Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Кара насупилася, дивлячись на Марліна.
Той стояв, звісивши голову і закривши очі. Дихання його було рівним і глибоким.
— Він спить, — шепнула Кара.
— Спить? — Брови Келен злетіли. — Як він може спати стоячи?
— Не знаю… Ми завжди змушуємо нових вихованців стояти, іноді цілодобово. При цьому їм немає з ким поговорити і залишається тільки міркувати про свою долю. Це вельми витончена форма катування, вона будь-кого позбавляє бажання чинити опір. У мене бували чоловіки, які благали,
Марлін тихенько хропів.
— А хтось засипав, як він?
Кара потеребила губу.
— Зрозуміло — але вони тут же падали і прокидалися. Від болю, звичайно, тому що сходили з плювка. Порушення наказу тягне за собою біль незалежно від того, поруч я чи ні. Але мені жодного разу не доводилося чути, щоб хтось заснув і залишився при цьому стояти.
Келен глянула на довгу драбину і на світле коло нагорі. Там маячили голови солдат, але жоден з цих здоровенних д'харіанців не насмілювався заглянути в колодязь, тому що вони всі панічно боялися магії.
Надін просунула голову між Келен та Карою.
— Можливо, заклинання? Чарівництво яке-небудь, — припустила вона, але відповіддю їй були тільки сердиті погляди, і Надін прибрала голову.
Скоріше з цікавості, ніж бажаючи розбудити Марліна, Кара злегка штовхнула його в плече. Потім тицьнула пальцем йому в груди і в живіт.
— Твердий як камінь! Його м'язи ніби застигли.
— Мабуть, тому він і стоїть. Може, чарівників вчать цьому фокусу.
Кара з сумнівом похитала головою і невловимим рухом схопила ейдж.
Біль, яку, як знала Келен, вона при цьому відчувала, ніяк не відбилася на її обличчі. Як завжди.
Келен перехопила зап'ясті Кари.
— Не треба. Просто розбуди його. Не чини йому болю до тих пір, поки це не стане дійсно необхідно. До тих пір, поки я тобі не скажу.
На обличчі Кари з'явилося невдоволений вираз.
— Я вважаю, це вже необхідно. І я повинна використовувати всю свою владу над ним без вагань.
— Кара, між коливаннями і обережністю величезна різниця. Ця історія з Марліном з самого початку якась дивна. Так що давай робити все поступово. Ти сказала, що він повністю в твоїй владі. Давай не будемо поспішати. Адже він в твоїй владі, чи не так?
— О так, він повністю в моїй владі, можеш не сумніватися, — повільно посміхнулася Кара. — Але якщо ти наполягаєш, я розбуджу його так, як ми іноді будимо наших вихованців.
Кара нахилилася, обняла Марліна за шию і ніжно поцілувала його в губи довгим поцілунком. Келен відчула, що червоніє. Вона знала, що таким чином Денна деколи будила Річарда для того, щоб знову почати його мучити.
Задоволено хмикнувши, Кара випросталась.
Марлін розкив повіки, ніби прокинувся кіт.
У його погляді знову з'явилося щось — те саме щось, що лякало Келен до глибини душі.
Але зараз вона побачила більше, ніж минулого разу. У цих очах відбивався не тільки вік. Ці очі ніколи не відали страху.
Окинувши трьох жінок повільним оцінюючим поглядом, він витягнув зв'язані за спиною руки і вигнув спину, потягуючись. Губи його розтяглися в задоволеній усмішці, і в ній раптово проявилося щось зловісне, як кров виступає на білому полотні.
— Так. Значить, мої дорогенькі повернулися. — Його лякаючі очі, здавалося, бачили і знали більше, ніж очі звичайного смертного. — І привели з собою ще одну сучку.
Раніше голос Марліна був дзвінким, як у хлопчиська. Тепер він став низьким і глибоким, ніби належав чоловікові вдвічі більшому. Чоловікові, що володіє незаперечною владою і авторитетом. Келен ніколи раніше не чула настільки загрозливого голосу.
Вона відступила на крок і потягнула за собою Кару.
— Кара… — Витягнувши руку назад, Кара змусила Надін відступити і сама відійшла ще на крок. — Кара, скажи мені, що він в твоїй владі.
Кара, розкривши рота, дивилася на Марліна.
— Що?..
Раптово вона рвонула вперед і з розмаху вдарила його рукою в сталевій рукавичці в обличчя. Такий удар повинен був збити його з ніг.
Марлін подивився на неї, посміхаючись закривавленим ротом, і виплюнув вибитий зуб.
— Непоганий удар, дорогенька, — прокоментував він. — Але я перехопив контроль над узами, що зв'язують тебе з Марліном.
Кара всадила ейдж Марліну в живіт. Він здригнувся всім тілом, руки затремтіли. Але загрозливий вираз не зник з його очей. Він продовжував дивитися на Морд-Сіт, як і раніше, посміхаючись.
Кара відступила на пару кроків.
— Що відбувається? — Прошепотіла Надін. — Що трапилося? Ти ж казала, що він безпорадний.
— Забирайся! — Кара відштовхнула Келен назад. — Негайно! — Вона подивилася на сходи. — Я з ним впораюся. Замкни двері.
— Уже хочете піти? — Скреготливим голосом поцікавився Марлін, коли вони рушили до сходів. — Так швидко? І не бажаєте зі мною поговорити? Я насолоджувався розмовою між вами двома. І так багато відкрив. Раніше я нічого не знав про Морд-Сіт. Тепер знаю.
Келен різко зупинилася:
— Про що це ти?
Хижий погляд перемістився з Кари на Келен.
— Я дізнався про твою зворушливу любов до Річарда Рала. Дуже люб'язно було з твого боку повідати про обмеженість його дару. Я це підозрював, і ти підтвердила мої підозри. Також ти підтвердила мою здогадку, що він вміє відчувати тих, хто має чарівний дар. Втім, навіть ти зуміла вгледіти невідповідність в очах Марліна.
— Хто ти? — Запитала Келен, підштовхуючи Надін до сходів.
Марлін утробно розсміявся: