Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Частково. Я не знаю, що це означає. Але не схоже, щоб Шота просто вигадала цей вітер. Але гірше за все її молитва: «Хай будуть духи милосердні до його душі». Не знаю, що вона хотіла цим сказати, але ці слова приводять мене в жах.
Ці слова і те, що я, можливо, зробила би найбільшу помилку в своєму житті.
Але що мені ще залишалося робити? В один і той же день зголошуються двоє. Одного послали вбити Річарда, іншу — вийти за нього заміж. Не знаю, що небезпечніше, але зате я чудово розумію, що від кожної з цих проблем не можна просто відмахнутися. Коли хтось намагається встромити тобі в спину ножа, ти, звичайно, можеш просто
Кара пом'якшилася, і на її обличчі з'явився вираз, властивий звичайній жінці, яка розуміє побоювання іншої жінки.
— Я тебе прикрию. Якщо вона залізе в ліжко Магістра Рала, я викину її звідти перш, ніж він її виявить.
— Спасибі! — Келен стиснула руку Кари. — Тепер пішли в яму.
Кара не рушила з місця.
— Магістр Рал сказав, що не бажає, щоб ти туди ходила.
— А з яких це пір ти стала підкорятися його наказам?
— Я завжди підкоряюся його наказам. Особливо тоді, коли він вимагає їх беззаперечного виконання. Цей наказ був відданий в такому тоні.
— Відмінно. Тоді можеш доглянути за Надіно, а я поки сходжу до Марліна.
Келен не встигла зробити крок, як Кара різко схопила за лікоть.
— Магістр Рал не хоче, щоб ти піддавала себе небезпеці.
— А я не хочу, щоб небезпеці піддавався він! Кара, я відчувала себе повною дурепою, коли Річард почав ставити мені питання, які ми не додумалися поставити Марліну. І тепер я хочу отримати на них відповідь.
— Магістр Рал сказав, що сам його допитає.
— Але він повернеться лише до завтрашнього вечора. Мало що може статися за цей час? А раптом в цю саму мить відбувається щось несподіване, і коли він повернеться, буде вже пізно що-небудь робити? Що, якщо Річард загине лише тому, що ми сиділи склавши руки, підкоряючись його наказом? Річард боїться за мене і тому не може мислити тверезо. Марлін знає, що відбувається, і, поки ми втрачаємо час, загроза зростає. Що ти мені говорила? Про те, що коливання можуть виявитися для тебе фатальними. Або для тих, хто тобі дорогий.
Лице Кари закам'яніло, але вона промовчала.
— Річард мені дорогий, і я не збираюся ризикувати його життям, віддаючись коливанням. Я отримаю відповіді на запитання.
Кара нарешті посміхнулася:
— Мені подобається хід твоїх думок, Мати-сповідниця.
До того ж ти мені сестра по ейджу. Наказ був невірним, якщо не дурним. Морд-Сіт підкоряються дурним наказам Магістра Рала лише тоді, коли під загрозою його чоловіча гордість, а не життя. Ми трохи поговоримо з Марліном і отримаємо відповіді на всі ці питання і на деякі інші теж. Коли Магістр Рал повернеться, ми зможемо надати йому всі необхідні відомості — якщо взагалі до цього часу не покінчимо з виниклою загрозою.
Келен грюкнула по перилах долонею:
— Ось тепер впізнаю Кару!
Вони пішли вниз. У міру того як вони спускалися, коридори, прикрашені панелями і килимами, змінилися вузькими кам'яними тунелями, в яких горіли тільки тьмяні лампи, ще нижче ходи були освітлені смолоскипами і пахло вогкістю і цвіллю.
Келен доводилося ходити по цих похмурих тунелях набагато частіше, ніж хотілося б. Тут вона вислухувала сповіді засуджених. Саме тут вона вперше застосувала свою чарівну силу сповідниці, коли допитувала чоловіка, який жорстоко поглумився над доньками свого сусіда і вбив їх. Звичайно, кожен раз її супроводжував чарівник. І ось тепер вона йде допитувати чарівника.
