Гарячий шоколад із запахом ванілі
Шрифт:
Переодягнувшись, я відправилась на кухню, де нарешті познайомилася з мамою хлопця. Поснідавши, ми з татом Фелікса пішли до машини, чекати доки юнак переодягнеться, щоб поїхати з нами.
«Я не хочу зараз його бачити…»
– Ви можете, будь ласка, відвезти мене прямо зараз? Моя мама написала, що мені терміново треба бути вдома.
«Я брешу вам. Нічого мама мені не писала. Я просто не хочу зараз бачити вашого сина.»
– Звісно ж; я думаю,
Подякувавши за те, що підвезли; я попрощалася із батьком хлопця та пішла додому.
«На годиннику лише десята година ранку, а я вже не знаю, чим зайнятись упродовж дня. Мабуть, послухаю музику та помалюю трохи.»
Прослуховуючи свій плейлист та малюючи щось абстрактне; я захопилася цим заняттям. Почала звучати чергова пісня і я поступово вслуховувалась у її слова:
Скажи чому я маю страждати
Що можеш ти на це все сказати
Кожна хвилина, кожна мить
Все нагадує про нас
Та прощатися нарешті наступає уже час.
«Оу, з моєї абстракції почали вимальовуватись якесь обличчя.»
Згадай, чудовим був наш рідний край…
«Роблю останні штрихи малюнку… Блін, я намалювала його. Так, я намалювала портрет Фелікса.»
… І зникне вмить, що здавалося вічним.
«Мабуть, буде краще, якщо я перестану з ним спілкуватись.»
Телефон мигає від повідомлення. Закидаю свій малюнок на вікно, щоб і не бачити, а сама дивлюсь у мобільний і читаю:
Я завдав тобі болю, так? Був занадто напористим? Ти могла відразу мені сказати, я б припинив. Просто хотілось, щоб твій перший поцілунок був із людиною, яка тебе кохає… кохає тебе справжньою братерською любов’ю.
«Яка нахрен братерська любов, Фелікс? Брати не будуть так збуджуватись від поцілунку з сестрою. Так, ти завдав мені
Швидко відповідаю на повідомлення Антона:
Та пішов ти…
«Так, я написала це. Ну от, він більше ніколи не захоче зі мною спілкуватися. На цьому все і завершиться.»
Знову прийшло повідомлення.
«Мабуть, написав мені якісь мати.»
Я прийду до тебе ввечері. Не тікай від мене, будь ласка.
«Що? Навіщо йому приходити до мене? Ще раз сказати, що між нами нічого бути не може? Блін, це довбане протиріччя, коли і побачити його хочеться і втекти куди подалі. Ну що ж, хай приходе, я просто не відкрию йому двері.»
Вирішивши пообідати, я заглянула до холодильника і зрозуміла, що їсти нічого.
«Ну що ж, доведеться іти до магазину.»
Швидко дібравшись до супермаркету, я помітила Адама та його друзів. Кузен помахав мені рукою, наче запрошуючи до них. Серед присутніх був мій брат, Ерік, Остап і Артем. Усі дивились на мене якось обережно… з нерозумінням.
– Щось сталось? – вирішила все ж запитати я.
– Мабуть, це ми в тебе повинні запитати, – сказав Остап, неприємно на мене глянувши.
– Блін, хлопці, я справді не розумію про що ви.
– Загалом, що у вас сталося з Антоном? – запитав Адам.
«Фелікс, блін. Ти що, вирішив усім розповісти про те, що відбулося сьогодні вночі? Козел ти, Фелікс; козел.»
Я дивлюсь на хлопчаків і досі не можу вимовити й слова.
– Ти не хочеш пояснити, чому послала його? – запитує Ерік.
«Оу, то наш бідненький хлопчик пожалівся на таку курву як я.»
– Не знаю, я ніяк не можу зрозуміти його відношення до себе. Як можна говорити дівчині, що сприймаєш її як сестру і, при цьому, так палко цілувати? – останні слова переходять на крик, а з очей нестримно капають сльози.
– Ей, мала, ти чого? Не плач, будь ласка. Він що, цілував тебе? Ти, мабуть, не хотіла? От придурок. А він нас тут зустрів і весь такий типу: «Адам, я образив твою сестру, вибач мені. Що тепер робити? Я не хочу, щоб вона перестала зі мною спілкуватись.» Загалом, ми йому сказали, щоб він прийшов до тебе ввечері, і ви спокійно поговорили, – розповів мені кузен.