Апостол черні
Шрифт:
— Чи ви це з досвіду говорите? — спитав.
— Пані Дора мала бути нині у столиці у своєї тети, — обізвалася нараз Оксана. — Вона запрошена туди на Різдво і на м’ясниці [117] .
— Чи справді, і не поїхала?
— Як бачите. Чи це дивне?
— Так, бо молоді пані жадні такої нагоди.
— Як хто любить танці.
— А ви не любите?
— Не мала коли навчитися того.
— І тепер ще не пізно.
117
С. 333 — м’ясниці— період після посту,
Вона поглянула на нього повним, поважним поглядом.
— Завтра я наберу повні сани дітей і виїду з ними дорогою в ліс. Уявіть собі радість тої живенької дрібноти на санках!
— Ви це зробите, пані Вальде? — спитала пані Рибко.
— Чи в тім щось злого?
— Як можна про зло говорити, але ваш дідуньо!
В Дори загорілись очі.
— Моя кузинка Ева виїхала майже проти волі батьків за границю і родина погодилась з тим, а я боялась би вивезти гурток дітей трохи саньми? У вас чудне поняття про мого діда і про мене саму.
Юліян Цезаревич зсунув попіл з папіроски і на хвилину опинився його погляд на ній. Вона була вражена, — він це відчув.
— Ваш дідуньо не був ніколи демократом і йому було б, може, немило, що його внучка є інших поглядів, — відповіла пані Рибко спокійно.
— Нехай і так, але це в кожному разі не було б для мене непоборне. Я люблю свої постанови переводити.
Коли вийшла до саней, перелякалася. Там стояв Юліян і вижидав її. Він поміг їй сісти, обтулив старанно кожухом і просив дозволити йому провести кузинку своєї нареченої додому.
Коли гнали, ні словом не промовили. Коло фіртки від веранди сани зупинилися. Дора та Юліян висіли. Юліян відчинив фіртку і обоє підійшли мовчки до освітленої вже веранди.
Він стояв два ступні нижче.
— Сьогодні вас у нас вразили, — сказав він, — ви, певно, будете вистерігатися заглядати до Цезаревичів.
— Ваша тета — поважна і одверта жінка, приятелька тети Олі, і я не можу до неї мати жалю.
— Вона вам прихильна. До побачення! — сказав і зійшов нижче.
Оглянувся: чи отворила сама двері?
Вона це саме зробила і, переступаючи вже поріг, закликала його нараз.
— Я собі пригадала, — сказала трохи несміливо…
— Що пригадали ви собі? — спитав він, підходячи на сходи, і схилився злегка.
— Я пригадала собі, що досі не подякувала вам навіть за чудовий спів літом по концерті у нашім зільнику.
— Пусте. Важніше, чи він вам подобався?
Він дивився в її очі, що в тій хвилині були щиро невинні і мов благали вибачення.
— Подобався. Особливо одна пісня зворушила мене до глибини.
— Котра? — спитав.
— Німецька «Над озером». Це була улюблена пісня мого чоловіка.
Його брови зморщилися, він постояв ще трохи, відтак подав їй руку і за кілька хвилин вже його не було.
— Ви допізна не спали вчора, пані Вальде, — сказала на другий день пані Цезаревич до Дори, коли ця вступила до хати по приятелів, щоби в їх товаристві вибратись на вечір св. Миколая.
Дора зчудувалася і спитала, відки вона це знає.
— Ми бачили це з вікна кімнати мого сина, де засиділись до пізньої ночі.
Управитель народної школи, зять пані Рибко, відступив одну кімнату в новім шкільнім будинку на вечір св. Миколая, і вечір відбувся якнайкраще. Дора в найкращім настрою, серед гурту дітей і знайомих сміялася, мов серед рідних, і теж дістала якийсь невеличкий пакуночок. Оксана звернула увагу на нього.
— Що ти дістала?
Дора розвинула пакетик. Була це мала картина, оправлена в гарно різьблених рамцях, на підставі Гетевих «Страждань молодого Вертера» [118] : Льотта у гуртку своїх малих сестер і братчиків, як роздає кусники хліба.
118
С. 335 — роман Йоганна Вольфганга Гете (1749—1832) «Страждання молодого Вертера» (1774)став його другим успіхом після реалістичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773). На час написання цього твору Гете було лише 25 років. Початково твір був анонімним, передмова написана від особи безіменного видавця, а тексти представлені як документальні. Лише через 13 років Гете підтвердив своє авторство.
Прототипом образу Лотти у «Стражданнях молодого Вертера» стала Шарлотта Буф — кохана Гете, з якою він познайомився на балу у м. Вецлар у 1772 р. Деякі риси наступного кохання Гете — Максін Ля Рош — також втілені в цьому літературному образі.
У романі зображено ідеалізовані картини патріархального життя дому Лотти. Головним героєм твору є молодий художник Вертер, який обриває собі життя через нещасливе кохання. Використавши популярну форму сентиментального роману в листах, Гете передав усю гаму почуттів і переживань героя і створив картину німецької дійсності.
— Від кого це? — спитала пані Рибко.
— Не маю поняття.
Надмірна духота чи, як їй видалося, занадто сильне освітлення кімнати, робили для неї температуру неможливою. Вона не почувала себе добре. За часок зблизилися Оксана та Юліян до неї, щоб відвести її додому.
— Пані Вальде йде з нами пішки додому, — сказала Оксана до брата.
— Пішки? Така розігріта? Це недобре, — сказав Юліян.
Пані Рибко потвердила слова братанка .
— О ні, каштанова алея не довга, я її перебіжу, мені треба руху, — відмовлялася Дора.
— А я радив би їхати, — сказав Юліян. — Сестра впевняє, що надворі пом’якло, а я вважаю, що мороз тисне і тому позволив собі замовити фірмана Олексу. Панна Альбінська мала б до нас жаль, якби ви простудилися, а добродій ваш дідо, то вже не вибачив би Цезаревичам ніколи, що йому останню Альбінську переморозили.
Дора розсміялася. Її очі вперше цього вечора стрінулися з його очима.
— Остання Альбінська мусить гартуватися проти жорстокостей життя, бо той, що обіцяв її перед ними хоронити, не дотримав слова, — докінчила майже шепотом.
Третьої днини надвечір післала пані Вальде слугу до Оксани. Вона оправдувалась, чому не приїхала, бо лежала хора. Здається, що вчора простудилася, коли замість вертатись просто додому, казала себе майже з годину поза місто везти, щоб охолонути.
Тепер мусить за той поступок каятися, лежати в ліжку і пити пильно чай з бузини на хрипку . При кінці повідомляла, що дістала телеграму від тети про те, що бабуня Орелецька вже упокоїлася. Коли стара слуга, повірниця панни Альбінської, вернулася від Цезаревичів, повідомила Дору, що панна Оксана зайде небавком до неї.