Переходимо до любові
Шрифт:
Вранці я поїхав з Держикраєм у його машині. Порушував свої принципи, мовби передчуваючи, що розмова, яку Держикрай розпочав учора вночі, має тривати і що для такої розмови потрібна територія нейтральна: ні «Діловий клуб», ні цех.
Держикрай ввімкнув приймач, і в темряві ще непроспаним, хрипким голосом якийсь ненормальний наспівував безконечну пісеньку про «глаза напротив»: «Ох, и свела судьба, ох, и свела судьба, ох, и свела судьба нас...»
— Ти чув про чотирикутник? — спитав мене Держикрай, дивлячись перед себе і кидаючи машину відразу в страшну швидкість просто з місця.
— Тільки в межах моєї обов'язкової освіти.
— Я серйозно.
— По-моєму, ти вчора щось казав про коло, а тепер — про чотирикутник.
— У нас є трохи часу, можемо проскочити за місто, розім'ятися. Вчора — то не те. То філософія. Абстрагування. Я маю на увазі цілком реальний чотирикутник. Наш заводський. Той, що колись був трикутником: дирекція — партком — завком. Тепер додався ще комітет комсомолу. Четвертий кут.
— Така геометрична фігура мені відома,— сказав я. А дивак по радіо виспівував: «Только не подводи, только не подводи, только не отводи глаз!» Чиї слова, чия музика — от би довідатися!
— Так от, є прекрасна пропозиція,— Держикрай крутнув руля, машина кудись полетіла в темряву, це вже було не коло, а та крива, що має на кінці «групу товаришів», однак за мить ми знову мчали по шосе, летіли по прямій,— є прекрасна пропозиція: тебе на один кут.
Подавати кутовий? Так я ж не Лобановський.
Держикрай пустив повз вуха мій дотеп.
— На кут комсомольський. Рекомендувати тебе секретарем заводського комітету комсомолу.
— Рекомендувати можна. А коли не захочуть комсомольці обирати?
— Чому б не захотіли? Ти лауреат, тебе всі знають, ти взірець для всіх. Ідеальна ситуація.
— А коли я не хочу?
— Цього ніхто не зможе зрозуміти. Тобі виявляють прекрасне довір'я.
— Хто? Може, ти виявляєш? Але ти чоловік на заводі ще новий.
«Ох, и свела судьба, ох, и свела судьба...»
— Головне, коли виявляють довір'я.
— А коли я не відчуваю в собі такого таланту? Труби гнати — це відчуваю, а ораторствувати — ні. Не можу бути, як отой грек, що його імені я ніколи не зміг запам'ятати.
— Ти маєш на увазі того грека, що втік з поля битви під Херонеєю? Демосфен.
— Не знаю, хто там і за що бився.
— Тоді Демосфен сказав на своє виправдання, що втікач готовий знову піти в бій, але той, кому настав кінець, вже ніколи не підніметься проти ворога. В цьому щось є. Скажімо, якби ти не вилетів у свій час з танка і дослужив свій строк у армії, то ще не відомо, чи вийшов би з тебе талановитий трубник. Ситуація людині дається раз у житті. Іноді треба вміти скористатися з неї.
— Про танк ти довідався від Зізі, вживаючись у наші родинні історії, чи просто знайшов на шляхах поповнення своєї ерудиції?
«Ох, и свела судьба, ох, и свела судьба, ох, и свела судьба нас...»
— Не пам'ятаю точно. Але всі твої дані обробляв компютер. Я цікавлюся всіма працівниками цеху. Компютеру запрограмовуються дані про того чи іншого, він видає нам підсумкову інформацію.
— І що ж підсумував товариш компютер?
— Можу сказати. Картина не зовсім втішна.
«Только не подводи, только не подводи, только не отводи глаз...»
— Які ж недоліки виявлено в товариша Дмитра Череди?
— Загальний розвиток досить високий. Просто дивно навіть—такий високий. Але в точних знаннях, у знаннях спрямованих — тут нестача. Недостатня технічна освіченість.
— Немає дипломів. Але я вчуся не для дипломів. Я вчуся в принципі.
— Ну, от. Це якраз випливає з твого загального високого рівня. Але нам потрібен розвиток точно спрямований. Навчання взагалі, в принципі — це для людей несерйозних. А ми робимо діло. Ми, може, й занадто однобокі, але тут нічого не вдієш. Техніка вимагає такої однобічності. Вже згодом, вдосконалившись у своєму вмінні, ми намагаємося вирватися за межі своєї ситуації. Прорив з кола.
— Прокльовування яйця?
— Коли хочеш.
«Ох, и свела судьба...»
— Починаю розуміти, чому мене — на кутовий! У колі всі не вміщаються?
— Будемо відвертими. Нам з тобою тяжко. Ми родичі — це загострює ситуацію. Ти лауреат — ситуація загострюється ще більше.
— Із Шляхтичем теж загострюється?
— Теж.
— А Кривцун як? Що сказав компютер?
— У Кривцуна розвиток нижчий за середній рівень. У всьому. Кривцун може нам підійти. З нього легко сформується потрібний виконавець.
— Так я й знав. Кривцуни живуть вічно. В нас тут ще Токовий є. Ось би його тобі. Той теж вічний. Але, мабуть, Токового навіть компютер викине геть. Не стерпить. Ну, а зі мною тобі доведеться тяжко, Держикраю. Що ти мені зробиш? Всі вісімнадцять граф показників — цілковитий ажур. З планом — норма, випадків травматизму нема, наукова організація праці — на рівні... І так усіх вісімнадцять пунктів. До чого придерешся? До високого загального розвитку? Це не те. Висунути мене тобі не вдасться, бо я не хочу висуватися. Звільнити? А основи законодавства про працю? Переміщення на нижчу посаду — це один із видів покарання (стаття 56), яке накладається не більш як на три місяці. Для переведення на іншу роботу, згідно із статтею 13, потрібна згода працівника. Приводом для звільнення може бути невідповідність посаді (стаття 71), але це теж не підходить, бо коли чоловік, що став лауреатом за трубну справу, не підходить для трубної справи, то хто ж тоді підходить?
— Їдемо назад? — спитав Держикрай, хоч питати не було потреби, я був пасажир, окрім того, особа підлегла, ще й налякана компютером.
Я б схопив його за петельки. Та трусонув би так, що аж... Але спробуй ухопитися за петельки сучасної сорочки! Для цього треба мати якісь антипальці, чи що.
Роздерти собі сорочку на грудях? Старомодно й смішно.
«Только не подводи, только не подводи, только не отводи глаз...» Музика... Чия ж музика?.. Занадто низький загальний рівень.
— Ти не знаєш, чия це музика? — спитав я Держикрая.