Твердиня
Шрифт:
Лео роздивлявся полігональну кладку Саксайуамана:
– Та ну…
– Це правда! Жоден із відомих методів обробки каміння не дозволяє відшліфувати брили так, щоб їхні грані ідеально пасували одна до одної! Припустімо, можна витратити купу часу і наглянсувати два окремі блоки так, що між ними не буде мікронного зазору. Але десять, сотню, тисячу каменів? А цілу стіну? – Художник у запалі ляснув долонею по столу, ледь не перекинувши келих. – Мине мільйон років, перш ніж вдасться створити щось подібне.
Українець переводив погляд із фотографії на Ґуннара і назад.
– Але Саксайуаман усе-таки
– Правильно. – Швед загадково посміхнувся. Цього разу посмішка вийшла кращою. – У мене є ще кілька знімків. – Ґуннар Іверс видобув інші фотографії, на всіх були руїни Саксайуамана, відзняті з різних ракурсів. – Дивіться уважно. Окремі кам’яні блоки важать шістдесят тонн і сягають розмірів будинку. Але навіть вони оброблені так майстерно, наче це пластилін, а не граніт. Хочу, щоб ви усвідомили, наскільки технологічно досконалим є Саксайуаман. Навіть якщо судити мірками постіндустріальної епохи.
Левко вглядався у фотографії, по черзі передаючи їх Семену. Ґуннар вів далі:
– А тепер гляньте сюди. – На столі з’явилося ще кілька світлин. – Це славнозвісне Мачу-Пікчу… – Лео впізнав найвідоміші інкські руїни. – Помічаєте різницю?
Сьома невиразно проказав:
– Ну, камені трохи менші.
– І все?
– Має бути щось іще?
Схилившись над знімком Мачу-Пікчу, Левко обдивлявся стіни ступінчастих святилищ.
– Дивіться уважніше, – перейшов на шепіт Ґуннар. – Невже ви не помічаєте, що це зовсім інша стіна?
Брили, з яких складені мури Саксайуамана, не схожі між собою, однак усі вони мають полігональну форму в перетині. Їхні грані гладенькі, наче після обробляння на верстаті. У той же час камені, з яких збудовано храми й тераси на Мачу-Пікчу, виглядали… звичайним камінням. Звісно, їх теж обробляли, обтесували, але обруби лишались нерівними, граней, як таких, не було. Не знайшлося жодного каменя, який би «ліпився» впритул до сусіднього в кладці, як це було на знімках Саксайуамана. Стіна Мачу-Пікчу – і це було цілком очевидно – нагадувала недбало накидану купу каміння.
– В принципі, так, – сказав Левко.
– Це різні технології, – пояснив старий. – Ті, хто зводив Саксайуаман, якимось немислимим способом обробляли колосальні брили, після чого складали з них стіну, наче з кубиків конструктора «Lego». Будівники Мачу-Пікчу не мали такої можливості. Вони тулили камені докупи, не маючи цементу, замазували їх глиною чи землею, а нерідко лишали просто так – утрамбовуватись під власною вагою.
– Дивно, у світі знають переважно Мачу-Пікчу і майже ніхто не чув про Саксайуаман, – зауважив Семен.
– Це типово для сучасного суспільства, де цінується зовнішній прояв і ніхто не хоче докопуватися до суті, копирсаючись у деталях. Мачу-Пікчу стало відомим не через велич храмів і культових споруд, а завдяки розташуванню й величній красі довколишніх Анд. Гляньте на антураж, подивіться на гори навколо – ось що зробило Мачу-Пікчу відомим! Якби місто було розташоване у долині посеред миршавих ланів, а не на гребені важкодоступного кряжу, не нависало над чотиристаметровими прірвами, оточене гостроконечними бескидами, рівних яким іще пошукати, про нього у світі знали б не більше, ніж про Саксайуаман, на Мачу-Пікчу не було б і десятої частки тих відвідувачів, які пруться туди нині. – Старий перевів подих. – Зіграло роль ще й те, що до початку двадцятого століття Мачу-Пікчу лишалося цілковито невідомим для цивілізованого
– Справді? – І Семен, і Левко не помітили, як зацікавились і втягнулись у розмову.
– Ага. Історія виявлення Мачу-Пікчу зробила чималий внесок у його популярність. Руїни у 1911-му відшукав Хайрем Бінґхем, професор Єльського університету. Він відшукав їх цілком випадково. Цю романтичну побрехеньку переповідають нині на кожному кроці в Куско, проте ніхто чомусь не розказує, що Хайрем Бінґхем насправді шукав не Мачу-Пікчу. – Старий перемінився на лиці, та яма, яка уявилась Левку під час першої посмішки Ґуннара, раптово проступила чіткіше. – Американець організував експедицію, головною метою якої були пошуки Паїтіті, золотого міста. Йому просто пощастило надибати індіанця, котрий вивів його до Мачу-Пікчу, взявши за це лише два долари.
Левко несподівано осягнув, що їхня бесіда – тільки довжелезний вступ до чогось більш важливого і таємничого.
– Ну що, вам цікаво?
– Цікаво… – мовив українець, не маючи змоги розплутати клубок суперечливих почуттів, що перекочувався у грудях.
– Тоді йдемо далі. – Очі шведа збуджено поблискували. – Бінґхем відразу второпав, що спіймав облизня. Врешті-решт він таки прославився, навіть написав дві чи три книги про свої експедиції, але разом з тим чудово розумів, що з точки зору технології будівництва знайдене ним Мачу-Пікчу – не більш ніж бліда тінь Саксайуамана й багатьох інших руїн у Перу. – Старий вкотре поліз до папки. – У мене є чимало інших знімків. Тут і Ойянтайтамбо, і Пізак, і К’єнко, і Пука-Пукара, і Тамбомачай. [45]
45
Ойянтайтамбо, Пізак, К’єнко, Пука-Пукара, Тамбомачай – назви фортець, руїни яких збереглися в Перу. Розташовані в Андах, у провінції Куско.
Ґуннар, наче картяр, розклав на столі нові фотографії. Ці були старішими і виглядали потріпаними. Старий розсортував світлини на дві групи. У першій – зліва від Левка – фото Саксайуамана та інших твердинь із бездоганними стінами, складеними з мегалітичних блоків. Праворуч опинилися знімки Мачу-Пікчу та інших фортець, чиї стіни скидались на безладне нагромадження каміння.
– Розумієте, про що я? – Швед прижмурив одне око.
Різниця у стилі будівництва була очевидною.
– Розумію, – трохи сконфужено проказав Сьома. – Але що це значить?
– Почекай, скоро побачиш. Це не все. Споруди, що ви бачите в купі зі знімком Мачу-Пікчу, насправді зводилися пізніше за гігантів на кшталт Саксайуамана. Точної різниці ніхто не скаже, але можна з певністю стверджувати, що спочатку в Андах з’явилися Саксайуаман, Пізак та Ойянтайтамбо, а вже потім – їх менш досконалі… – Ґуннар зробив паузу, – копії.
– Як це? – Левко забув про недопите пиво. – Древні розучились будувати? Тупо втратили свої знання?
– Нічого вони не втратили, – похитав головою Ґуннар.