Ставка більша за життя. Частина 1
Шрифт:
— Рупперт! — Клосс змушений був удати здивування, а в цей час перед його очима з неймовірною швидкістю кружляли стрілки годинника. Отже, він знає-таки! Клосс уявив у кав’ярні Пом’яновського Рупперта й гестапівців, що очікували на Ганну. Лотгар, звичайно, вже підготував пастку. А може, він запідозрює і його, Клосса? Може, хоче, щоб Ганну привели до кабінету, коли він, Клосс, ще тут буде? Треба негайно попередити дівчину. Залишились лічені хвилини.
— Нам нічого не відомо про зраду Рупперта, — сказав Клосс. Якщо ви його здемаскували, що ж, вітаю вас з досягнутим успіхом, — вів далі він, захлинаючись власними словами.
— Так, я здемаскував його. Здемаскував-таки, — потвердив Лотгар. — І зробив це без вашої допомоги. Ви — організація, — гаркнув він зненацька, — яка не виконує своїх обов’язків! Можете це передати вашому шефові!
— Хто прикомандирував до Геннінга Рупперта? — запитав Клосс. — Перевірку його минулого також було доручено вам? — тепер вій демонстративно глянув на годинник.
— Ви поспішаєте? — Голос Лотгара зазвучав глузливо.
— Поспішаю, — відповів Клосс. — Що я повинен переказати полковникові Рєкке?
До дванадцятої залишалось чверть години.
— Хвилиночку. Я хотів вам задати кілька запитань. Вам особисто, Клосс. Ви дружили з Руппертом?
— Це перебільшення. Я просто знав його.
— Ви говорили з ним про Геннінга?
— Я був тоді на прийомі, — відповів Клосс. — Як і ви. Він познайомив мене з Бенітою.
Рупперт уже очікує в кав’ярні. Ганна теж от-от з’явиться там. Вона пунктуальна. На жаль, завжди була пунктуальна. Лотгар, напевне, не заарештував Рупперта; він витиснув з нього все і незабаром матиме в своїх руках ще й Ганну. Він, Клосс, вже не встигне: до дванадцятої залишилось десять хвилин.
— Ви заарештували Рупперта? — відважився запитати Клосс.
На обличчі Лотгара з’явилося щось подібне до посмішки. Тепер і він зиркнув на годинник.
— Ви, Клосс, здається, вважаєте мене за ідіота. Прошу переказати полковникові фон Рєкке, щоб він переглянув той свій архів. Якщо є щось про Рупперта, передайте мені. Від вас я небагато дізнався.
Клосс устав.
П’ять хвилин, йому залишилося п’ять хвилин.
Довгий коридор. Сходи. Есесівець підняв грати. Знову коридор. Клоссові треба бігти, але він мусить іти повільно, байдуже минути вартового; зрештою, на що він може розраховувати? За три хвилини — дванадцять.
Саме в ту хвилину, як Клосс виходив з будинку на вулиці Шуха, в кав’ярні Пом’яновського капітан Рупперт замовляв каву. Він глянув у вікно, розгорнув на столі газету й кинув на неї пачку цигарок. Руппертові, звичайно, жаль було цієї дівчини, на яку вичікують в одному з катків зали два гестапівці, переодягнені в цивільне; однак з розпачем і вболіванням він думав насамперед про себе. Ось до чого довели його! Він, капітан Віллі Рупперт, офіцер з великим майбутнім, коханець найкращої жінки в Варшаві, змушений тут ось, у цій польській кав’ярні, грати роль принади, живця, нікчемного шпика, якого можна безкарно топтати ногами, шматувати! Тепер він ненавидів їх усіх: лотгарів з черепами на шапках, брутальних і самовпевнених; поляків, що змусили його зрадити, і тих, які минали його на вулицях, опускаючи погляд, щоб приховати свій страх і зневагу. Літній добродій вибивав на піаніно якусь мелодію; занадто вже фальшивив цей літній добродій; Рупперт мав абсолютний слух, отож намагався не слухати тієї гри і поглядав у вікно. Ця дівчина уже повинна б бути тут! А може, вона не прийде? Рупперт хотів би, щоб вона не прийшла, справді, хотів би, щоб до неї не дотяглися руки катів з Поліцайштрассе, однак в ту ж хвилю охопив його страх. Лотгар не повірить, скаже, що Рупперт його обманув… Що його, Рупперта, жде? Обидва агенти стежили за ним пильно. Рупперт знав ці обличчя, холодні обличчя бандитів. Обидва водночас зиркнули на годинники. Не терпілося їм.