Коли вони пройшли повз солдатів, які охороняли перехід між двома сходовими прольотами, і зібралися повернути за ріг, до останнього коридору, де було повно солдатів, Келен глянула на Морд-Сіт. Кара була красунею, але грізною красунею, і в її очах була зараз тільки холодна настороженість.
— Кара, можна я задам тобі особисте питання?
Кара заклала руки за спину, але не збавила кроку.
— Ти сестра по ейджу. Питай.
— Ти тоді сказала, що коливання можуть коштувати життя тобі чи тим, хто тобі дорогий. Ти казала про те, що вже одного разу сталося з тобою, так?
Кара зупинилася. Навіть у тьмяному світлі смолоскипів Келен побачила, що Морд-Сіт побіліла.
— Оце вже дійсно дуже особисте питання.
— Ти зовсім не зобов'язана мені нічого розповідати. Тобто це не наказ, а просто жіноча цікавість. Мені стало цікаво. Ти стільки про мене знаєш, а я знаю про тебе тільки те, що ти Морд-Сіт.
— Я не завжди була Морд-Сіт, — прошепотіла Кара. Загрозливий вираз зник з її обличчя, і вона раптом стала схожа на маленьку перелякану дівчинку.
Келен зрозуміла, що зараз Кара бачить не порожній коридор, а щось зовсім інше.
— Чому б мені й не розповісти. Ти ж сама казала, що мене не можна звинувачувати за те, що зі мною зробили інші.
Це не моя вина. Щороку в Д'харі відбирали дівчаток, яких навчали майстерності Морд-Сіт. Відомо, що найбільша жорстокість виростає з найбільшої доброти. За імена дівчаток, що відповідали необхідним вимогам, виплачувалася нагорода. Я була єдиною дитиною, відповідала всім вимогам, і вік був відповідним. Дівчинку забирають разом з батьками, і під час підготовки Морд-Сіт своїх батьків вбивають. Мої батьки не знали, що нас продали мисливцям.
Голос Кари звучав безпристрасно, лице не виражало ніяких емоцій, ніби вона говорила про минулорічний врожай. Самі слова, а зовсім не інтонація, висловлювали всі її емоції.
— Ми з батьком були у дворі, різали курчат. Коли за нами прийшли, я і гадки не мала, що це значить. Але батько знав. Він побачив, як мисливці спускалися з пагорба, і напав першим. Але або він побачив не всіх, або їх було занадто багато, вони стали його тіснити. «Карі, ніж! — Кричав він мені. Карі, візьми ножа!» Я послухалася. Батько утримував трьох мисливців. Мій тато був дуже великий. «Карі, ріж їх! Знову закричав він мені. — Ріж їх! Швидко!»
Кара глянула Келен в очі:
— Але я просто стояла. Коливалася. Я не хотіла нікого вбивати. Не хотіла завдавати нікому біль. Я навіть курчат різати не могла, їх різав батько.
Келен на знала, чи стане Кара продовжувати розповідь. У повислому мертвому мовчанні вона вирішила про себе, що якщо Кара не стане продовжувати, то вона більше не буде її розпитувати. Кара дивилася в простір, занурившись у свої видіння. Потім вона продовжила:
— Хтось підійшов до мене. Ніколи цього не забуду. Я підняла голову і побачила жінку. Дуже красиву жінку, красивіше якої я ніколи не бачила, з величезними блакитними очима й розкішним світлим довгим волоссям. Сонячні відблиски танцювали на її червоному шкіряному вбранні. Вона з посмішкою схилилася наді мною і забрала в мене ніж. В її усмішці було щось зміїне. З тих пір подумки я її тільки так і називала — Змія. Випроставшись, вона вимовила: «Ну хіба це не чарівно? Крихітка Карі не хоче нікого різати. Твої коливання тільки що зробили з тебе Морд-Сіт, Кара. Початок покладено».