Опівнічні стежки
Шрифт:
– Не скажи, Віталію Романовичу, – заперечив Василенко. – Такі сумніви можуть дорого йому коштувати. Адже зневіра в оунівському русі – це крок на шляху до розриву з ним. Я пропоную продовжити за Буласем прискіпливий нагляд: аналіз його поведінки, його висловлювання, які можна трактувати двояко, багато можуть розповісти уважному спостерігачеві. Не забувай про притаманний будь-якому середовищу консерватизм ставлення до члена колективу: свій то й беззастережно свій…
– Психолог! – засміявся Микитенко. – Давай спробуємо… Нехай хтось достатньо віддалений від Кабардіної і здоровеги Помпи спробує відверто поговорити
А Булась навіть не уявляв, в який спосіб прийде до нього звільнення з тенет зневіри.
Помпа, охоронець Беня, якого він любив більше від усіх своїх йолопів за небагатослівну вправність і навіть трошки побоювався, той самий Помпа, який бездоганно володів усіма наявними у них видами зброї і очі якого навіть у присмерках горіли тихим вогнем, у ніч перед походом Булася до Мюнхена, схилившись до самого його вуха, прошепотів:
– Привіт від дядька з Києва! Здається, ви вже довгенько чекаєте на нього.
Булася немов підкинуло на ліжку. Але важка рука Помпи знову придавила його до подушки.
– Тихо, навіжений! Заспокойся. – Булась скоріше відчув, ніж побачив у темряві, – на обличчі Помпи відбилась пересторога. – На шляху, що ти обрав, на тебе чекають ще не такі несподіванки…
Булася затрусило, йой, леле! Невже Бень про все знає, і тепер Помпа розігрує комедію і зараз приріже його, мов курча? Ні. Булась недарма провів стільки років у цій вовчій зграї і знає всі її закони і звички. Знає і те, як їх обходити! Він вдався до всіх засобів перестороги… Якщо вони все ж вистежили його, то чого ж Помпа зволікає і не кличе Беня?… А якщо Помпа не бреше?… Неймовірно!
– А як же… хазяїн? – спантеличено запитав Булась.
– А що хазяїн?
– Адже ти… тебе…
– Як же… як же… – Помпа нахилився ще нижче, мало не торкаючись губами вуха Булася: – Бень хоче мати в центрі свою людину і розраховує на тебе. Ти маєш стати там його вухами й очима… Хитрий, чортяка!
– А ти?
– Я іду з тобою. – Помпа здвигнув широченними плечима. – Маю допомагати тобі і… наглядати.
– Що ж, виходить, паш любий референт не довіряє мені?
– Та ні, звичайний дубляж, не хвилюйся…
Булась витер долонею рясний піт з чола. Все-таки він ще не зовсім звик до свого нового становища. Він тільки починав усвідомлювати, що для нього почалося нове життя. Булась і радів, і боявся цього нового, бо ще не знав, яку роль йому доведеться грати тепер. А що грати доведеться, і на совість, а не заради заслуг і нагород, – це він уже знав напевне. На якусь мить приходила думка: а чи не скочив він знов у полум'я? Ні… Ні! Не буде для нього спокою, доки ця ненависна зграя сидить по своїх лігвах. Не буде йому і спокути, доки хоч один вовкулака ходитиме по синій землі його спогадів.
Булась усміхнувся в темряву і прислухався. Від ліжка велетенського мовчуна не було чутно ані звуку. Не спить! Булась повернув голову в його бік і прошепотів:
– То й справді разом тепер?
Під Помпою жалісно заспівали пружини.
– Спи, на світанку підемо…
Мюнхен вітав їх листопадовою мрякою. Зустріли їх з Помпою як годиться: спочатку допит один, потім другий, потім перехресний… Звичайна перевірка, яка не бентежила ні того, ні другого, але вимагала граничної зібраності і уваги. Боронь боже, щоб збитися
Булась і Помпа скочили із затишних крісел (диви, на такій зовні занедбаній віллі і така розкішна обстановка!) і на привітання: «Слава героям!» завчено відповіли:
– Героям слава!
– Мене звуть Арнольд, – представився новоприбулий і кожному подав правицю. Рука в гостя, як відзначив про себе Булась, була пухка і гаряча. А Помпа подумав: «Кругленький і лагідний, як кіт… Мабуть, знову по наші душі. Ну що ж, подивимось, які в тебе пазурі».
Пан Арнольд тим часом не поспішав починати розмову. Він зручно вмостився з келихом віскі у кріслі і тепер уважно розглядав обох кур'єрів, які ще досі стояли перед ним. По тому як гість не поспішав їх пригощати і не запрошував сісти, Булась і Помпа зрозуміли, що нарешті до них завітав не рядовий есбіст[1] з оточення зверхника, які досі мали з ними справу, а птах більш високого польоту.
Мабуть, лишившись задоволений розглядинами, пан Арнольд нарешті дозволив собі дружньо всміхнутися і зробив плавний жест у бік крісел.
– Не скучили, герої? Думаю, що вам уже осточортіло це сидіння немов у в'язниці, хоча тут і непогано. Чи не так? – звернувся він до Булася, підкреслюючи цим, що його цікавить перш за все він.
Булась здвигнув плечима і по паузі відповів:
– Я звик до цього ще у своєму проводі. Без найретельніших перевірок і жорстокої конспірації ми б давно сиділи у справжніх в'язницях!
Пан Арнольд, відкинувши круглу голову, мелодійно розсміявся:
– Добре, що ви розумієте це не гірше від мене. Але я уповноважений повідомити, що затворництво ваше скінчилося і тепер вам дозволено переселитися знову до міста. Збирайтеся, на вас уже чекають офіційні особи.
У машині, що стояла на подвір'ї, сиділи двоє.
– Майор Террі і лейтенант Беккер, – представив іноземців пан Арнольд.
Ідучи до міста, круглий Арнольд, як про себе почав називати його Булась, попередив обох кур'єрів, що особи, з котрими вони мають зустрітися, – добрі друзі, які допомагають борцям за свободу неньки України (тут голос Арнольда задзвенів на високій ноті) швидше позбутися москалівського ярма і що за це вони вимагають зовсім небагато – деяких відомостей про наших спільних ворогів – більшовиків.
«От-от, – подумав про себе Помпа, щільніше загортаючись у не дуже теплий плащ, – був би ти такий гладенький, якби твої друзі не так щедро оцінювали твої скромні послуги!»
По приїзді Террі і Беккер були небагатослівними: більше слухали, ніж говорили. Після традиційних запитань про умови переходу кордону, кількість бойовиків польського проводу та їх озброєння, про засоби конспірації і явки на території Польщі і в краї настала черга більш серйозних запитань. Офіцерів вельми цікавили система охорони радянського кордону, контрольні смуги, система перевірки документів, наявність аеродромів, типи літаків, будівництво промислових об'єктів поблизу кордону. Булась міг відповісти на це тільки те, що давно вже пішов з України. А згодом, він чув від кур'єрів, що йшли через його явку з краю до Мюнхена, сталися великі зміни, а які – він не знає.