Апостол черні
Шрифт:
— Не згадуй мені про ті імена, які хочу в собі погребати, — почула роздражнений голос Юліяна.
— Я не тому згадала їх, щоб про їх власників говорити, але хотіла тебе спитати: чи відпишеш сам Заркові, чи полишиш це мені?
— Про що я мав би писати?
— Ти забув, брате, про довг, який ти затягнув свого часу на лікування батька в покійного о. Захарія.
Дора стала мимохіть свідком інтимних розмов, а втікати було годі.
— Відпиши ти. Мене палить це лиш на спогад, що я мусів так понизитися! Хто знав тоді, що я стану нареченим його доньки, що вона дістане ввесь маєток бабуні Орелецької, зрадить
— Не бери це так трагічно, — вмішався голос чоловіка Зоні. — Це справа торговельна, передаш її адвокатові до полагоди і кінець.
— Може, маєш що переказати для мами? — спитала Зоня. — Сподіваюсь кожної хвилини Дори Вальде. Дора здала іспит з відзначенням і їде завтра додому. Перекажеш мамі, що приїдеш на Великдень додому?
— Нічого не переказую і не поїду. Вони будуть там, хоч і делікатно, мене аналізувати.
— А Дорі Вальде що переказати?
— Від мене?
— Так.
Він розсміявся:
— Альбінській, Зоню?
— Який ти чудний, чоловіче…
— Альбінській? Ні, Альбінським я не маю що переказувати, нехай мене залишать у супокою. Я їх не хочу знати, я їх… — тут перервав. Якийсь предмет впав додолу і збився, а враз із тим Зоня зойкнула.
— Флаконик із цвітами, що ти вчора приніс для Дори! Сама не знаю, як я зачепила його ліктем. Як прикро!
— Тим ліпше.
— Але ж ти сказав, щоб його Дорі Вальде передати із цвітами, які вона любить.
— Казав, часом треба і дітям радість зробити. Будьте здорові. Я прийду аж завтра рано, бо маю інспекцію .
Дора оглянулася, чи не могла б сховатися, як Юліян Цезаревич вийшов. Вона стояла ще оперта плечима до стіни, і він її застав у такій позиції.
Зупинившись зачудований, окинув її строгим зором.
— Ви чули, пані Вальде? — спитав ще схвильованим голосом.
— Чула, — відповіла шепотом.
— Вибачте, я був подразнений .
Мовчанка.
— Я відказував на Альбінських.
— Я зайшла сюди попрощатися і спитати, чи не перекаже що пані Зоня для своєї мами, але більше не зайду.
— І не вибачите мені?
Знову мовчанка.
Її уста були бліді, очі спущені.
— Я вас образив, але не хотів цього. Мамі прошу лиш те переказати, що на Великдень не приїду, бо я перетяжений працею. Полковник призначив мене своїм ад’ютантом, праця збільшилася, хіба, може, аж під осінь по авансі покажуся. До побачення.
Дора не рухалася. Але чого він ще стояв? Чи не міг з місця рушитися?
Нараз він схилився над нею.
— Я бачу, що не находите ні слова вибачення для мене.
Вона хотіла отворити уста, але в її горлі щось стискало.
— Пані Доро, повірте, що мені це страшно прикро. Я прошу від вас одного погляду.
Не могла глянути на нього.
— Одного погляду. Ви для всіх добрі, усміхаєтесь до цвітів, про бджоли пам’ятаєте.
Вона поглянула на нього.
— Прошу шклянку води, — прошептала і усміхнулася.
За мить подав їй воду. Вона її випила і віддала з відверненим обличчям шклянку. В тій хвилині ввійшла Зоня до сіней і Дора, мов силувано, повернула голову в сторону Юліяна. Він підніс шклянку до своїх уст, але шклянка вихопилась йому з рук і розбилася на плитах на тисячу дрібних куснів.
Тиха і мов зрівноважена вернулась Дора додому. Все прийняло і привітало її з давньою любов’ю. І, як раніше, звернулася вона з захопленням до своїх цвітів, бджіл і радо прийняла всі раз на себе покладені господарські обов’язки. Під її руками віджив зільник, розцвіталися весняні цвіти, а надворі весна святкувала свій вступ, благословлена погодою і сонячним сяєвом.
По Зелених святах [121] святкувала Оксана день своїх уродин. Вийшло це з почину її мами, пані Рибко, її доньки і зятя і з нагоди приїзду Зоні із своїм синком. Дві шкільні товаришки, два вчителі, все товариство зібралося в саду, що належав до пані Рибко та пані Цезаревич, на скромний підвечірок.
З гурту відділилися за якийсь час Дора Вальде, один молодий учитель-німець і зять пані Рибко, учитель Дубовий. Прохали Дору заспівати їм одну німецьку пісню. Дора була в гарнім настрою, сіла за фортепіян. Милий та ніжний її голос чарував слухачів піснею:
121
С. 345 — Зелені свята— це народна назва свят, які припадають на три останні дні тижня перед Трійцею (цей тиждень називається «зеленим», «клечальним», або «русальним») і три перші дні троїцького тижня. А день Святої Трійці, або П’ятдесятниця — свято, що відзначається у восьму неділю після Великодня, на п’ятдесятий день (є перехідним, рухомим, щороку його дата залежить від дня Святої Пасхи). У час Зелених свят цвіте жито, виходять з води русалки. Люди квітчають житла клечанням і встеляють пахучими травами; дівчата завивають вінки; традиційно поминають мертвих, освячують гробки.
Ледве скінчила і зачинила інструмент, оглянулася — а віч-на-віч з нею станув Юліян Цезаревич. Вона майже зойкнула з остраху, а він з усміхом на устах сказав:
— Видко, що мені суджено лякати, пані, вас… — Вклонився, підіймаючи пальці до висків, мов перед старшиною, і ждав.
Пані Цезаревич привітала сина, повна радости:
— І звідки ти взявся, мій сину, так несподівано?
— Чого часом не зробиш, коли не бачиш місяцями і тижнями свою маму і сестер!
Дора саме збиралася додому і вкладала капелюх на голову.
— Я вас проведу, пані Вальде, — обізвався Юліян, — коли дозволите.
— Ні, дякую. Сама побіжу. Я не хочу, щоб мною хто трудився.
— Мамо, — сказав Юліян, — я беру вас і добродія Дубового за свідків, що пані Вальде, під претекстом , не довіряє мені і не хоче, щоб її провести. Чи я виглядаю на такого, що нападає по дорогах?