Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.
Шрифт:
Не привітавшися, сів напроти мене.
– Ну як?
– Нічого…
Я почував себе якось незручно під його поглядом. Такий погляд буває звичайно хіба у мисливця, що стежить небезпечного звіра.
Він глянув на срібну ручку моєї шаблі.
– Містріханівський [34] клинок? Добра сталь… Трохи затвердо загартована, зламатися може…
Мене здивувало, що він по оправі відгадав, який клинок.
Мусів [35] бути добрим знавцем зброї.
34
Правопис слова, що
35
У всіх прижитт. вид. «мусити» упереміж із «мусіти».
– Я зустрів по дорозі сотника Компанійця – передав ним свій папірець до отамана…
– Грішного чорта хвіст! Лялька розмальована бабам на утіху! Я не Андрій Чорнота, як його коцурівці не втовчуть як не на цей, то на другий раз. Це ж до своєї вдовички на Побережжя поперся – мало йому тут спідниць! Казав йому – візьми дядька з возом і вези свою дурну кучеряву голову, нікому шкоди не буде, як розтовчуть, а то тачанка і кулемет пропадуть нізащо. Який це в біса старшина, коли по такій пекучій справі козаків покидає… Сьогодні тихо, а завтра, може, битися прийдеться.
– Багато сили тепер у манастирі?
– Яка там сила! Комендантська сотня, трохи кінноти, бурлачня бездомна та лубенська «офіцерська рота» денікінська – полтавці-старшини. Денікін мобілізував їх та на Крим віз, а вони забрали новенькі анґлійські рушниці, по півтисячі набоїв на брата – і тягу до Холодного Яру. Добрі хлопці… Ото бачив франта з трьома очима? Це з них. Наша сила в селах. Добрі села… Полюбив я цю місцевість. От поправишся, то поїздимо по околицях. Тут, здається, сяжня землі нема, не политого козацькою кров’ю… Шанці на шанцях, могила на могилі… І населення з козацьким духом, не помішане, самі українці – за Україну очі видеруть, не те що на Поділлі чи Волині…
– Чи серед черниць теж є свідомі українки?
– А яка з цього зілля користь?! Та молодші захоплюються нашою справою, тільки стара відьма-ігуменя ненавидить все українське. Як побачить у котрої [36] черниці українську книжку – зараз поклони заставляє бити. Вона якась княжна петербурзька, наречений у неї помер, так вона з горя у черниці пішла молодою ще. А взагалі добре було би оце бабське кодло переселити куди-небудь… Піп тут старий, славна людина, все з ігуменею воює – вона йому служити по-українському [37] забороняє. А один піп є маленький, згорблений – кажуть черниці, що сто тридцять років від роду має. Сліпий уже і не чує нічого, а то міг би чимало оповісти – з хлопчика-послушника тут. Він раніше історію манастиря писав, а тепер ігуменя забрала книги до себе і, мабуть, пише, як «хохлы обитель осквернили». Колись мушу видерти у неї старі записі, переглянути. Ну, бувай! Піду до коней подивлюся.
36
У вид. 1934 і 1935 рр.: «якої».
37
У вид. 1934 і 1935 рр. тут і далі: «по-українськи». Так само замість «по-московському» – «по-московськи».
В дверях зіткнувся з двома молодими черницями, що несли мені ковдру.
– Добридень, пане Чорнота! Болящих відвідуєте?
– Проходь, проходь… Не скаль зуби, бо в рай не попадеш.
Черниці, видно, вже були призвичаєні до його тону. Обі були молоді, миловидні, одна з серіозним, трохи сумним обличчям. Накривши мене, стали оглядати кімнату.
– Це ж твоя келія була, Катю? – звернулася веселіша до поважнішої. Потім затримала погляд на моїм білім башлику і шапці, які висіли на стіні:
– У вас все біле, а у наших козаків чорне…
– Бо ваші козаки коло вас ченцями поробилися.
– Лихо мені з такими ченцями! Часом чоло болить від поклонів.
– Від яких поклонів?
– Ну, бо йдеш по дворі, а який-небудь бурлака підморгне смішно. Хіба втримаєшся, щоб не усміхнутись?! А мати ігуменя в вікно побачить – і бий поклони! На тім тижні за Чорноморця триста поклонів казала вдарити, а що я там проступила такого? Він мені за ковнір снігу насипав, а я йому віддала…
– Не личить сестрі в сніжки гратися, – наставницьким тоном одізвалася сестра Катя.
– Розумна ти яка! Добре, що тебе ні разу з твоїм Павликом не запримітила…
Сестра Катя зачервонілася.
– Видумаєш таке… Чоловік подумає, справді…
Мені стало весело, дивлячись на їх молоді, повні життя личка, так не гармонуючі з темним одягом.
– Слухайте, дівчата, яка вас лиха година у черниці погнала? Йшли б уже під старість, як така охота до раю попасти.
– Ми сироти. Нас старі сестри виховали у своїм притулку. Ходім, а то як би поклони не довелося [38] бити…
38
У вид. 1934 і 1935 рр.: «прийшлося».
Під двома ковдрами не на жарт стало горяче. Повернувся на бік і став дивитися через вікно на двір, де люди із двох світів ходили кожний у своїй справі.
Через двір бігла з дійницею в руках молода черниця. Навздогін їй полетіла сніжка, пущена молодим поставним хлопцем в уніформі австрійської кавалєрії і шапці січових стрільців. Черниця, оглянувшися на вікна, загребла снігу і пустила ним в «напасника».
Не поможуть поклони… Молодість свого не хоче дарувати, і коли ігуменю молоде палке кохання загнало до манастиря, то воно ж, мабуть, не одну дівчину, що виросла тут, вижене із нього.
На другий день маю весь час гостей. Заходять старшинилубенці. Бачу Чорноморця – гарний хлопець, вартий триста поклонів… Скінчив духовну семінарію в Полтаві і пішов «козакувати». Заходять два хлопці в австрійських куртках, як виявляється, січові стрільці: Йосип Оробко та Микола Гуцуляк. Усі розпитують про фронт, про партизанський похід. Стара сестра Маланя тричі на день натирає і поїть своїм зіллям. На четвертий день горячка зникла. Нога теж трохи стухла і не докучає так. Хочу піти побачитися з Абреком, та моя лікарка поки що не дозволяє. Кажу Івасеві, який весь час розглядає мою зброю, щоб привів під вікно. Кінь, вичищений і, видно, не голодний, вибрикує, тягаючи за собою малого козака.
Підвечір заходить Чорнота і надзвичайно схвильований сідає [39] коло мене.
– Ех, чортів син, чортів син! Лялька чортова! Не казав я йому, що так буде?! Спідничник задріпаний!
Здогадуюся, що річ про Компанійця.
– А що сталося, Андрію?
– Що… Нічого… Вбили дурня, та й все. Козак вирвався, а його так коло вдовички і приглушили коцурівці із Чигирина. І тачанка з кулеметом пропала, і Іван ні за цапову душу загинув… Колись поїду і вкину ту вдовичку в Дніпро к трьом бісам. Ти ж тільки подумай, із-за якоїсь задріпаної спідниці такий хлопець загинув. Думаєш, багато Україна таких Компанійців має? Яке він мав право так по-дурному [40] загинути? Пику б йому за це побити треба було…
39
У вид. 1934 і 1935 рр.: «Чорнота, надзвичайно схвильований, і сідає».
40
У вид. 1934 і 1935 рр.: «безкорисно».