Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
На трибуні згрудився весь виконавчий комітет. Вони мали приймати перший парад революції. Доктор Іщенко, Митька Ізвольський, Збігпео Казимирович Заремба, машиніст Козубенко, Варвара Власівна Вахлакова — з якоюсь недочитаною книжкою під пахвою, залізничний касир Воропаєв. За ними робітнича рада: Шумейко, Ласко, голова ради — токар по металу Буцький.
Нарешті був і парад. Це була, власне, одна хвилина. Церемоніальним маршем — карбована, важка хода, голови вгору, плечі широко розкинуті — треба було перейти Ярмарковий майдан повз трибуну один раз. Кілька оркестрів — комендантський, залізничний, ще
Це було незвично, але надзвичайно піднесено. Першими пройшли георгіївські кавалери. Короткий змах сотень правих рукавів, чорний блиск сотень халяв з-під шинелей, голови — до трибуни, доктор Іщенко з руками рупором до рота і тисяч не «ура!» на відповідь. Потім пройшло тилове поповнення. Потім пройшов авіапарк. Потім видужуючі. Нарешті — ми. Червоний взвод. За ним жовто-блакитний. Після нас ішла піврота іскровиків, теж під жовто-блакитним прапором. Змах правих рукавів, очі до трибуни. Доктор Іщенко — хай живе свобода! Ура! Слава! — і тільки короткий чорний зблиск з-під сірих гімназичних шинелей. Червоні бинди на наших багнетах дрібно тріпотіли..
Революція була прекрасна! Від «Марсельєзи» груди сповнювалися захватом, а серце — слізьми. Епоху скінчено. Оця трибуна з доктором Іщенком була на її межі. Тепер починалася нова. Наше життя розквітло на грані. Леле! Яке ж то прекрасне прийдешнє чекає на нас попереду там!.
З трибуни робітничої ради кожну частину вітають змахом великого червоного стяга. «Пролетарі всіх країн!..» — гукає Шумейко, «Солдата, робітники й селяни!..» — підхоплює Ласко. «Революційне юнацтво!» — це вже просто до нас кінчає токар Буцький.
Привітання котяться вздовж трибун і далі — з-під прапорів делегацій.
Під трибуною стоїть Аркадій Петрович. Колосальний червоний бант цвіте в нього на грудях.
— Сепаратисты! Мальчишки! Мазепинцы! — всвердлюється він своїм голоском у вигук «слава!» жовто-блакитного взводу.
ПЕРШИЙ ПОСТРІЛ
Що справа з сепаратним виступом на параді на тому не закінчилася, це було зрозуміло кожному. Але щоб вона мала отакі наслідки, цього, звісно, ніхто чекати не міг.
Другого дня вранці при вході до гімназії, на порозі роздягалки нас зустріла чорна класна дошка. Густими крейдяними літерами на ній було накреслено:
Всі йдуть просто на екстрене віче. УРК.
Зала гула й шаруділа, немов вулик. Дві сотні старших гімназистів збудоражено перебалакувалися й перегукувалися з кінця в кінець. Мета надзвичайних загальних зборів зрозуміла всім. Репетюк, Теменко і Теплицький, зібравши довкола себе гурт, шушукалися и кутку. Воропаєв розглагольствував у натовпі п'яти— та шестикласників. Він обурювався і лютував. Хавчак, брати Крепковські та ще кілька шляхтичів стояли під стінкою, мовчазно й зневажливо схрестивши руки і ноги. Це була їхня звичайна поведенція — презирливо, схрестивши руки та ноги, мовчазно спертися на стінку. Вони причисляли себе до породи вищих людей.
На кафедру зійшов Каплун. Біля нього розмістилися інші
Коротко Каплун поінформував про вчорашній інцидент учнів четвертого та п'ятого класів, які на параді не були. Потім він перейшов до суті справи. УРК — учнівський революційний комітет, — розглянувши й обговоривши вчорашні події на своєму екстреному засіданні сьогодні вранці, вбачив у цьому наявність двох не гідних громадян свободної Росії вчинків. Сформування окремого взводу та його дефілювання під окремим прапором є не що інше як розкол громадської єдності, отже, розбиття молодих сил революції. Принесення Репеткжом окремого прапора, тобто обдумана підготовка сепаратного виступу, не може бути розцінене інакше, як антигромадський, отже, в умовах свободної Росії, антиреволюційний вчинок. УРК ухвалив:
запропонувати всегімназичному вічу громадським осудом заплямувати поведінку Репетюка. З почесної посади заступника голови УРК Репетюка усунути.
Каплун скінчив.
В залі стояла тиша ще глибша, як перед початком Зала заніміла. Оце було так!..
На кафедру, перебігши проходом між парт, скочив Репетюк. Він був блідий, пенсне його тремтіло.
— Панове! — скрикнув він, і голос його був вищий і голосніший, як було б треба. — Я прошу вас мати на увазі, що дарма, що я член комітету і заступник його голови, а крім того, виходить, — він злісно посміхнувся, — також і підсудний, мене не було навіть покликано на це засідання комітету. Отже, — гукнув він, — я не голосував за таку постанову комітету!
— Я також не голосував! — гучно пробасив Рябошапка, роблячи крок уперед.
Зала тихо зашаруділа. Мимоволі, хто й зна чого саме, всі погляди кинулися на Кружицького. Він стояв поруч з Рябо-шапкою. Кружицький стенув плечима і криво всміхнувся:
— Я мусив скоритися більшості…
Тоді раптом вибухнув галас і шарварок. Всі заговорили враз. Всі закричали. Всі затупотіли ногами й застукали покришками парт:
— Єрунда!.. Що за деспотизм!.. Аж занадто!.. К чорту з такими постановами!
— Тихо, товариші! — вдарив долонею по кафедрі Каплун.
Всі стихли.
Тільки Воропаєв щось бурмотів у кутку біля погруддя Пушкіна. Гіпсові бюсти Пушкіна і Гоголя покинули свої розкішні мармурові п'єдестали в вестибюлі мужської гімназії і прийшли за нами сюди, в приміщення гімназії жіночої. На поганеньких дерев'яних підставках розмістилися вони скромненько обабіч дверей до цього найбільшого класу-зали. Воропаєв сів на останню парту. Пушкін стояв поруч з ним. Відкинувшись, Воропаєв сперся Пушкіну на груди. Він буркотів безперестанку, незадоволено, але не вголос.
— Тихо, товариші! — крикнув Каплун. — Я прошу мати на увазі, що постанову цю ухвалили не випадкові зайди з вулиці, а учнівський революційний комітет який ви самі й обрали!.
— Ну й комітетик ми собі обрали, — не вголос, але чутно пробурмотів Воропаєв.
Каплун підвищив голос, щоб заглушити це бурчання.
— І цей комітет, товариші…
— Геть комітет, раз він такі постанови ухвалює!
Це зарепетував Кашин.
— Геть! — загорлав мовчазний Теменко.
— Ф'юююю! — пронизливо засвистів Туровський, застромивши два пальці між зубів.