Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.
Шрифт:
Юрба, скінчивши пісню, грізно загула. Почулися викрики:
«На Чигирин!», «Доки їм терпіти?!», «Смерть коцурівцям!». Отаман став на лавку коло могили і підняв руку з рушницею. Юрба стихла.
– Брати-громадяни! Ворог вирвав із наших лав одного з найкращих борців, але не піддавайтесь справедливій жадобі помсти! Хай пам’ять про Івана Компанійця вічно живе в наших серцях, та залишім мертвого мертвим, а живе діло – для живих! Скільки разів терпіла Україна поразку і страшну руїну через те, що сини її билися між собою в час, коли на неї насувався ворог ззовні! Про це стара гетьманська столиця, на яку ви збираєтеся, могла би найбільше оповісти… Тепер на Україну насунувся страшний ворог, який руйнує
і обдирає наш край, безправно вбиває тисячі і тисячі наших людей там, де нарід не вмів і не хотів боротися, щоби рятувати себе, поки ще був час. Але з очей селян падає полуда, і Україна буде боротися, щоби повернути те, що так нерозумно віддала. Ми зможемо перемогти тільки єдністю, дружним вдаром на ворога! А коцурівщина сама загине, бо вона не має під собою ґрунту! Селяни Суботова чи Стецівки [49] підуть разом з нами, коли вийдуть з-під впливу купи авантюрників, коли побачать, що це один шлях до рятунку. Не з ними засліпленими нам боротися, щоби тішити цим ворога!
49
У вид. 1934 і 1935 рр. Стецівку тут і далі помилково названо «Степівкою».
Розходьтеся спокійно по домах! Готуйте і бережіть зброю! Будьте готові кожної хвилини стати під сумний чорний прапор [50] Холодного Яру на захист своїх прав і України! Мусимо вернути їй радість і славу!
Зірвалося і довго не змовкало могутнє «Слава». Коли люди вже замовкли, його ще деякий час повторювали яри.
«А-а-а-а-а!» – донеслася остання протяжна луна десь здалека.
– Холодний Яр обізвався… – з якоюсь містичною повагою звернувся до мене Чорнота.
50
1-й (основний) курінь Холодного Яру мав чорний прапор з гербом України і написом з одного боку «І повіє новий вогонь з Холодного Яру», з другого – «Воля України – або смерть!» і жовто-блакитний прапор з написом «Полк гайдамаків Холодного Яру». (Тут і далі астерисками позначено авторські примітки. – Упор.)
– Хіба не це він? – показав я на глибокий яр, над яким одною стороною стояв манастир.
– Ні, це старе русло річки Косарки, з якою зв’язана леґенда про те, що коло тисячі років тому назад якась княгиня Мотрона перетворила свій укріплений замок на манастир, бо в дійсности це манастир Св. Тройці, а не Мотрони. Ось у цей бік до Жаботина гори Весела і Червона, на яких стояв гайдамацький табор. Он там – Скарбовий Яр, в якому була гайдамацька скарбниця. А там пішли Кривенків Яр, Чорний Яр, Попенків Яр, Гадючий Яр, а Холодний Яр у цей бік, верстви півтори-дві звідціль. Починається від Мельничанських хуторів і тягнеться верстов із сорок, десь аж за Лебедин. Він найглибший з усіх, його схили в деяких місцях мають з вісімсот метрів висоти.
Для нас тепер Холодний Яр має те саме значення, [51] що й всі останні яри. Дорогий той вогонь, який заховався в серцях людей кругом нього…
Юрба заспокоїлася. Почався обід. Зготовленого в манастирі, звичайно, не старчило би для всіх, але жінки і дівчата всі мали з собою страву. В монастирській трапезній, в келіях, на дворі – день якраз видався теплий – живилися гуртками селяни і залога. Бурлаків запрошували від гуртка до гуртка. Вже вечоріло, коли народ групами став розходитися.
51
У вид. 1934 і 1935 рр. тут і далі: «значіння» (у двох випадках – також у вид. 1938 р.).