Клосс у цей час саме зупинив рикшу на площі Унії.
— Поспішай, брате, — сказав по-польському. Тепер його мало обходили правила конспірації. Рикша здивовано подивився на Клосса й натиснув педалі. Мчали навпростець по, Маршалковській. П’ять хвилин на першу. Клосс кинув хлопцеві гроші й вистрибнув з коляски. Тепер він знову був німецьким офіцером, якому нема чого поспішати. Пройшов повз кав’ярню Пом’яновського. Погляд у вікно — і відчуття полегшення, що пробігло млістю по всьому тілу. Рупперт сидів біля столика сам. У голові одразу ж промайнула думка: що сталося з Ганною?
Ганна прямувала Вільчею до Уяздовських Алей. Поспішала. Обминула групку людей, які збилися біля наклеєного на мурі німецького оголошення. Коли наблизилась до рогу Мокотовської, несподівано побачила поперед себе, що вулиця зовсім безлюдна. Це завжди було тривожною пересторогою. Перехожі зникнули з Вільчої. Якийсь торговець злякано зачиняв двері своєї підвальної крамнички-нори. Ганна зупинилась. В цю хвилю мало не черкнулася об неї, від когось тікаючи, схвильована добродійка, в якої з сумки виглядала хлібина.
— На розі Кручої облава! — шепнула вона.
Ганна відразу ж змінила напрям. Шкода: запізниться на десять хвилин. Звернула на Мокотовську і, обминаючи небезпечний квадрат, дійшла аж до площі Збавителя. На Маршалковській, здавалося, було більш безпечно; продавець газети раз у раз вигукував: “Новий Кур’єр Варшавський”! “Новий Кур’єр Варшавський”!; люди стовбичили на зупинках, а на розі літній добродій в окулярах продавав, як завжди, цигарки-саморобки в гільзах “Морвітан”. Ганна знала цього літнього добродія. До війни він займав високу посаду в міністерстві лісництва. Дівчина посміхнулася до нього й прискорила ходу. Вже було десять хвилин на першу.
Клосс чекав. З якого боку надійде Ганна? Чи агенти гестапо розставлені навколо кав’ярні, чи тільки в ній? Треба помітити Ганну якомога раніше, бо інакше… Клосс став у брамі. Трамвай, наблизившись, на якусь мить затулив собою протилежний бік Маршалковської. Трамвай проїхав далі, і Клосс побачив Ганну! Як важко не бігти! Коли Клосс переходив бруком, військова автомашина мало не зачепила його. Ганна вже була на краю тротуару; Клосса помітила лише тоді, як він прожогом підійшов до неї і торкнув її так, що аж сумочка випала з рук на землю.
— Вибач, — сказав він, підіймаючи сумочку. І додав: — Не йди туди. Гестапо!
Ганна негайно подалась у протилежний бік і зникла в юрбі. Клосс залишився сам. Звернув на вулицю Пія XI, а потім на Мокотовську, що все ще була безлюдною. Зупинився і витягнув портсигар. Руки його тремтіли, коли запалював сірник.
“Заспокойся, телепню, — подумав. — Заспокойся: вона ж уже в безпеці”.
На мурі давньої кам’яниці біліли стерті, але все ще помітні криві літери напису: “Варшава бореться”.