Апостол черні
Шрифт:
— Я не знаю, чи я компетентна тебе судити, — сказала пані Цезаревич, — правда, пані Вальде?
Та усміхнулася, вклонилась усім, вийшла, а Юліян прилучився до неї.
Коли зійшли на долину і ввійшли в каштанову холодну алею, Юліян перебрав від Дори накидку і сказав:
— Я передовсім мушу висказати вам свою подяку, що ви, хоч я не признаюся від часу розстання з вашою родичкою до свояцтва з Альбінськими, ви не погорджуєте моєю ріднею і відвідуєте їх. Я вже останнім разом просив вас повірити мені, що мені було дуже прикро за мій занадто гострий жаль до Альбінських, і просив вас тоді мені хоч одним поглядом відповісти. Чи ви собі пригадуєте?
Вона
— А тепер?
— Тепер? Я дивуюся, як може один погляд ненависної людини когось успокоїти.
Він вкусився в уста.
— Ви вражені й досі, — сказав.
— По-вашому я все одно Альбінська, і слова, хоч би й найкращі, цього факту змінити не можуть.
— Ні, пані Вальде. Але одно питання дозвольте мені поставити.
— Будь ласка.
— Як почуваєте себе тепер тут після міського побуту?
— Дуже добре.
— Які вражіння винесли ви із столиці?
Вона зробила малу гримасу своїми устами.
— Я, як вам відомо, ані філософка , ані медичка, ані нічого з того, чим визначається тепер дипломована жіноча молодь. З мене міг би бути хіба скромний агроном, а вже виробляється «гуцулка Альбінська». Що мене обходить якась столиця. Від смерти мого чоловіка аж до часу мого повороту із столиці я була мов без команди. Але опісля я зібрала всі ті короткі ясні хвилини, коли я почувала себе собою, злучила їх, зв’язала їх у вузол і я певна себе, все одно, як звуть: Дора Вальде чи Альбінська.
Коли глянула на Юліяна, то їх погляди стрінулися, але в ту саму мить крадькома розбіглися. Вона ще хотіла щось сказати і він не перебивав їй.
— Кожна людина стає тим, до чого єство її призначує. Може, ваша наречена не така вже винна у свому вчинку, як здається. Наприклад, від вас, як мужчини, пливе якась струя сили так, начеб вам усе мусіло вдатися, за що б ви й не взялися. Може, це тільки сила українського народу.
Він усе ще мовчав. «Чи ця жінка була акторкою, чи так говорила чиста, фарисейством не діткнена, душа?» — думав він.
Нараз він сказав:
— Я прошу у вас вибачення, пані Вальде.
— За що, пане Цезаревич? Я не гніваюся, але я боюся вас, боюсь цієї біологічної народної сили.
Він шукав відповіли в її очах і по його устах промайнув сумний усміх. Каштанова алея скінчилася, деякі будинки і дах директорського дому виринули перед ними.
— Дякую, — сказала і завернула в улицю додому.
На другий день, коло дев’ятої години, вертався Юліян із зятем пані Рибко з ранішньої прогульки з ліса через старий міст. Недалеко дому Альбінських зустрілись вони з Дорою.
Вона була одягнена просто, без капелюха на голові і тримала на рамени зложене до білення полотно, а за руку вела малу Гафійку, що несла бляшану коновку до поливання полотна.
Поздоровкались. Юліян хотів іти дальше, одначе вчитель пристав і похвалив гарну жінку, що вона займається такою простою працею.
— Чи ви щодня так гартуєте свої руки, пані? — спитав.
— Ні, лише коли маю час, і в ясні, супокійні дні. Ви будете сміятися, коли я вам скажу, що мене іноді тягне до води. Шум води мене успокоює.
І пішла рівно, мов пальма, із своєю малою товаришкою.
— Цікава і мила жінка, напівдитина, а така поважна, —
Юліян не обзивався.
— Скажи мені, чоловіче, чого вона так тебе боїться?
Юліян прокинувся.
— Мене боїться? — насупив брови.
— Так. Просто блідне, коли лиш тебе побачить або твій голос почує.
— Я з нею рідко і мало що говорю.
— Чув я, — говорив свояк поважно далі, — що під час її побуту у столиці хотіла її гонорна тета засватати за якогось багатого купця.
— А вона, та «Вертерова Льотта», сподіваюся не пристала на це? — спитав нібито байдуже Юліян.
— Вона відповіла, що взагалі не віддасться більше ніколи. Моя теща не раз каже, що Дора Вальде є одна з тих жінок, що можуть і самі стояти.
Юліян ішов до поїзда і вибрав дорогу лісом. Посеред зелені на самоті він пристанув на хвилинку, зняв шапку і відітхнув з повних грудей. Оглянувся по гарнім старім лісі. «Від вас пливе якась струя сили». Чи не так вона казала? Чи має він піддаватися тому новому, що вдирається в царину його душі? І нараз погляд шукає чогось у висоті між густим зеленим гіллям.
Він тепер вояк. Пригадує собі слова своїх професорів, військових, що війни були і будуть і що він колись, як одиниця, або поборе, або впаде.
Так, він вояк — «апостол меча». Йому пригадується один уступ з Мольткого [122] , що навіки запав у його душу: «Військова повинність — це великий тягар і нагадує найтяжчі періоди давнього невільництва, але без того тягару стали би європейські суспільности добичею варварських елементів, яких у нас так багато. Моральний вплив військового режиму на народну вдачу має таке значіння, що ніколи не забагато це підкреслювати». Згадує історію ріжних народностей, повстання держав та історію України. Його стискає жаль за серце, що він без рідного краю, що не може бути на нього гордий, як інші бувають горді на свої рідні країни. Як радо він послужив би йому.
122
С. 348 — Мольтке— із таким прізвищем в історії відомі два німецькі військові діячі: Мольтке Старший і його племінник, названий Мольтке Молодший. Саме Мольтке Старший, Хельмут Карл Бернхард (1800—1891), граф, генерал-фельдмаршал був військовим теоретиком. У своїх працях він висловлював ідеї про невідворотність війн і їхню «цивілізуючу» роль.
У воєнно-історичних працях Мольтке відсутній аналіз причин війн і їх ведення. Однак його літературна спадщина значно вплинула на наступні покоління військових діячів Німеччини (праці «Воєнні повчання», «Оперативна підготовка до баталій», «Історія німецько-французької війни 1870—1871»).
О. Кобилянська у романі «Апостол черні» наводить цитату про війну із праці Мольтке, яку пригадує вояк Юліян Цезаревич.
Але передовсім сили треба, сили фізичної та умової .
Настало повне літо.
Несподівано наспіла із столиці вістка від Зоні до пані Цезаревич, що в найкоротшім часі приїде на кільканадцять день Юліян як реконвалєсцент по недузі легенів. Вона не повідомляла нікого про те, бо брат не хотів. За місяць відбудуться маневри , і він до того часу мусить бути цілком здоровий, отже дістане двотижневу відпустку на виїзд у гори.