Гарячий шоколад із запахом ванілі
Шрифт:
– Емма, – ззаду почувся голос Фелікса.
«Що, вибачатись буде, що не вберіг свою молодшу сестричку?»
– З тобою все добре? Що він устиг зробити?
«Оу, то ти подробиці просто дізнатись прийшов, так?»
– Він забрав твій запах.
«Боже, ну навіщо я це сказала? Щось мій мозок взагалі відмовляється функціонувати …»
– Хочеш його повернути? – запитує Антоша, зіходячи все ближче і ближче.
– Так, –
– Тобі не здається, що тут трохи прохолодно?
«Доки ти поруч, мені тепло.»
– Все ж краще ніж там, внизу.
– То що він зробив? Я ж повинен знати, за що робив йому ніс, – посміхнувшись промовив Фелікс.
«Він знову вдарив товариша?»
– Ти ще довго будеш калічити людей через мене? Даніїл лише хотів поцілувати мене, а я, вибачившись, спокійно йому відмовила.
– То чому ж він ладен був роздягнути тебе прямо там? – гнівно глянув на мене Антон, узявшись за клаптик майки на мені.
– Не було такого! Ми просто танцювали.
– Ну так, звісно! Наче я нічого не бачив.
– Так? А навіщо ти взагалі слідкував за мною?
– Бо я турбуюсь за тебе… Ти ж мені як сестра.
«Ти ж мені як сестра… Чому ці слова такі болючі для мене? То я для нього лише як сестра, так?
Блін, мої очі наповнюються слізьми. Треба скоріше звідси тікати.»
Я чимдуж вириваюсь із обійм Антона; пробігаю крізь парочку, що шукає собі кімнату; опиняюсь на першому поверсі та направляюсь у кухню. Я хочу пити, прошу дати мені якийсь напій у незнайомого хлопця і через мить отримую прохане. Роблю перший ковток і відразу ж розумію, що це щось алкогольне.
«Блін, що ж я роблю? Ну то й добре, нічого зі мною від цього ковтка не станеться.»
Алкоголь відразу ж ударяє в голову, а потім настає момент насолоди цим оп’янінням. Я розумію, що не хочу зупинятись. Моє тіло просить ще: роблю ще один ковток і направляюсь у центр залу.
«Мені добре; хочеться на декілька хвилин просто вимкнути свою свідомість.»
Я починаю двигатись у такт музиці. Я чую якусь знайому пісню, проте не можу згадати її назву. Закриваю очі та просто пливу за течією рухів свого тіла. Я знаю, що всі перешіптуються і критикують; розумію, що хтось свердлить мене своїм поглядом, найбільше з поміж інших. Відкриваю очі… Фелікс. Він носиться по всьому холу, зачіпає людей та щось випитує. Але при цьому все одно не відриває свого погляду
«Цікаво, він про мене зараз щось запитує? Хоче дізнатись, чому я веду себе так пошло і розбещено?»
Навколо мене організувалося коло з дівчат та хлопців. Поміж ними, намагається пробратись Антоша, розпихаючи усіх зі свого шляху. Я знову відчуваю неприємну грудку в горлі; зупиняюсь, не в змозі вже управляти своїм тілом.
Відключаюсь… знову; відчуваючи сильно виражений запах ванілі.
5
Розумію, що моє тіло знаходиться у русі, проте ноги не торкаються землі.
«Хтось несе мене. Запах ванілі… так, це мій Фелікс. Мій Фелікс? І з яких це пір я вважаю його своїм?»
Я все ж вирішую відкрити очі та підвести голову вверх. Коли Антоша помічає мій погляд на собі, то прижимає мене до себе ще сильніше. Перед дверима кімнати, Фелікс обережно опускає мене на підлогу, продовжуючи підтримувати за талію; просить ключ від дверей, відкриває їх та, знову взявши мене на руки, заносить до кімнати і кладе на ліжко.
«Боже, як же хочеться попросити його, щоб він не залишав мене; щоб залишився тут зі мною; щоб дав відчути його тепло поруч.»
Антоша вкриває мене одіяльцем та направляється до дверей.
«Ні, я не можу його відпустити; не зараз. Він потрібен мені.»
– Зостанься зі мною, будь ласка.
Хлопець залишається стояти у дверях.
«Що ж мені зробити, щоб він залишився?»
– Я боюсь залишатись тут сама, – вимовила я саме тоді, коли десь у коридорі почулись п’яні хлоп’ячі викрики.
Мабуть, саме це і стало поштовхом до того, що Фелікс закрив двері зсередини та приблизився до ліжка.
– Мені здається, що моя голова зараз вибухне, – ледь чутно прошепотіла я.
– Ось, тримай, – Антоша протягнув мені якусь таблетку. – Зараз принесу води, почекай.
Через хвилину Фелікс повернувся зі склянкою води; він допоміг мені сісти, щоб я могла прийняти пігулку. Коли я знову повернулася у лежачий стан, хлопець сів коло мене.
– Звідки в тебе таблетки з собою?
– Це я в твого брата попрохав, коли зрозумів, що ти дуже випивша.
– Я випивша? Але ж я зробила лише пару ковтків.
– Оу, це ж ти не знаєш…
– Не знаю що?
– Артем із Міленом добавили віскі до всіх безалкогольних напоїв, що були у холодильнику; ось чому вони всі були повідкривані.