Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.
Шрифт:
Коли б надійшла яка червона частина – не робити жадного опору. Бурлаки і активніший місцевий елємент, захопивши зброю, зникають у лісі і будуть стежити за ворогом. Якщо у «товаришів» не буде зависоких вимог, село дасть, що треба буде, і нехай собі йдуть дальше. Якщо захотять занадто господарювати, можемо з лісу зробити напад і вигнати – але взагалі збройної боротьби до вияснення загального положення треба уникати.
Честь битися з червоними наразі відступимо бувшому червоному Коцурові, а це станеться неминуче, бо ми маємо відомості, що він, піднявши чорні прапори, не має заміру виводити своєї «ґвардії» з Чигирина. Знаємо також, що вплив Коцура на села вже в значній мірі вивітрився, а після цього «перевороту» змаліє ще більше. Безумовно, в кожному його селі знайдуться люди, що будуть під його прапором битися з большевиками – і це теж для нас добре. Дякуючи їм «товариші» колись погосподарюють у тих селах по-свому і виженуть з селян рештки червоного духу. В кожному разі поважної сили для боротьби Коцур вже не збере. Коли б большевики повели наступ на Чигирин через наші села, перепустимо їх без одного пострілу. Навпаки, якщо дадуть добру зброю – дамо їм кількасот «добровольців», добре знайомих з місцевістю, які потім вернуться до нас із зброєю. [98]
98
У вид. 1934 і 1935 рр.: «з зброєю» (пор. на стор. 112, 168).
Коли Коцур буде зліквідований, то ми, по-перше, позбудемося небезпечного ворога під боком, а по-друге, Новоселиця, Суботів, Чигирин, Стецівка і всі останні коцурівські села, закоштувавши [99] правдивого московського большевизму, без сумніву, прилучаться в майбутньому до нас. Тоді вся Чигиринщина буде в наших руках, і в разі широкого повстання на Україні ми перетинаємо Дніпро, дві залізниці і рушаємо на Київ або куди буде треба. А коли на заході відновиться український фронт – зможемо дати «товаришам» доброго кулака в плечі.
99
Так у всіх прижитт. вид.
Поки що необхідно послати зв’язок, щоб він розшукав наш уряд і командування та довідався, чого маємо дожидати й сподіватися. Потрібні радянські документи дістане Козаченко. Післати думаємо Ханенка (сотник булавної сотні).
Чорнота покрутив головою:
– Загорячий хлопець.
– Трохи, але ми знаємо його і певні, що коли б попався – червоні із нього вогнем не видобудуть ні одного слова. Декілька присутніх, що близько знали Ханенка, підтримали думку отамана, але по обговоренні справи рішено зв’язок послати пізніше, щоб міг привезти вже інструкції на весну.
– Що торкається зв’язку між собою, – продовжував отаман, – то ця справа налагоджена добре, за винятком зв’язку з селами по той бік залізниці і полтавським берегом. Про це умовимося з Чорним окремо. Тепер мусимо з’ясувати, хто з вас що зможе виставити на випадок більшого повстання. Почнемо з Дніпра. У Чорного осібне положення і свій район. Ти, Солонько, що зможеш дати?
– Точно підлічити трудно, бо у нас же нема лісу під боком і, як нема повстання, кожний ховає і зброю, і думку – особливо в селах, ближчих до Черкас, де ЧК вже шпиків собі завела. Сама Боровиця кожної хвилини [100] виставить сімсот рушниць, чотири важкі кулемети, ну та й люїсів пара знайдеться.
100
У вид. 1934 і 1935 рр.: «в кожну хвилю».
– Кінних скільки можеш дати? – запитав Чорнота.
– Ні добрих коней, ні сідел немає. Нас, знаєш, більше Дніпро годує, як пісчана земля, а рибакові кінь ні до чого. Човнів великих – сотні дві можемо виставити.
– Ну-у, ми на Царгород не збираємося, – незадоволено буркнув під ніс Андрій.
– Як у вас справа, пане Мамай?
Мамай, [101] невисокого росту, середнього віку чоловік з дбайливо зачесаною борідкою, комічно розвів на столі руками:
101
Отаман Мамай (дійсне прізвище Щириця), з фаху гімназіяльний професор, старшина військового часу. Після здавлення большевиками повстань на Україні він, заховавши своє повстанське минуле, став професором історії в Катеринославському інституті народної освіти. Був членом Союза визволення України і організатором націоналістичної студентської молоді. Був викритий і розстріляний в 1930 році в Черкаському ҐПУ.
