Ставка більша за життя. Частина 1
Шрифт:
Вона тепер лежала зв’язана в ліжку, з її рота виглядав кляп; в очах її світилися тільки ненависть і розпач. Беніта змушена була бачити, як Ганна й Клосс метушаться по кімнаті, переглядають її речі. Вона побачила, що Ганна вії платті, плащі та окулярах, збиралася вже йти кудись. Можна припустити, що панна Беніта фон Геннінг ніколи в своєму житті ще не переживала такої жахливої ночі.
І от Ганна і Клосс вийшли з квартири.
— Ганно, — заговорив Клосс на сходах, — це дуже небезпечно. Ти швидко пройдеш повз вартового, вартовий повинен бути впевнений, що ти — Беніта. Опинишся в кабінеті Геннінга… Ти пам’ятаєш план, накреслений Руппертом?
— Так, — шепнула Ганна.
— В кутку стоїть сталевий сейф. Відімкнеш його, сфотографуєш і вийдеш через кухню… Ти зможеш вибратися з вілли в момент, коли мінятимуться вартові… Я увесь час буду слідкувати за тобою… Буду твоєю охороною…
Коли дійшли до брами, він поцілував Ганну.
— Запам’ятай, в якому місці штахети трохи нижчі… Але тільки під час зміни варти… Тоді вартовий не дивиться на подвір’я… Ну, тепер — іди…
Ніч була темна, вулиця безлюдна. Пройшов жандармський патруль. Вони почекали під деревом якийсь час. Нарешті Ганна перебігла через вулицю і потім повільним кроком підійшла до вартового, який стояв перед хвірткою вілли Геннінгів. Схований в тіні дерева, Клосс ані на мить не випускав дівчину з поля зору. Вийняв з кобури пістолет, відхилив запобіжник. Ледве стримуючи прискорене калатання серця, вичікував.
— Gute Nacht Fr"aulein, [20] — сказав вартовий, і Клосс глибоко зітхнув.
Ганна підійшла до дверей, вийняла з сумочки ключі, засунула один із них в отвір замка. Якусь мить здавалося, що замок зіпсувався, що двері не пускають… Та мить тривала цілу вічність.
“Коли б тільки вартовий не взявся їй допомагати!” — молився Клосс. І ось двері відчинилися — Ганна опинилася в святилищі професора. Клосс не міг уже бачити її.
Ганна пройшла через хол і секретарську кімнату Беніти. Кабінет був незамкнений. Тепер намагалася не думати, діяла механічно — згідно з планом, який розробив Клосс. Спочатку — заслонити вікна, потім — ввімкнути світло, вийняти ключі і дуже спокійно, без хвилювання та поспіху підійти до сталевого сейфа. Ключ у замку клацнув раз, клацнув удруге, однак дверцята не відчинялися. Ганна відчула на лобі краплини поту і зупинилася.
20
На добраніч, панно! (Нім.)
“Треба робити все спокійно, — подумала, — тільки спокійно. ”
І дівчина почала все спочатку. Коли сейф тихо відчинився, вона сіла, дозволила собі на хвилинку відпочити.
На середній поличці лежали старанно пронумеровані папки. Секретні плани професора фон Геннінга. Ганна розклала їх на столі, вийняла фотоапарат, зиркнула на годинник… Скільки ще залишилося до зміни вартових?
Тим часом Клосс, сховавшись за деревом недалеко від брами, очікував її, тримаючи на всяк випадок зброю напоготові. Як довго це тягнеться! Клоссові ще ніколи не здавалося чекання таким жахливо болісним і важким. Нарешті Клосс почув фуркотіння мотора — до вілли під’їхала відкрита автомашина, на тротуар вискочили жандарми. А може, Беніта обманула-таки? Може, професор Геннінг не виходив з дому і тепер викликав жандармів?.. Ні, здається, все йшло згідно плану, це всього тільки зміна вартових. Жандарми стали один навпроти одного, розводящий проінструктував їх. Зараз Ганна повинна вийти з вілли
Вона саме в цю хвилину вимкнула світло, вийшла на кухню, трохи поморочилася біля кухонних дверей, потім замкнула їх ключем Беніти. Опинилася за віллою, в подвір’ї. Чула голоси вартових, бачила солдата, який проходжувався вздовж вулиці. Пригнувшись, пробігла подвір’ям — це був найважчий момент. Перелазячи через штахети, роздерла плаття. Але що там плаття! Ганна була вже в сусідній садибі. Вартовий, що ходив уздовж паркана, саме повернувся спиною… Ганна, притискаючись до муру, вибралась на вулицю. Там уже чекав її Клосс. Він узяв дівчину під руку, і обоє зникнули в темряві. Довго мовчали. Здається, немало часу минуло, аж поки Ганна прошепотіла:
— Все гаразд.
Ранок був сонячний. Ганна з папкою в руках стояла в невеличкій кімнатці за антикварською крамничкою. Світ здавався їй тепер веселим і гарним… Вона, щоправда, мусить зараз же виїхати з Варшави, однак незабаром все-таки повернеться сюди і знову побачить Янека. Роботу, найважчу з усіх, які їм досі доручали, вони вже виконали. Можуть цим пишатися. Німці ніколи не здогадаються, що плани фон Геннінга уже перестали бути таємницею Третьої імперії.
— Що буде з Бенітою? — запитала Ганна.
Марцін кисло всміхнувся.
— Я бажав би, — буркнув він, — щоб все обійшлося без викрадання тієї дівчини. Тепер маємо з нею чималий клопіт. Я послав на квартиру Клосса своїх людей, вони перевезуть її, замкнену в шафу, до більш безпечного місця — на Мокотув.
— А потім що?
— Хіба я знаю?.. — Марцін знизав плечима. — Повідомимо в Центр. Погане діло. Зникнення Беніти підніме на ноги все варшавське гестапо.
— А що нам залишалось робити? — Ганна радісно усміхнулася.
Марцін знову знизав плечима.
— Я побоююсь за Янека, — мовив він.
Тепер і Ганну починала тривожити доля Клосса. Вони розсталися недавно, і тоді, коли розставалися, Ганні здалося, що він перебуває в цілковитій безпеці, однак залишається він тут-таки, і тому кожної миті загрожує йому смерть.
— Дозволь мені ще не виїжджати з Варшави.
Марцін не приховував свого невдоволення.
— Кинь ці дурощі! — різко кинув він. — Зараз же їдь звідси на вокзал і зголошуйся до Бартека в Радомі. Якщо я тебе тут ще раз побачу, вважатиму, що ти не виконуєш наказ.
Коли Ганна вийшла з антикварної крамнички, до неї знову повернувся веселий настрій. На вулиці чомусь не видно було німецьких мундирів. Юнак з букетиком у руці усміхнувся до Ганни, і вона відповіла йому усмішкою. Йшла повільно, розглядаючись навкруги, бо все ще сподівалася, все ще мала якусь надію побачити Клосса, хоча й знала, що він не може прийти сюди, що він зайнятий у себе на роботі, в тому проклятому абвері. Стала на трамвайній зупинці. Саме під’їжджав нульовий номер, і в цю мить Ганна помітила, що до неї біжить капітан Рупперт. Німець був близько, так близько, що все одно не втечеш Він впізнав її ще до того, як вона встигла прийняти якесь рішення. Трамвай зупинився, і Ганна метнулась до другого вагона, але Рупперт був уже поруч і схопив її за руку.
— Пустіть мене! — закричала Ганна.
Люди, вдаючи, нібито нічого не бачать, обминали їх і заходили в вагон. Трамвай рушив.
— Я з вами не знайома! — ще раз крикнула дівчина і вчепилася за ручку дверей, але в цей час на тротуарі з’явився жандармський патруль.
— Заарештуйте її! — наказав Рупперт.
Лотгар сказав, що в Рупперта є ще один, останній шанс — знайти ту дівчину. І Рупперт її знайшов, однак, доповідаючи про це штурмбанфюрерові, відчував якийсь несмак, якусь гіркоту. Гадав, що йому принаймні подякують, що, можливо, все це якось скінчиться, все ще мав надію вирватися з цих тенет. Але реакція Лотгара була цілковитою несподіванкою для нього: