ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)

Мельник Виолета

— Є у вас щось? Тут непоганий улов.

Крізь очеретяні зарості з’явився хлопець, тримаючи в руках пастку для риб. Тікати було пізно. Так, ніколи не можна забувати, що там, де можеш сховатися ти, запросто можна не побачити інших. Той, що вийшов, в здивуванні завмер, а потім, мірно розплившись в усмішці, крикнув ще голосніше:

— Тут ТАКИЙ улов... Рибка сама до нас в руки припливла...

Іще далі берегом почувся голос:

— Що? В мене також непоганий улов. Нестор, а в тебе?

— Вдалий ранок, із вчорашнім не порівняти!

Один

за одним з очерету з’являлися хлопці.

Погляд за поглядом. Німа сцена. В Аріяни серце провалилося. Вона судорожно стиснула пальці Іллі, відзначивши, що його долоня залишилася незмінною. Здавалося, для нього нічого не сталося, сам спокій.

— Погляньте, що тут у нас...

Нестор, повільно поставив свою пастку додолу, вийшов вперед.

— Ти, видно, зовсім пришелепкуватий, якщо походжаєш так спокійно серед людей після вчорашнього.

— А в чому, власне, проблема?

— В чому проблема? Ти сам — проблема, чаклун дідьків! Що ти собі дозволяєш! Які чари кинув на неї? Хто тобі два право розпоряджатися долями інших?

— Уяви не маю, про що взагалі мова.

Аріяна, бліда, притиснулася до Ілліного плеча. Сили були нерівними, ситуація — безнадійною. Хотілося вигукнути, що він тут ні до чого, але її все одно не зрозуміють, і взагалі невідомо, як відреагують. Все, що змогла, — заперечливо помотала головою, з благанням подивившись на Нестора. Обличчя хлопця палало гнівом. Лице Іллі ж було непроникним.

— Що ти з нею зробив, що вона так дивиться на тебе? Якою поганню обпоїв? Зовсім страх втратив?

Слова Нестора випалювалися в Аріяниному мозку гарячим залізом. Вона відчувала, як Ілля збирається щось відповісти, і розуміла: ще трішечки — та тонка грань розсудливості зламається. «Якою поганню обпоїв?» — луною відображалося в думках. Ось воно! Дівчина випустила віночок з руки і схвильовано запустила руку в кишеню. Тільки б не загубила! Є! Аріяна витягнула флакончик, котрий вручила вчора на ярмарку їй Дарія, і, з викликом вказавши на себе, а потім на Іллю, простягнула його на долоні. Нестор з нерозумінням дивився на неї, втім, як і Ілля. Ну ж, Ілля, міркуй!

— Ти... Не розумію... Це ти дала йому приворотне зілля?! — вираз здивування на обличчі Нестора неможливо було описати.

Спрацювало!

— Це ти?! Ти його причарувала? Власне це зілля ти купувала у відьми на базарі??? Ти хоча б знаєш, хто він такий? Він же чаклун!

Аріяна згідно покивала головою. В довершення всього вона ступила ближче і обійняла Іллю, немов ненавмисне відкривши і упустивши флакончик за його спиною. Не вистарчало тільки експертизи — раптом приворотне зілля якось особливо пахне абощо. Ілля трохи скуто обійняв її у відповідь.

— Та ти божевільна! — Нестор, немов бачачи її вперше, повільно зробив крок назад. — Ти і на мене якісь чари кинула?

Він виглядав таким здивованим і розчарованим, що Аріяні навіть стало жаль його.

— Навіжена! — хлопець зовсім розгубився, потім різко

схопив свою пастку і скомандував — Йдемо звідсіля!

Вже майже йдучи, він ще раз обернувся і додав:

— Не знаю, якої сили зілля, але щиро бажаю тобі, чаклун, якнайшвидше позбутися тієї омани. Хто тільки придумав ту гидоту! Напоять, потім сам не знаєш, що відчуваєш...

Він з неприязню поглянув на Аріяну, плюнув і остаточно пішов.

Ще деякий час вони стояли не рухаючись, а коли стало зрозуміло, що компанія достатньо далеко, Ілля підхопив Аріяну і закружляв в повітрі.

— Ти просто молодець! Дякую!

Опинившись на землі, Аріяна вимушено оперлася об Ілліне плече, голова паморочилася. Раптове тепло та спокій огорнули її.

— Як спритно все провернула! Ти розумієш, що так просто виправила всю ту кашу, що я заварив?!

— Більше за все винна в ній була я.

— Винним був тільки я. Сам не знаю, як тобі віддячити!

— Відправити мене додому, — вона посміхнулася. — І тепер ти можеш продовжити свою справу.

— Кілька днів доведеться зачекати. Поки нова чутка пробіжить, поки ніби то дія зілля пройде. До речі, де ти його взяла?

— Це просто вода. По дорозі розповім.

Розділ 9

Давно Аріяна не почувала себе так легко та радісно. І так невимушено з Іллею. Вона розповідала про свої походеньки на ярмарку, ділилася спостереження і враженнями. Він уважно слухав, іноді щось коментував або пояснював. Без вже звичного підсміювання. Дещо невловиме змінилося в їх стосунках. Чи тільки так здавалося? Дорогою зайшли забрати її речі, котрі в цілості дочекалися власниці. Сміялися і жартували. Як хороші друзі. Дівчина навіть засмутилася, побачивши, що вже прибули на місце.

— Хатинко-хатинко, повернися до лісу задом, до мене передом!

Спочатку подумалося, що Ілля її розігрує, але коли вже звично хатинка почала вивертатися із землі, вона так і пирснула.

— Ти чого?

— Хто це придумав?

— Що саме?

— Всяке чула, але ТАКЕ...

— А... Магічна фраза, — Ілля розплився в усмішці.

— До такого точно ніхто не додумається, — Аріяна також посміхалася. — А якщо би хтось підслухав? Адже ти голосно її вимовляєш.

— Одних слів не достатньо, ще і тембр голосу важливий.

— І якщо її скажу я...

— Рівно нічого не відбудеться.

Всередині панувало приємне тепло і домашній затишок. Аріяна не очікувала, що їй буде так приємно повернутися сюди. Тут все надавало почуття впевненості, захищеності. Чому? Не змогла би сказати.

Насамперед смикнула драбинку і швидко піднялася на горище.

— Бідненький, вибач, я тебе залишила одного, надовго. Йдемо...

Спустилася вона вже з дракончиком на руках. Він бурхливо проявляв свою радість, попискуючи і намагаючись лизнути пальці.