На Кожум'яках
Шрифт:
Гострохвостий. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвiницi та гляне звiдтiль на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товстi свинi.
Євфросина. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то менi здається, що я стою на Щекавицi або на Андрiївськiй горi та все дивлюсь на людей зверху.
Євдокія Корніївна. Ото скажiть! Страх, та й годi!
Ті самі й Сидір Свиридович.
Сидір Свиридович (виходить). Е! Та се в мене гостi! Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забуваєте.
Гості. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
Сидір Свиридович. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цiлується з Гострохвостим.) Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки.) Ще й досi пучка пахне. Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiдає; Всi сiдають.)
Євфросина. Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би давати що-небудь на закуску.
Євдокія Корніївна. Зараз, зараз, моє серце! Що за розумну дочку маю! (Виходить.)
Сидір Свиридович. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу, що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих розумних кутках нашого Києва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?
Євфросина. А тим усе дороге, що тепер люди стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та їли так, як наша мадам їла i як нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б усе дешево.
Сидір Свиридович. Та як же його грiшним людям одним духом жити, коли не наїстись або й не випити гаразд.
Гострохвостий. Одно те, як кажуть Євфросина Сидоровна, а друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.
Сидір Свиридович. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь там своє куховарство та йди слухати!
Євфросина здiймає руки i знов надiва браслет; грається ним i показує Гострохвостому.
Гострохвостий. (тихо). Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. (Голосно.) Що то добре бути вченим! Я вчених людей i вас, Євфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо. (Тихо.) Євфросина, одна Євфросина достойна бути моєю жiнкою; Євфросина, а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись на тi пишнi очi! Треба її десь пiдстерегти. Але сватати буду Євфросину. Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я їм в вiчi туману.
Завiса падає.
ДIЯ ДРУГА
По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi сидить подольський хор шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi шевці i спiвають.
Вечiр. Мiсяць високо на небi.
Подольський i старогородський хор міщан.
Подольський шевський хор (спiває).
Не щебечи, соловейку, На зорi раненько. Не щебечи, малесенький, Пiд вiкном близенько.Старгородський хор (хоче перекричати i починає на половинi куплета, як перший хор ще не скiнчує).
Твоя пiсня дуже гарна, Ти гарно спiваєш; Ти щасливо спарувався, Ще й гнiздечко маєш.Подольський хор (ще голоснiше, аж дереться).
А я бiдний, безталанний, Без пари, без хати! Не досталось менi в свiтi Весело спiвати.Старгородський хор (ще голоснiше).
Менi пугач знадобився; Стогне, не спiває… Нехай стогне, нехай стогне I смерть возвiщає.голос з 1-го хору. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi горшки.
голос з 2-го хору. Брешете! В нас кращi баси!
голос з 1-го хору. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на Подолi у коров кращi баси, нiж у вас.
голос з 2-го хору. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi однiсiнького шевця. Ви самi шевцi!
голос з 1-го хору. У вас баси, як старi циганськi решета. У флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас!
голос з 2-го хору. У нас корови спiвають такими басами, як ви, кожум'яцькi шевцi.
голос з 1-го хору. Бий їх, старогородських шевцiв! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб i не наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й хор розбiгається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам'ятати нас до нових вiникiв.
голос з 1-го хору. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарiї таких не знайдеш!