Пiд крижаним щитом (на украинском языке)
Шрифт:
А вечори пливли прозорi i такi тихi, що, здавалося, прислухайся - i почуєш шерхiт тiней. Вiру тягло кудись, байдуже куди, аби тiльки йти стежками, травами i щоб не самiй, а вдвох. Хай би Ник мовчав, i вона б мовчала, аби тiльки чула його дихання побiля себе. Ах, цi вечори! Кого вони не зачарують? Вiра зiтхала, накидала на плечi легкий халатик i неквапно йшла до свого покою.
Одного разу, коли вона вже спала, до вiлли прокралася темна постать, прочалапкала до Никової кiмнати i легенько постукала. Ник щось невдоволено буркнув, дверi прочинилися.
–
– А чого ти так скрадаєшся?
– здивувався Никифор.
– Та, знаєш, щоб Вiру не потурбувати... Я ненадовго...
– Вiн сiв у крiсло бiля Никового лiжка, пiдiбравши ноги i обiпершись руками, наче готувався схопитися i побiгти.
– Розумiєш, Ник... Ти не ображайся, що я ото так вiдповiв тобi... Знаєш, менi незручно було перед колегами...
– Незручно...
– з iронiєю повторив Никифор.
– Скажи просто: злякався.
– Ну, це ти занадто. Нiчого я не злякався, але, розумiєш, якось воно в такiй ситуацiї...
Никифор слухав i дивувався: що сталося з Глiбом? Колись поривистий, енергiйний, незалежний у мiркуваннях, зараз перетворився на свою протилежнiсть - боїться навiть Вiрi потрапити на очi, говорить зовсiм не те, що думає. Деякий час Никифор слухав, не перебиваючи, але слова товариша несли так мало iнформацiї, що вiн зрештою не витримав i махнув рукою:
– Досить! Ти не ввiв програми в свою електронну машину!
Глiб здивовано вирячився на нього.
– Ну, знаєш, я думав... просто побалакати...
– Формальна увага до товариша, який спiткнувся?
– Чого там формальна...
– А рецепти, поради, настанови, приписи для мене маєш?
– Порада одна, - твердiше заговорив Глiб.
– Поки Рада Моралi й Етики не застосувала до тебе санкцiй, ти мусиш чесно визнати...
– Оце вже думка! Хоч i убога, нiкчемна за своєю суттю, але думка. А то лепече...
– Чому убога? Чому нiкчемна?
– Ти цього не зрозумiєш. А втiм, подумай.
Розмова явно не клеїлась. Глiбове моралiзаторство нiчого не дало. Трохи посидiвши, вiзитер вийшов так само тихо й непомiтно, як i зайшов. А Никифор довго не мiг заснути. I шкода було, що втратив друга (ех, як потрiбен йому зараз справжнiй товариш!), i якось нiби й легше стало на душi. Що ж зробиш, дрiбнокалiберним виявився Глiб. Проскочив сюди, мабуть, щоб i Льоля не знала... Ну й нехай собi, нехай... Може, й Клара хотiла, щоб я в нашийнику ходив... Клара... Пiфiя...
XV
Вiра посмiхалася, спостерiгаючи, як Никифор вимушено, але в силу необхiдностi пiдкоряється "кнопковiй цивiлiзацiї".
– Ну, як тобi, Ник, полегшало?
– Трохи.
– А дикого меду не кортить?
Вiн тiльки махав рукою i одвертався - мовляв, знайшла над чим жартувати. А згодом уже й сам смiявся:
– Якби ти знала, як вони накинулись! Хмарою! Коли б я не стрибнув униз та не вiдкотився пiд кущ...
– Не стрибнув, а гепнувся, - сварилась пальцем Вiра.
– Бо й ногу поламав i бока обдер.
– Не будемо
– Не треба їм дорiкати: вони захищали свiй дiм.
– А чого ж переслiдували, коли я вiдступив?
– Ти хочеш сказати: коли вони тебе прогнали?
– Яка рiзниця?
– А така, що вони хотiли прогнати ворога якомога далi. Може, й гарячкували трохи.
– I все-таки вони злостивi...
Довго, аж поки Никифор i не видужав, головною темою їхнiх iронiчно-веселих розмов були його контакт з природою, а особливо бджолине "частування". Жартами Вiра весь час намагалася приховати хвилювання, яке охоплювало її в присутностi юнака. Вiн же був чемний i... байдужий. Минали днi за днями, Вiра продовжила собi вiдпустку, i зрештою Никифор не мiг не розпочати наукової роботи. Зважаючи на iгнорацiю, вiн i не намагався зайняти своє мiсце в Науковому Центрi, але через Вiру одержував усi матерiали, якi його цiкавили, i просиджував над ними цiлi ночi. Особливе заiнтересування викликав у нього геомагнiтний полюс в Антарктидi.
– Це, мабуть, тому, що там Клара...
– якось напiвжартома сказала Вiра.
– Ти так вважаєш?
– Никифор пiдвiв голову вiд проекцiйного апарата.
Вiра пiдiйшла до Никифора i легенько торкнула за плече:
– Слухай, а ти... коли втечеш до Антарктиди?
– Не втечу, а вiдправлюсь, коли добре пiдготуюся, - I вiн заговорив на свою улюблену тему, немовби перевiряючи власнi висновки. Напруга поля, силовi лiнiї, функцiї - цi слова не зачiпали Вiриної душi. Дiвчина думала одне: "Поїде, поїде... Ну то й що? Але ж там Клара... Клара... Невже я ревную? Невже закохалась? От тобi й гра..."
– Ти чого мовчиш?
– зупинився проти неї Никифор.
– А що? Хiба ти щось питав?
– Вже пiзно, iди спати.
– Ай справдi...
– Встала, потяглася, помiтила, що вiн ковзнув поглядом по нiй, i зашарiлася.
– Пора! Я так замрiялась... Ага, ти от кажеш: джерело... А це ж твоя вигадка? Навiть батько...
– А я доведу, от побачиш. Там, де полюс, там i джерело, вiрнiше навпаки: де джерело, там i полюс. Бо коли б це була функцiя всього ядра Землi, то полюсiв на поверхнi не було б. В кожному разi пора вивчити його, бо фактично про магнiтне поле Землi ми знаємо не бiльше, як у двадцятому столiттi. Ну, а ти, я сподiваюся, здогадуєшся, яке це має значення?
Останнi слова Никифор вимовив з iронiєю, але Вiра тiльки поблажливо усмiхнулась.
– А яке це має значення, коли я не здогадуюсь?
– Дуже велике, - не сприйняв жарту Никифор.
– Я думав, ти менi допоможеш...
– Збиратися до Клари?
Никифор спохмурнiв. Останнiм часом вiн не любив говорити про своє захоплення, але Вiра не знала чому: чи охолов до Клари, чи, може, не хотiв роз'ятрювати болючої рани?
Пiдiйшла до нього, зазирнула в очi:
– Ти образився? Ну, не треба, я пожартувала. А про джерело магнетизму... Цiкава вигадка, можна б створити вiдеострiчку.