Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

Кара стояла нерухомо немов статуя.

— Мене посадили в крихітну комірчину з маленьким лазом у нижній частині дверей. Я не могла вийти. Але щури вповзати могли. Вночі, коли я не витримувала і засипала, щури пробиралися в комірчину і кусали мене за пальці. Змія побила мене до півсмерті, коли я загородила лаз. Щури люблять кров. Вона їх збуджує. Я навчилася спати, згорнувшись в тугий клубок, стиснувши руки в кулаки і притискаючи їх до живота, щоб щури не могли дістатися до пальців. Але вони завжди добиралися до пальців ніг. Я знімала з себе сорочку, щоб прикрити нею ноги, але тоді, якщо я не спала на животі, вони кусали соски. Лежати напівголою на холодній підлозі, ховаючи під живіт руки, вже само по собі було тортурами, але це допомагало мені подовше не заснути. Якщо щури не могли дістатися до пальців ніг, то кусали за

вуха, за носа, за литки, поки я не прокидалася і не відганяла їх. Вночі я чула, як кричать інші дівчатка, коли їх будить щурячий укус. Я постійно чула, як хтось із них плаче ночами і кличе маму. Іноді я усвідомлювала, що чую власний голос. Часом я прокидалася від того, що щурячі кігтики дряпали мені обличчя, вусики лоскотали щоки, а холодні носи тикали в губи, винюхуючи залишки їжі. Я вирішила перестати їсти і залишати юшку і шматок хліба щурам в надії, що вони залишать мене в спокої. Але нічого не вийшло. Їжа тільки привернула полчища щурів, а потім… Після цього я з'їдала до останньої крихти все, що приносила мені Змія. Іноді вона повчала мене: «Не треба вагатися. Кара, ні то щури з'їдять твою вечерю». І я розуміла, що вона має на увазі, кажучи «не треба коливатися». Вона нагадувала мені, у що обійшлися мої вагання мені і моїм батькам. Коли вони в мене на очах замучили до смерті маму. Змія сказала: «Бачиш, до чого призвели твої коливання, Кара? До чого привела твоя нерішучість?» Нас вчили, що Даркен Рал — «Батько Рал». Що у нас немає іншого батька, крім нього. Коли мене ламали втретє, наказавши замучити мого справжнього батька до смерті, Змія веліла мені не вагатися. І я не вагалася. Батько благав мене про пощаду. «Карі, будь ласка, ридав він, — Карі, не будь такою, якою вони хочуть тебе зробити». Але я не вагалася ні секунди. А після цього моїм єдиним батьком був Отець Рал.

Кара взяла в руку ейдж і подивилася на нього.

— Цим я заслужила свій ейдж. Той самий ейдж, за допомогою якого мене вчили. Я заслужила звання Морд-Сіт.

Кара глянула Келен в очі, і хоча їх розділяло якихось два кроки, здавалося, що вона дивиться звідкись здалека. З іншого боку безумства. Того безумства, в яке її повалили інші. Келен здалося, що вона сама перетворюється на камінь при вигляді того, що таїлося в самій глибині цих блакитних очей.

— Я сама була Змією. Я стояла в променях сонця над маленькими дівчатками і забирала у них з рук ніж, коли вони коливалися, не бажаючи нікому заподіювати біль.

Келен завжди ненавиділа змій. І зараз зненавиділа ще більше.

По щоках її струмками лилися сльози.

— Мені так шкода. Кара, — прошепотіла вона з щемливим почуттям у грудях. Найбільше їй хотілося обійняти цю жінку в червоному одязі, але вона не могла навіть поворухнутися.

Потріскували смолоскипи. Здалеку долинали приглушені голоси стражників.

Вибух реготу покотився по коридору. Зі стіни капала вода, підживлюючи неглибоку калюжу. Стукіт крапель гулко відлунював під склепінням. Але Келен чула тільки удари власного серця.

— Магістр Рал дарував нам порятунок.

Келен згадала слова Річарда про те, що він мало не розплакався, побачивши, як дві Морд-Сіт годують бурундучков і хихикають, немов дівчиська. Келен розуміла, що для цих жінок уміння просто по-людськи радіти — величезне досягнення. Річард розумів, у яку безодню безумства вони були занурені, і Келен знала — якщо у Морд-Сіт є можливість коли-небудь виринути з цієї безодні, то лише завдяки йому.

Обличчя Кари знову стало жорстким.

— Пішли з'ясуємо, яким саме чином Марлін мав намір убити Магістра Рала. І не чекай, що я буду поступливою, якщо він хоч на секунду забариться з відповіддю.

Під пильним поглядом сержанта Коллінза один з д'харіанських солдат зняв іржавий замок і швидко відійшов, ніби прибрав єдину перешкоду, що відокремлює всіх людей у палаці від злої магії, що причаїлася внизу, в колодязі. Двоє інших солдатів без особливих зусиль підтягли важку драбину.

Келен вже хотіла відкрити двері, але почула голоси і кроки, що наближалися.

Всі обернулися на шум.