– У мене, панове, самі знаєте, зимовий сезон. Дніпро замерз, пароходи не ходять – обдирати нема кого, стріляти нема до кого. Плетуть хлопці сітки на рибу та лисиць в очеретах ловлять… Кількість людей, які підуть на повстання, і кількість зброї окреслити трудно. На острові маємо заховану гармату. Замок та набої забрали до села, бо під час повіні [102] те місце може залити вода. Добрий знак, що селяни запасають зброю, їздять до Келеберди на полтавський бік купувати рушниці, на Різдво в Шабельниках купили кулемет, на тім тижні на ярмарку виміняли за рибу кулемет Кольта без станка у дядька з Медвина. [103] Весною виведу у плавні чоловіка [104] двісті-триста. Будемо червоні пароходи перепиняти, а в межичасі можна і своїм ділом займатися – рибу ловити. В разі потреби курінь Білого Яру в складі від двохсот до п’ятисот чоловік при трьох кулеметах приведу до Холодного Яру. Кінноти теж не може бути. Гармата у нас без коліс, знята з бронеплава. Ми її приспособили виключно для стрільби з плавнів по пароходах, і для походу зовсім не надається.
102
Так у всіх прижитт. вид.
103
У всіх прижитт. вид. Медвин помилково названо «Медином».
104
Так у журн. вид. 1933 р. (пор. на стор. 57, 80). У вид. 1934, 1935 і 1938 рр. помилково: «чоловід».
– Як там під Чорним Лісом? – запитав Чучупака Хмару.
– У мене човнів нема, зате коні майже у всіх добрі. На поганому коні верстов за двісті з горшками не поїдеш… Є досить верхових, німецьких та денікінських, є запасні сідла. Тепер у мене чоловік сімдесять на конях – тих, яким небезпечно бути вдома у селі. Крутимося до весни по хуторах, в Чорному лісі маємо викопані землянки для себе і для коней, а весною, якщо почнеться якась боротьба, Чорноліський кінний полк може збільшитися до трьохсот верхівців.
– Слухай-но, Пилипе, – перервав йому Чорнота, – правда, що ви в тих землянках продукти, воду та овес для коней в двохаршинних горшках тримаєте?
Хмара усміхнувся.
– В двох не в двох, а наробили хлопці горшечків, так що в кожному пару комісарів можна зварити… Кулемети під цей час возимо тільки легкі, а при потребі поставимо п’ять-шість важких на тачанки.
Що торкається самого села, то зброї є досить, але впливає близість Знам’янки та Цибульової з залізницею. На загальне повстання село може піти, або як дуже вже допечуть, або як би хтось гнав уже червоних з України.
Я під час розмови приглядався до чорноліського полковника. Був це стрункий, сильно збудований чоловік років 28 – 30-ти. Одягнений був у темно-зелену чумарку черкеського крою, з дорогою срібною шаблею. Як я потім довідався, був він бувалий підстаршина-кіннотчик, палкий націоналіст, досить добрий організатор і командир, хоч на кожному місці відчувалося в нього брак освіти. [105]
Заговорив отаман Іван Петренко, інтеліґентний селянин, старшина, який у своїй киреї з відлогою не відрізнявся зовнішним виглядом від місцевих селян.
105
Не треба Пилипа Хмару змішувати з Семеном Харченком, який оперував на Поділлі під псевдонімом Хмари.
– В Прусах і Михайлівці немає обов’язкової військової служби, як в Мельниках, і сказати, скільки виступить до бою, не можна. Може, чоловік з триста, більш свідомих, а може й до трьох тисяч зібратися – буде залежати від обставин. Якщо «товариші» весною добре дошкулять – піде більше. Як українська армія поведе з заходу успішний наступ – підуть усі. Головне, щоби селяни побачили, що справа йде до перемоги – тоді їх не вдержиш, а в неяснім положенні більш знайдеться охотників взяти зброю і піти в Холодний Яр, як виступати на місці. Залізниця близько, і села набралися не раз лиха від большевиків і денікінців за передчасні виступи минулого року. Зброї є подостатком. Маємо шість справних кулеметів, закопану гармату, мінометів пару. Кіннотчиків буде чоловік з тридцять. Бобринська ЧК налагодила вже в селах свою аґентуру, до якої втиснулося і пару наших людей. Всіх сексотів ми вже знаємо і, як тільки почнеться який рух, анулюємо. [106]
106
У вид. 1934 і 1935 рр.: «анолюємо».