II
Після похоронів Компанійця життя у манастирі пішло звичайною ходою. Хлопці старанно перечищували та перевіряли зброю, хоч ніхто не заставляв. [52] Однорукий начальник кулеметів Левадний ревно стежив, щоб кулемети були чисті, «як рибляче око», і працювали, як новий годинник. Три десятки лубенців, одягнених у першорядне анґлійське обмундуровання, з новенькими одинадцятинабійними анґлійськими рушницями, щодня робили військові вправи, командуючи по черзі (всі ж були старшини!) Користаючи з французького підручника, якого дістали десь у денікінському штабі, вони вивчали останнє досягнення військової науки – тактику групового бою. На тлі холодноярського лісу, між чорними жупанами, киреями, дубленими кожухами, було якось дивно бачити цю групу вояків ультраевропейського вигляду.
52
У вид. 1934 і 1935 рр.: «хоч ніхто і не заставляв».
З сіл приходили богомольці. Селяни привозили харч для козаків і коней.
Приходили гуртки озброєних хлопців, які називали себе не інакше як козаками, запрошували наших в села і на хутори на вечорниці.
З боку Черкас і Смілої іноді доносилася гарматна стрілянина. Одержали відомості, що Запорізька група, дійшовши до Золотоноші, знову вернулася на правий берег [53] Дніпра. Я почав подумувати про те, як би прилучитися до своїх, та, з другого боку, чомусь не хотілось вже розлучатися з цією «Січчю». [54]
53
У вид. 1934 і 1935 рр.: «беріг».
54
У вид. 1934 і 1935 рр.: «Січю».
Одного дня богомольці, які прийшли із села Грушківки, оповіли, що вчора ночував там [55] полк Чорних запоріжців. Кажу Чорноті, що поїду доганяти.
– Нікуди не поїдеш! Як маєш зайву голову, то і тут для неї колись куля знайдеться, а гонятися [56] за вітром в полі, щоб до большевиків у руки попасти, не пущу.
Побачивши, що тон його відповіді зробив на мене неприємне вражіння, обняв за плече:
– Знаєш… я сам від революції був в українській армії та надивився, як наші українці «жваво беруться» до боротьби за незалежність, плюнув і став додому на Кубань пробиратися. Аж от попав по дорозі до Холодного Яру і чую, що вже мене до смерти ніхто звідси не вижене. Під ним, мабуть, якийсь маґнет в землі лежить… Між цими озброєними хліборобами до мене знову вернулася надія, що ми таки досягнемо своєї мети. Побудеш тут трохи – сам не схочеш покидати…
55
У вид. 1934 і 1935 рр.: «там ночував».
56
Так у всіх прижитт. вид.
Через декілька днів партизанські частини нашої армії були вже далеко.
І волею, і неволею став я підданим холодноярської «республіки». З Чорнотою ми надзвичайно здружилися, що не перешкоджало нам частенько сваритися із-за яких-небудь дрібниць. Після смерти Компанійця без жадного офіційного призначення всі признавали Чорноту начальником. Бурлаки і до того бачили в ньому старшого бурлаку – ватажка. Чим ближче я приглядався до цієї ориґінальної людини, тим більше приходилося дивуватись.
Цей на зовнішний [57] вигляд необтесаний козарлюга показався «ходячою енцикльопедією»: був добре обзнайомлений з історією, археольоґією, фізикою, політичною економією, [58] до того був прекрасним ковалем і римарем: кував коней, направляв сідла. Як старшина, він мусів бути більш чи менш освіченим, але з його ж оповідань виходило, що до війни він випасав табуни коней і овець на кубанськім Чорноморі і займався рибацтвом та мисливством на Кавказі. Взагалі був надзвичайно мовчазливий, та іноді на нього находила година, в яку починав фільозофувати на якусь тему. Тільки годі вже тоді було йому перечити [59] – вилається і піде. Одного дня Андрій не показувався до самого обіду на дворі. Іду до його келії. Лежить на ліжку і читає якусь книжку в сап’яновій оправі. По моїм приході кинув її і встав.
57
У всіх прижитт. вид. «зовнішній» упереміж із «зовнішний».
58
У вид. 1934 р.: «бо посідав систематизоване, ґрунтовне знання з історії, археольоґії, фізики, політичної економії».
59
У вид. 1934 і 1935 рр.: «тільки вже тоді було йому перечити».