палаце правосудний тріумфів аркообскубані когути плюмажні офіримашируючи під арков переможно шпаркоспіваємо хрипко немов обозні фірислава нашим генералам конюхам славаслава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпеклав’ється в небі фана рвана як халявасто фортець добуто і згага запекламиром пахне як миртом лопочуть газеткиже конець усім войнам же канони відблискалина ковчегах бальконів гризуться гризеткищо то йде за вояцтво з обгорілими пискамиа то ми машируючи полями і битвамипронесли свої кулі коломийки ранцірозмальовані шаблями ніби бритвамисвітимося
наскрізно рана на раніа то ми серед парижу табором сталиострови плинуть річкою вальсуй версалескінчилась війна і вина сім бочоксеною плине яворовий листочокпам’ять ніби сурму виносимо з боюсім держав перейдемо вмиємось чисточи ж дійдемо до тебе столице нашого болюКоломиє писанко Коломиє місто
Нарбутове «А». 1917
Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки
нема електрики і хліба і державиякому ще вклонитися провидцеві пресвітеруотечество лежить собі двоглаве та іржавеа ми вчимось писати нашу першу літеруабетка починається на ААртеріяАссиріяАптекААренА рАн глибокА мов трунАісторія кричить немов АбеткАвідкрите А мов Арф рАхмАннА грАмов хор кАлік безкрАю ноту тягнекомусь АрАлкомусь Афон-горАлети ж нАд нАми обгорілий АнгеленАш перший нАш голодний птАше нАшзАкрите А нА шибениць глАголАхвпАде перо як тлінний АдАмАшкнА Азію що вихололА й голАкричуще А нАуки тА письмАяк АмбрАзури в АркАх АкАдемійце Аполлон якого в нАс немААбо АдАм в розтерзАнім едемінема лікарень борошна паперууніверсали розстріли декрети плач амвонівабетку починаєм ніби ерувчимось писати спалахи червоні
Чернігівська міська артилерія
у місті де вже забуто процес уживання апострофаі йодом багата ріка всихається гінкостали над урвищем валу 12 чорних апостоліва внизу ходять мешканці повз дерево ґінкгозалізний атракціон під назвою «пушкі»охлялі та охололі немов зужиті повіїстережуть гойдалку і невеличкого пушкінавогнепальні колись уламки якоїсь росіїі отпід валом довкіл розляглася чорнична губерніяде груші в садах мов ядра все гуп та гупзбирайте на схилах сурми порослі тернямвкладайте в губи огрубле тремтіння трубнаведемо на місто черні чоренні жерлапустим півня по мезонінах мов на гарманале ядер нема і дула задуха сперлаі лише горобці вилітають з гармат
ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ, або ж БЕЗКІНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ
1. «носаток надцять перехилено…»
носаток надцять перехиленото й замакітрилось на гамуза ті що з крилами і з виламигубами бамкають bibamusтут навіть coitus не коїтьсяносаток надцять перехиленоі непорушність нижче поясамов гузна цвяхами присиленомов шиї зігнуто і змиленоглитай щокате і пузатеносаток надцять перехиленодопоки будеш пановатимов дух опухлої кунпанїїзітхаєш ревно і знесиленоще по одній панове паніїносаток надцять перехилимоо ганусівко чикилдихота прочі випиті напоїв ліси свічок сумирно тиховідходять шльохи та герої
ставайте свічками почвари дідони сивілли свічадапаліть воячки непоборні салютами з люфіде молодичка з косою кривою ставайте свічкамияк буква і дух або блазенський бубон і буфвогнями
ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизніджиґунство й богунство як віхті гарячі в грудівже сказано голосно й чисто любов ік отчизнімов камінь у річку слова і круги по водісвітися як вістря зоря нерозтлінна й ребристанад морем і полем де в мандрах обсмалений рідзаводить у тартар крючок баламут і юристахоча і йому не минути вогню сковорідто хто буде завтра й позавтрім і потім і завшеіти по слов’янську латину в папірусну хланькрізь морок і мор голоси як вузли зав'язавшинад попелом пасік парсун і пісень і повстанькосу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулюстрічайте герої бурлацтва святі бахурівертеп не зачиниться з нього показано дулюотчизні і жизні і смерті і ясній зорі
КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ
Ніжність
По той бік пристрасті народжується ніж.Лахмітник Місьо о четвертій ранкузарізав панну Касю, лесбіянку(як він гадав, а втім, йому видніш).Він пописав їй черево й горлянку,аж весь шалів, аж весь упав у дріж.Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,я присягла навіки свойму Янку».(Той саме відбував за зґвалтування.)Вона була любов його остання —і так пішла, небога, ні за гріш.Кохання — то велика дивовижність:там, де лише народжувалась ніжність,за хвильку може виникнути ніж.
Азарт
У карти, так обшмульгані, що аж,засіли пан різник і пан музика.Була спокуса виграшу велика,а за вікном був гомін і пейзаж.І все зійшло б гаразд, якби не піка.Вона не йшла — музика впав у раж,сказав собі: «Ти в пику його вмаж!Дивись, яка паскедна в нього пика!»І різнику в чоло зацідив прасом.Той більш не буде торгувати м’ясом,він горілиць лежить і ні мур-мур.У супроводі ґречних поліцаївмузика йде навік, мов у Почаїв,кудись далеко, певно, у тюрму.
Життєпис
Зиновій Блюм, король шинків і яток,рожевих лярв улюблений кумир,літав по крамарях, немов упир,і, ніби кров, смоктав із них податок.Його стрічали радісним «вей мір!».Під усмішкою, що солодша паток,він позбавляв їх золота й дівчаток,але, на жаль, порушив міру мір.З тюрми його звільнили вже совіти —сяк-так почав по-руському триндітиі висунув на службу сам себе.По лікті у кишках, немов анатом,навчився водку жрать, ругаться матомв енкаведе, а згодом емґебе.
Мафія
На розі Кармелітської та ДухаСвятого двометровий зимний хлоплежав, зацвівши оком, як циклоп(античний). Потекла на брук з-під вухайого червона юха, мов сироп(малиновий), а в центрі капелюхапрострелено діру. Літала муханад ним, і плач дівочий із утроблетів до неба, де злодійський рай,де кожен сутенер або шахрайзнайде в кущах навік собі малину.В присутності лягавих та собакстаренька мати думала: «Ось такти гідно шлях життя завершив, сину».
Постріл
Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,у золоті дзеркала установи,поправиш ружу й посміх Казановиі сам собі накажеш: кроком рушдо кабінету, де — вершина змови.Тебе чекає мрець — очей не мруж,а, вихопивши револьвер із руж,спрямуй на нього дуло тридюймове.Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,а він повільно зсунеться на килим,потягне канделябр і каламар.Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)і, розпізнавши натяки астральні,почуєш, як видзенькує комар.