит ты намерено не явился в назначенное место? – Любомир вздрогнул задорно бровями и весело выкрикнул:
– ТАК! – Дмитрий сжал кисти в кулаки и сотрясая ими перед лицом Любомира снова закричал:
– Скотина! Да тебя казнить мало! Из-за тебя мы чуть не попались! Это из-за тебя весь план чуть не рухнул! Если б не Ибрагим Серкан, то мы бы все тут с тобой сидели! Кому нужна была твоя доля? И так она была у тебя мизерная. Мы хотели поделиться с тобой своей долей, чтоб наверняка быть уверенными, что ты будешь молчать. А ты!? – В камеру снова вбежал Охрим с испуганным лицом, теребя в руках свою шапку и тревожным голосом обратился к Дмитрию:
– Та щоб вас чорти в пекло позабирали! Нащо ж ви так волаєте? Вже обидва неповні розуму? Вас чутно навіть на вулиці! – Дмитрий выкрикнул в ответ:
– Убирайся трус, пока я тебя не прибил здесь. Ты не смог с Любомиром договориться, значит не мешай мне! – Охрим в сердцах швырнул шапку себе под ноги и выскочил из камеры. Любомир уже остыл и нахмурившись сел обратно на кровать. Он выпустил дым и глухим голосом спросил Дмитрия:
– Ви справді бажали поділитись зі мною? – Дмитрий опустился на табурет, и все еще взволнованным голосом ответил: