Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
Катря сердито сіпнула плечима:
— Так жити не можна. Треба інакше. Але — як? Хто скаже — як?
— Ви толстовка?
— Ах, та йдіть ви собі! Ну, звичайно, ні! Толстовці могли бути до дев'ятсот чотирнадцятого року. Війна почалась — і всіх толстовців… ну… ну, вбито. Ви читали Ключевського [246] ? І Овсянникова-Куликовського [247] ? А Соловйова [248] ?
Дощ посипав шпарко і рясніше. Він підсікав скоса і хльостав по ногах. Зонтик треба було похилити проти вітру і скулитися під куполом ще тісніше — рука в руку, плече в плече. Шая вже кілька разів намагався заговорити, але Катря говорила збуджено і не давала йому прохопитися й словом. Вона аж тремтіла:
246
Ключевський Василь Йосипович (1841–1911) — російський історик, представник російської ліберально-буржуазної історіографії.
247
Овсянико-Куликовський Дмитро Миколайович (1853–1920) — російський літературознавець і мовознавець.
248
Соловйов Сергій Михайлович (1820–1879) — російський історик, автор 29-томної «Истории России с древнейших времен» (1851–1879).
— Раніше, ще не так давно, я гадала, що я маленька і дурненька, а всі інші — такі дорослі й розумні. Тепер я бачу, що всі — і маленькі, і дурненькі, дарма що дорослі. Ніхто нічого не знає. Анічогісінько! І всі чогось бояться. Живуть якісь прибиті. Чи ви читали…
— Є такі, що й не бояться! — Шаї насилу пощастило перебити Катрину мову.
— Хто?
— Хто? Революціонери.
Порив вітру вщух, дощову хвилю урвало. Катря мовчала. Тільки тісніше притулилася до Шаїного плеча і перестала тремтіти. Шая хрипло відкашлявся.
— Я знаю… — нарешті сказала Катря. — Анархісти… Есери… Есдеки…
— Меншовики й більшовики…
— Ну, от, бачите, так багато! Революціонери, а між собою не згодні… Хіба це годиться, щоб революціонери були між собою не згодні? Значить, хтось із них справжній революціонер, а решта просто так… політичні партії. От я розмовляла з Митею Ізвольським…
— Він дурило! — перехопив Шая. — Він просто ліберал. І вічний студент. А революціонери не такі.
— А які? Я хотіла б побачити бодай одного! Ви читали…
Але тут Шая перебив знову і підхопив її останню фразу:
— Ви читали марксистів, Крос? Наприклад, журнал «Образование» [249] ? В жовтих таких обкладинках?
Катря замовкла. Вона почервоніла. І так сильно, що Шая мусив від неї відхилитися: під куполом зонта стало парко і задушно.
До кінця алейки вони дійшли мовчки. Марксисти… Хто ж це такі — марксисти? Катря зітхнула. Розпитатися було соромно.
Біля входу до тунелю Катря спинилася. Тут вона хотіла попрощатися.
249
«Образование» — щомісячний журнал ліберально-демократичного напряму. Виходив у Петербурзі в 1892–1909 pp. У період революції 1905–1907 pp. журнал був близький до легального марксизму, критикував народників. У роки столипінської реакції в журналі співробітничали кадети і декаденти.
— Я проведу вас! — сказав Шая.
Катря не сказала нічого, і тепер вже Шая сам перший взяв її під руку.
— Ах! — притулилася Катря. — Коли б швидше кінчалася війна!
Шая знову розсердився і навіть покинув Катрину руку.
— Ви думаєте, що тільки в війні справа? Ви думаєте, що війна скінчиться і все буде вже гаразд? Так думає й наш історик, Аркадій Петрович, що буде рай на землі. Єрунда! Згадайте краще, як було до війни. Так буде, й коли вона скінчиться… Все. Ми з вами бігатимемо по лекціях, мене, як єврея, не приймуть до університету, Збігнев Казимирович придбає собі на воєнні прибутки Гніванську рафінарню [250] , Потапчук з матір'ю здохнуть з голоду на своїм півморзі, солдата Якова зашлють на Сибір…
250
… Гніванську рафінарню… — тобто цукровий завод в Гнівані Тиврівського району Вінницької області. Заснований у 1874 р.
— Хто це — солдат Яків?..
— Ат! Що «зміниться» після війни? Тільки те, що половина людей буде каліками, а друга — сиротами і вдовами! Єрунда! Ненавиджу!
— А ви читали, Піркес, Берту Зутнер «Долой оружие»? [251]
— Ат! — Шая розсердився зовсім. — Знаєте, Крос, я вам дам краще дещо з марксистів!
Катря схопила Шаїну руку:
— Дайте, Піркес! — Вони стояли вже перед хвірткою до Катриного подвір'я, за високим мокрим парканом світилося одне вікно. Мати не спала: вона чекала на Катрусю. — Неодмінно дайте, Піркес. Я така вам вдячна! Ви знаєте, Піркес, так хочеться… Іди геть, Карачун! Теж мені — лизатися…
251
— А ви читали, Піркес, Берту Зутнер «Долой оружие»? — Йдеться про журнал «Долой оружие!» (1892–1899), який видавала австрійська письменниця Берта фон Зутнер (1843–1914). Її однойменний роман (1889) дістав широкий суспільний резонанс і був відзначений Нобелівською премією Миру (1905).
Вона не сказала, що хочеться, пустила Шаїну руку, штовхнула хвіртку…
— А то… — вона майже схлипнула, — а то я не знаю навіть, що то таке «марксисти»…
Шая залишився сам в тісній вуличці, між двох довгих і нескінченних парканів з старих залізничних шпал. Паркани були мокрі, аж чорні. Між ними було тихо й задушливо. Праворуч від Крос мешкав Сербин. У нього світилося. Ліворуч була садиба Кульчицького. Вікна будинку були темні. Шая поглянув угору. Важкі хмари пливли низько, вони вурдилися, кублилися, звивалися — чорні, сиві і сині. Дощ мав знову вдарити от-от. ІЗ грудях скімлило — чи то передчуття, чи то сподівання. Щось мало бути! Життя було попереду. Шая розправив груди і зухвало скинув кашкет. Велика, немов масна, крапля зірвалася з гілки і важко довбонула Шаю у маківку. Шая мерщій надів кашкет, встромив голову між плечі, поставив комір, сунув руки до кишень і мерщій закрокував геть.
ОДИНИЦІ ВОЄННОГО ЧАСУ
В гімназії було тепер без просвітку нудно.
Після чотирьох годин вранішньої муштри ми приходили на лекції зморені, не встигши приготувати уроків, сповнені зовсім інших інтересів. Ну, що там у тому Овідії Назоні, в уявних сферичних фігурах з ще більш уявними тангенсами їхніх умовних кіл або в байках історії православної християнської церкви, коли щойно сьогодні ми опанували перебіжку цепом, розібрали і зібрали японський станковий кулемет і протягом цілої години практикувалися в колотті уявних німецьких животів, тобто старих солдатських матраців, почеплених до учбової рами?
Дисципліна в старших класах занепала. Без обіду нас не зоставляли, бо не було коли відсиджувати безобідні години.
А проте директор добрав іншого способу дошкуляти нам. За допомогою Піля він розпочав широку планову боротьбу з недозволеною, а інколи нелегальною літературою, що невідомо звідки почала проникати до гімназії. Так був виявлений і знищений «Кобзар» Шевченка, «Что делать?» Чернишевського, «Исповедь» Толстого та ціла пака маленьких зелених брошурок. Треба відзначити, що до виявлених українських книжок Піль причетний не був. Побачивши у когось з гімназистів українське видання, він тільки одвертався і тихо казав: «Сховайте».
Зате він розстарався у восьмому класі на перший том «Капитала» Маркса і ще на якусь, зовсім нелегальну, закордонного видання, брошурку.
Найкумедніше в усій цій справі було те, що Коля Макар, найзаядливіший на цілу гімназію книжник, так ні разу й не попався директорові. Макар навчився носити заборонені книжки «на собі» — за бортом тужурки, догори ногами. Він так і читав їх нишком на лекціях, не виймаючи з-за борта, тільки розстебнувши поли та скосивши очі собі на живіт. Він захоплювався тепер Платоном і Спенсером.