Це була Надін у супроводі чотирьох стражників.

Потираючи руки, немов вони у неї мерзли, Надін проштовхалася крізь щільне кільце солдатів.

Вона посміхалася, але Келен не відповіла на її посмішку.

— Що ти тут робиш?

— Ну, ви ж самі сказали, що я ваша гостя. Якими б прекрасними не були мої покої, мені захотілося прогулятися. Я попросила охоронців провести мене вниз. Я хочу побачити цього вбивцю.

— Я веліла тобі чекати нагорі. І ясно сказала, що не бажаю, щоб ти спускалася сюди.

Густі брови Надін зійшлися на переніссі.

— Мені починає набридати, що зі мною поводяться як з сільською дурепою. — Вона зморщила свій витончений носик. — Я цілителька. І там, звідки я родом, мене поважають. Люди прислухаються до моїх слів. Коли я комусь наказую щось зробити, мене слухаються беззаперечно. Якщо я звелю раднику приймати настоянку три рази в день і лежати в ліжку, він буде приймати ліки тричі на день і не вставати, поки я не дозволю.

— Мені зовсім не цікаво, хто там у вас в Хартленді тебе слухається, відрізала Келен. — Тут ти будеш слухатися мене. Зрозуміло?

Підібгавши губи, Надін вперлася руками в боки.

— А тепер ти послухай! По дорозі сюди я замерзла, зголодніла і натерпілася страху. З мене зробили дурепу люди яких я і знати не знаю. Я займалася своїми справами, жила, як хотіла, поки мене не відправили в цю безглузду подорож лише для того, щоб потім, в подяку за те, що я поспішила прийти на допомогу, зі мною поводилися як з прокаженою. Мене підозрювали в пособництві вбивці, а хлопець, з яким я разом виросла, мене принизив. Я мріяла вийти заміж за людину, яку любила, але його в мене забрали. Він любить тебе, а не мене. Що ж, нехай так. Але тепер хтось намагається вбити людину, заради якого я проробила весь цей довгий шлях, а ти заявляєш, що мене це не стосується! — Вона погрозила Келен пальцем. — Річард Сайфер врятував мою честь. Якби не Річард, я б зараз була одружена з Томмі. Якщо б не він, я, а не Рита Веллінгтон, ходила б з вічно підбитим оком і няньчила нащадків цього свиномордого кнура; Томмі сміявся над тим, що я збираю трави, щоб лікувати людей. Він говорив, що це безглузде заняття для дівчини. Він казав, що моєму батькові треба було обзавестися сином, якщо він хоче, щоб у нього був помічник в крамниці. У мене не було б ні найменшої надії стати цілителькою, якби не Річард. І те, що не мені судилося бути його дружиною, зовсім не означає, що він мені не дорогий. Я з ним виросла, він мій земляк. А у нас прийнято дбати про своїх, навіть якщо вони не члени сім'ї. І я маю право знати, яка небезпека йому загрожує! Я маю право побачити ту людину з вашої країни, який хоче убити хлопця, з яким я разом виросла!

У Келен не було настрою сперечатися. Якщо вона хоче побачити, нехай дивиться, а потім нарікає тільки на себе.

Вона глянула в карі очі Надін, намагаючись побачити в них, чи дійсно вона не залишила своїх надій відносно Річарда, але нічого не змогла прочитати в її погляді.

— Ти бажаєш бачити людину, яка хоче вбити Річарда і мене? — Келен відкрила двері. — Добре. Твоє бажання здійсниться.

Вона жестом веліла солдатам встановити драбину, а коли вони це зробили, зняла зі стіни факел і простягнула його Карі.

— Пішли покажемо Надін те, що вона так жадає побачити.

Кара уважно подивилася на Келен і, зрозумівши, що її рішення непохитне, почала мовчки спускатися по сходах.

Келен жестом запросила Надін лізти слідом:

— Ласкаво просимо в мій світ, Надін. Ласкаво просимо у світ Річарда.

Надін завагалася лише на мить, а потім рішуче ступила на сходи і стала спускатися за Карою.

Келен повернулася до стражників:

— Сержант Коллінз, якщо він вилізе з підвалу раніше нас, не можна випустити його звідси живим. Він хоче вбити Магістра Рала.

— Слово д'харіанського солдата, Мати-сповідниця, небезпека і не торкнеться Магістра Рала.

За сигналом Коллінза солдати взяли зброю напоготів. Лучники натягнули тятиви; в напівтемряві блиснули леза бойових сокир.

Келен задоволено кивнула, взяла зі стіни ще один факел і почала спускатися в колодязь.

9

Вологий сперте повітря колодязя вдарило їй у ніс, і Келен пораділа, що запах палаючої смоли хоча б частково заглушає сморід, що стоїть в ямі. Коли вона зійшла з нижньої сходинки. Кара встановлювала факел в підставку на правій стіні. Келен розмістила свій зліва. Надін стояла не рухаючись і приголомшено дивилася на залитого кров'ю чоловіка в центрі камери. Келен обійшла її і встала поряд з Карою.