По живу і мертву воду
Шрифт:
Духовний пастир здогадувався про можливі конфлікти й на релігійному грунті. Він усе передбачав, давав поради, як треба себе поводити в таких випадках. Можливо, наприклад, яке-небудь релігійне свято буде оголошене німцями робочим днем. Що робити хлопцям і дівчатам у такому випадку — обурюватись, бунтувати? Ні в якому разі! «Поважайте чужі звичаї! Нехай буде гірко одягати брудний робочий одяг у святковий день, зустріньте це гідно, послушенством і палкими молитвами до бога. В праві
Оксана не захотіла читати далі. В неї було таке відчуття, немов її годують прокислим повидлом на сахарині. Кожне слово анонімного духовного пастиря було липке, брехливе й текло отрутою: «Не ремствуйте на своїх господарів, які б жорстокі і несправедливі вони не були, працюйте не покладаючи рук і втішайте себе молитвою».
— Візьміть, пані Єво, — сказав Хауссер, передаючи листочки Оксані. — Дякую, пане Герасимчук. Ваша ідея заслуговує, на увагу. Тепер усе залежить від наявності паперу.
— Можна й не на рожевому, — метушливо кланявся сяючий Герасимчук. — Можна й на звичайному. Важливо, щоб кожний міг одержати. Дуже важливо! Наші люди віддані релігії. Слова духовного пастиря вплинуть на них більше, ніж наказ або, скажімо… покарання. Будьте ласкаві, пане раднику.
Даремно старався Герасимчук, з реакції Хауссера Оксана зрозуміла, що його послання не буде вручатися невільникам — нема паперу. Виходить, ініціативу цього лакея можна схвалити. І коли вийшли з біржі, дівчина сказала:
— Хто б міг подумати? У цього пана Герасимчука така вульгарна фізіономія, а дивіться — літератор!
— Ніякий він не літератор, — буркнув Хауссер. — Пройдисвіт.
— Але ж написано, я б сказала, не без талану.
— Ще б пак! Цей шахрай підсунув нам трохи скорочене й змінене послання уніатського митрополита Андрія Шептицького.
— Он як! — щиро здивувалася дівчина. — Але що нам перешкоджає поставити підпис митрополита? Це було б солідно.
— Не можна. Митрополит Шептицький — глава уніатської, греко-католицької церкви. Його вплив розповсюджується серед населення Галичини. На території Волині, яка належала раніше до Росії, мешкають в основному православні.
— Можна без підпису. Врешті-решт для нас не має значення, хто автор, митрополит чи оцей пан Герасимчук.
— У нас немає паперу на всілякі дурниці, — похмуро відповів Хауссер, — незабаром усі газети доведеться друкувати на сірому обгортковому папері.
— Дуже жаль. Я думаю, що пан Герасимчук має рацію, такі палкі слова духовного пастиря багато молодих людей справді носило б біля серця. Непогана психологічна підготовка…
— Не дуже, — заперечив радник. — Послання Шептицького було надруковане у Львові на прекрасному
— Гадаю, що ви перебільшуєте, — посміхнулася Оксана. — Це могли робити тільки хулігани. Я переконана, що послання, яке написано так сердечно й майстерно, відіграло б певну роль, принесло б користь, нахилило б багатьох до покірності й послушенства.
— Ви могли б бути дійсно хорошою помічницею, пані Єво, — посміхнувся Хауссер, — Ви швидко схоплюєте і відчуваєте психологію.
— Саме тому я й запропонувала вам свої послуги…
Оксана йшла поруч з радником, вигляд у неї був поважний, діловитий, праву руку вона тримала в кишені жакета.
Решту дня дівчина провела за читанням газет і коли наткнулася на нарис Марії Чайки, в якому захоплено розповідалося про те, з яким гарячим бажанням свідома українська молодь їде до Німеччини, вирішила відвідати журналістку.
В кімнаті Марії було накурено, на столі лежали списані сторінки з багатьма перекресленими й виправленими рядками. Незважаючи на солодкувату люб’язність, з якою журналістка зустріла Оксану, було помітно, що вона незадоволена відвідинами дівчини, яка перешкодила їй працювати.
— Пробачте, Маріє, я на хвилинку. Я можу вільно розмовляти українською мовою, але не дуже міцно себе почуваю в правописі. Якщо можна, то прочитайте оцей невеличкий твір і виправте помилки. Буду вам дуже, дуже вдячна.
Журналістка взяла рукопис, закурила й почала читати, тримаючи ручку напоготові. Виправляти їй нічого не довелося, але чим далі читала вона рукопис, обличчя її ставало все похмурішим. Вона, відразу ж упізнала автора.
— Відносно граматики — все правильно, — сказала Марія. — Це послання митрополита Шептицького. Що ви збираєтесь робити з ним?
— Ми надрукуємо його на рожевому папері й будемо роздавати українським робітникам, які їдуть до Німеччини.
Журналістка пильно глянула на помічницю радника й промовила з викликом:
— Було б краще, Єво, коли б ви замість рожевих папірців давали їм у дорозі по мисці гарячого супу й кусню хліба.
— Це ідея! — Оксана вдала, що дуже зраділа зауваженню журналістки. — Не знаю, як відносно гарячого супу, але разом з посланням можна буде видавані по бутерброду. Ну, хоча б з повидлом. — І вона закінчила, дуже задоволена собою — Такий маленький-маленький бутерброд з повидлом. Це ви добре нам порадили — духовний харч буде немовби зміцнений матеріальним. Такі речі залишаються в пам’яті. Правда?