Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

зів Курбських148. Батько, Сергій Іванович, закінчив служ-

бу в чині дійсного тайного радника, що відповідало 2-му

класу «Табеля про ранги» (вище був тільки канцлер).

З дитинства Мережковський дихав повітрям ста-

319

ровини, жив в палацових будинках, перебував у при-

дворному середовищі. Згадуючи про своє дитинство,

він у своїй «Автобіографічній нотатці» писав: «Узимку

ми жили в старому, ще петровських часів, Бауеровсь-

кому

будинку, на розі Неви і Фонтанки, у Прального

моста, навпроти Літнього саду: з одного боку — Літній

палац Петра І, з другого — його ж будиночок і найдав-

ніший у Петербурзі дерев'яний Троїцький собор». Літо

родина Мережковських перебувала на дачі на Єлагі-

ному острові, в одному з палацових будинків.

Мережковський був молодшим сином в багатодітній

родині і з дитинства відчував себе самотнім і нещас-

ним. Батька він не любив і боявся. Пізніше він писав:

Всегда один, в холодном доме рос

Я без любви, угрюмый как волчонок,

Боясь лица и голоса людей,

Дичился братьев, бегал от гостей...

Родинні умови наклали свій відбиток на його вда-

чу. Він був відлюдний, важко зближався з людьми, все

життя відчував себе самотнім.

Мережковський рано

відчув

потяг до

літератури,

до складання віршів. Перший свій вірш, наслідуючи

«Бахчисарайському фонтану» О.С. Пушкіна, він напи-

сав у тринадцять років. Але дитячі спроби віршування

були слабкими.

У 1884

році він

вступив на

історіко-філологіч-

ний факультет Петербурзького

університету.

У

сту-

дентські роки на нього справили великий вплив тво-

ри

філософів-позитивістів149

Канта (1798-1857),

Мілля

(1806-1873) і Спенсера (1820-1903).

320

Зі своєю майбутньою дружиною, Зінаїдою Микола-

ївною Гіппіус150, яка стала відомою поетесою і крити-

ком, Мережковський познайомився у 1888 році в Гру-

зії. Невдовзі вони одружилися і прожили довге спільне

життя, «не розлучаючись, — зі слів Гіппіус, — з дня

нашого весілля в Тифлісі, ні разу, ні на один день». Од-

наче, навіть для дружини, те, «що лежало у нього на

великій глибині, відкривалось нечасто».

Літературний шлях Мережковський почав в лі-

берально-демократичному

середовищі.

Близьким

для нього став журнал

«Отечественные

записки»

М.Є. Салтикова-Щедріна і О.М. Плещеєва. У 1891

році він познайомився з відомим

поетом С.Я. Надсо-

ном151 і «полюбив його як брата». Іншим найближ-

чим приятелем став поет М. Мінський152.

Будинок Мережковських на Ливарному проспек-

ті претворився на літературний салон, в якому збира-

лася літературна інтелігенція. Його відвідували А. Бі-

лий153, В'ячеслав Іванов154, К. Бальмонт155, І. Бунін156.

Під впливом народницьких ідей молодий Мереж-

ковський відправляється «пізнавати життя». Він по-

дорожує по Волзі і Камі, відвідує Уфімську і Орен-

бурзьку губернії. Його увагу привертають релігійні

течії і секти, які відкололися від офіційної православ-

ної церкви. Він збирається після закінчення універси-

тету «іти в народ» і стати сільським вчителем.

На початку 90-х років у свідомості Мережковського,

який був у напружених духовних шуканнях, відбув-

ся глибокий релігійний переворот. Він збігся з появою

в російській літературі нового напрямку — символіз-

му. У 1892 році вийшов його поетичний збірник «Сим-

321

воли» і праця «Про причини занепаду і про нові течії

сучасної російської літератури», яка стала програ-

мою символізму. Відмовившись від позитивізму, він

проголосив три головних елемента мистецтва: містич-

ний зміст, символи і розширення художнього вражен-

ня. Новий напрямок в літературі оформився з появою

віршів Д. Мережковського, З. Гіппіус, М. Мінського,

К. Бальмонта і В. Брюсова157. Символісти розглядали

свій метод як принципово новий тип художнього і мо-

рально-релігійного мислення і висловили у своїй твор-

чості кризовий характер епохи, заперечення буржуаз-

ного побуту і моралі, неминучість великих історичних

катаклізмів.

У 1901 році Мережковський разом із Розановим і

Філософовим добилися від Синоду дозволу заснува-

ти в Петербурзі «Релігійно-філософські збори». У цих

зборах взяли участь визначні богослови, філософи,

представники духовенства, серед них єпископ Сергій,

який у 1943 році став патріархом Московським і всієї

Русі. Але ідеї «релігійної громадськості» (варіант хри-

стиянського соціалізму), які проповідували засновни-

ки зборів, різкі висловлювання на адресу православ-

ної церкви і думку з'єднати православіє з католицтвом

Синод визнав небезпечними і у квітні 1903 року забо-

ронив проведення зборів.

Головні свої твори Мережковський створював в ат-