Ти чуєш, Марго
Шрифт:
– -Я вагітна!
– закричала Марго на повний голос. Нею заволодів цілий згусток почуттів, які не можна розкласти на поняття "щастя", "страх", "спокій", "тривога". Новина "Я вагітна!" блискавкою облетіла кожну клітинку тіла і мозку. І Марго вмить стала зовсім іншою. Вона зачаровано роздивлялася свій живіт і лагідно погладжувала його рукою. Це може зрозуміти тільки жінка. Світ перевертається. Все, що вчора здавалося важливим, сьогодні виявляється безглуздям. Те. що вчора вважалося багатством, сьогодні перетворилося на сміття. Те, що вчора вабило, сьогодні видається абсолютним несмаком. Те, що вчора боліло, сьогодні не тривожить. Те, що вчора було поза кадром, стає найсуттєвішим. Як жаль чоловіків, які ніколи не начать на власні очі, як світ
Марго підвела голову. Малиново-бузковий копр степового цвіту оточив її зусібіч. Краса неймовірна. Лілова хвиля пливла за бузковою і зникала на білому горизонті. Як пахне! Новим життям. Надією.
Марго прилягла на землю, заплющила очі і поринула в своє тіло. Нога не боліла. Не те. щоб зовсім не боліла, а просто бавилася у біль. Пити не хотілося. Не те. щоб зовсім не хотілося: виявляється, можна обійтися без води. Сонце пекло, однак Марго відчула на собі скляний скафандр, який гамував проміння. Каркання видалося їй не лихими віщуваннями просто воронячими любовними забавами.
"Я ношу в собі ще один світ.
– спало їй па думку.
– Цілий космос". Вона лежала на степовій траві і прислухалася до світу в собі.
Почувся стукіт копит. Андибер, - ні на мить не завагалася Марго. Він гарцював навколо неї па коні і сміявся. Він був не з оселедцем, а з довгим змиленим від довгої дороги волоссям, що трохи закрученими пасмами спадали на засмаглі плечі. Кінь ставав дибки, гупав об землю важкими копитами і пронизливо іржав. Андибер виконував на коні якийсь дивний ритуальний танець, в якому Марю безпомилково читала: "Я люблю тебе, моя і королево!"
Потім Андибер витяг кочівницький бурдюк і став лити на Марго холодну воду. Стало легко і приємно. Марго повільно підвелася, повільно обсмикнула спідницю, повільно познімала з себе травинки, повільно вставила ногу в стремено другого коня, повільно сіла на коня і звісивши ноги один бік, узяла вуздечку в руки і повільно рушила за Андибером. "Ти будеш жити в гріху з характерником".
– згадала вона. Але ці слова не викликали в неї негативних емоцій. Навпаки. Хотілося сміятися.
Вони їхали дуже повільно. Всередині в неї похитувався другий світ.
Вони їхали дуже довго. Аж поки сонце не почало сідати за обрій. Аж поки вони не дісталися річки. Аж поки світ всередині Марго не став бунтувати.
Марго роздяглася до сорочки і повільно зайшла у воду. Вода прийняла її в свої обійми. П'ять хвилин тому вона відчувала себе торбою, набитою камінням. Каміння тягло ноги, плечі, спину, перекочувалося в животі і в голові. А у воді Марго стала абсолютно безтілесною. Вона рибою попливла по річці, а Андибер — за нею. Дві великі рибини плюскалися і бризкалися, пірнали і сміялися.
Коли Марго виходила з води, Андибер уже розкладав вогнище на березі. Побачивши, як мокра груба полотняна сорочка обліпила її великі г руди і живіт, попу і ноги, він підвівся і завмер. В його очах було збентеження і тепло, острах і тривога, захоплення і трепет, синівська безпомічність і батьківська сила. Хто вміє так дивитися на жінку, тою жінки люблять.
Звечоріло. Марго сушилася і грілася біля вогню. Андибер доварював юшку з риби, яку ловив перед тим у річці просто руками, а потім, дмухаючи, годував Марго. Жінки люблять чоловіків, що їх годують. Вони, щоправда, люблять і тих чоловіків, яких годують самі. Однак це зовсім різні відчуття. До чоловіка, якому готує жінка сніданок, обід і вечерю, якому пере і прасує, купає в ванні і чухає спину, жінка почуває те саме, що й до своїх дітей. Чоловік, що готує страву, відкриває маленьке віконце до найтемнішої і найпотаємнішої комірчини жіночого єства.
Марго заплющила очі і поринула в сон, оточена фіолетовою ніччю.
– Вар'яти, вперід!
– скомандував Камікадзе, і мікроавтобус із соціологічною групою вирушив "у поле".
Поїздка завжди розпочиналася з оповідей про те, хто. кого і як не хотів відпускати у відрядження.
Дружина
По-перше, Марго насторожилася: звідкіля шеф знає про її "вагітність"? До речі, де були всі, поки вона з Андибером грала у велике земне кохання?
По-друге, Марго здалося, що її нудить. Вона про всяк випадок обмацала свого живота і, трохи заспокоївшись, пересіла із закріпленого за нею місця наперед. На що публіка прореагувала заяложеними жартами на зразок: "А на кисленьке не тягне?"; "Марго, з твоїм характером броненосця Потьомкіна в тебе дівчинка не вийде! Тож марна справа!"
Марго образилася, сказала "Тіпун вам усім н; язик і в усі інші місця" і надулася, їй страх як хотілося хоч упівока глянути на Андибера проте боялася, тож посилено вслухалася в те, що відбувало ся в неї всередині.
Тим часом мікроавтобус проїжджав приміськими селами. Вони навмисне не включили в маршрут села, розташовані на трасі недалеко від Києва, бо робили по них окреме обстеження. Паро, тут різнорідний. Він дає відповіді на поставлені питання неохоче, проте любить поговорити про злодіїв, які понабудовували в їхньому селі котеджі, біля яких вони, до речі, з успіхом "пасуться". Пасуться вони й на трасі: а як же прожити? Оскількі в таких селах багато приїжджих, то результати завжди дають різнобій, установити тенденцію і дат! соціопсихологічну характеристику населеному пункту дуже важко. Корінне населення, яке ще зберегло традицію, навмисне уникає або й ігнорує "чужих", і навпаки. "Чужі" дають високий відсоток маргінальності, а "корінні" не йдуть на контакт.
Пасажири мікроавтобуса, сміючись, пригадували, як вони тут робили опитування. Поставивши те саме питання тій самій людині кілька разів у різних контекстах або різними опитувачами, отримували прямо протилежні відповіді, яким потім не могли дати раду. Села при дорозі ждуть "чужих", оскільки ті їх годують; вони говорять "чужим" те, що ті хочуть почути, тримаючи власну думку про всіх і все при собі, а коли "заїжджі" від'їжджають, забувають про них і чекають на нових "чужих", їхня група стикалася з тим, що опитувані весь час патякали на те, що їхню працю слід оплатити. Однак будь-які мінімальні фінансові заохочення створювали додаткові проблеми: респонденти заглядали в рота, намагаючись зрозуміти від соціологів: що ви хочете почути від нас? Неоплачувані опитувані були норовистими, агресивними, проте в них була цілком відчутна дрібнобуржуазна тенденція. Ці люди комунікабельні і схильні до торгівлі. Поторгувавшись із ними на трасі, перекинувшись слівцем про те і се, соціологи рушили далі.