Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

Йому були однаково важливі правда небесна і прав-

да земна, дух і плоть, ареною боротьби яких є людсь-

ка душа.

Про те, як працював Мережковський, пише його

дружина Зінаїда Гіппіус в біографічному нарисі «Дми-

тро Мережковський» (Париж, 1951): «До всякої заду-

маної роботи він ставився із серйозністю вченого. Він

325

досліджував предмет, свою тему, з усією можливою

широтою, і ерудиція його була доволі чудова. Почина-

ючи з

«Леонардо», він прагнув, крім книжкового зби-

рання джерел, ще бути там, де відбувалася дія, бачи-

ти і відчувати те повітря і ту природу. Але не завжди

це вдавалося. Повторюю, більше всебічного і реаль-

ного дослідження теми, стосується це романа чи не ро-

мана, — важко було в кого-небудь зустріти».

Мережковський залишив велику літературну спад-

щину: романи, вірші, сотні статей і робіт. Він написав

про багатьох письменників і поетів. Один тільки цикл

«Вічні супутники» (1897) включає портрети Лонга,

Марка Аврелія, Плінія Молодшого, Кальдерона, Ґете,

Сервантеса, Флобера, Монтеня, Ібсена, Достоєвського,

Гончарова, Тургенєва, Майкова, Пушкіна. Він написав

книги про Гоголя, Достоєвського і Толстого, статті про

Чехова, Горького,

Короленка, Белінського, Чаадаєва,

Некрасова, Тютчева, Леоніда Андрєєва. Все, що напи-

сав Мережковський до 1914 року, ввійшло до повно-

го зібрання його творів у 24-х томах, яке вийшло в Пе-

тербурзі у видавництві Ситіна у 1914-1915 роках.

Мережковський жагуче бажав одержати Нобе-

лівську премію. Він вважав, що її по справедливості

належить присудити йому і він один достойний її. Кан-

дидатами на премію, крім нього, були висунуті І. Бунін

і І. Шмєльов160. Основним конкурентом був Бунін, яко-

го Мережковський вважав нудним письменником по-

буту. Але у 1933 році Нобелівський комітет віддав пе-

ревагу Буніну.

Письменник з ненавистю ставився до комунізму і,

коли фашистська Німеччина почала війну з Радянсь-

326

ким Союзом, виступив по радіо і привітав Гітлера, по-

рівнявши його з Жанною д'Арк. Після цього більшість

емігрантів відвернулася від нього. Ненавидячи і зне-

важаючи Гітлера, він, як і Черчілль, вважав, що «хоч

з чортом, але проти більшовиків». Поетеса Ірина Одо-

євцева, яка близько знала Мережковського і часто зу-

стрічалася з ним у Парижі, писала в своїх спогадах

«На берегах Сени» (Париж, 1983): «Його поведінка під

час війни, його так звана зрада Росії — «гітлерство»,

промови по радіо і інше... робилося тільки «з підлості»

і не стосувалося його справжніх поглядів і почуттів...

Поклавши руку на серце, підтверджую,

що Мереж-

ковський до свого останнього дня залишався запе-

клим ворогом Гітлера, ненавидячи і презираючи його

як завжди.. , він вважав його мерзотником, неосвіче-

ним нікчемством, до того ж напівбожевільним. Він

все життя торочив про Антихриста, але коли цей Ан-

тихрист, яким можна вважати Гітлера, з'явився перед

ним, — Мережковський не розгледів, не впізнав його».

Дмитро Сергійович помер з тавром колабораціоні-

ста161 9 грудня 1941 року. На його відспівування в пра-

вославній церкві на вулиці Дарю в Парижі прийшло

всього декілька чоловік.

327

МИКОЛА БУРАЧЕК

(1871 — 1942)

український живописець-пейзажист,

художник театру, актор

Кохаюсь я в природі, люблю кож-

ний її шматок, форму, освітлення,

колорит. Все це хвилює мене, дає

мені глибокі переживання, почут-

тя радості, щастя.

Микола Бурачек

Природа щедро наділи-

ла Миколу Бурачека ба-

гатогранним талантом. Він

був не тільки видатним

майстром пейзажного жи-

вопису, а й відомим теат-

ральним художником, чу-

довим актором, педагогом,

письменником, мистецт-

вознавцем і громадським

діячем. На творчість Бура-

чека як художника значний

вплив справили французь-

кі живописці — «барбізон-

ці» та імпресіоністи.

Микола Григорович Бурачек

народився 16 березня

1871 року в місті Летичеві, нині Хмельницької обла-

сті, в родині поштового службовця. Незабаром батька

перевели в Кам'янець-Подільський, де він став пошт-

328

мейстером. Батько був любителем живопису, непогано

малював і з дитячих років прищеплював любов сина до

мистецтва. У гімназії на хлопця звернув увагу вчитель

малювання, який познайомив його з основами рисун-

ка. У 1879 році помер батько, а через два роки — мати.

Лише завдяки допомозі родичів Миколі пощастило за-

кінчити гімназію.

У 1888 році Бурачек вступив до Київського універси-

тету, але за участь у студентських заворушеннях був