Предок
Шрифт:
Ганна засумувала під впливом власного оповідання.
— Мабуть, не дав мені бог талану, не бачила щастя й змалку, та не щастить і тепер... А Грицько все сердиться. От і тепер ідемо: хіба справді солодко тинятися, як собака блудяща, по дорогах та переховуватися по ярах?
Хазяйка почала розповідати й про своє горе — все діти її вмирали.
Так ішов час. Стало зовсім темно; вернулися чоловіки. Швидко поснули потомлені перехожі, не чуючи ані тихого ляпотіння дощу, ані цвіркунового голосу, що співав за піччю.
Перехожі повставали й зібралися — ще й не розвиднилося. Хазяї попрощалися привітно, дали
— Е, нехай і так, остогидло вже тинятись,— сказав Грицько, прослухавши звичайні оповідання про пана й роботу,— мабуть, нема чого кращого сподіватись; правду кажуть, що де люди, там і пан, і панщина... Так скільки, кажете, робити?
— Зимою й літом по два дні, та толоки дві, та шарварки чотири...
— Нехай і так; в нас цілий рік по три дні було, а толоки чотири.
— Та чиншу 20 грошей, та курка, та яєць п’ять...
— Та вже!.. Мабуть, кращого, кажу, не знайдеш! Як тобі здається, жінко?
— Про мене, аби скоріше; йди хоч зараз до пана,— обізвалась Ганна.
— А піду справді. Сьогодні вже, мабуть,пізно... Кажете, що пан не дуже лихий?
— Звичайно, як пан! Як не вийдеш на панщину, так всипле добре на обидва боки...
— Бодай не довелося йому і його батькові! — відказав на це Гриць.— Та,мабуть,ліпшо-го не знайдемо.
— Тільки ти б йому поніс що-небудь на радець, все був би ласкавіший! — радили люди.
— Та в мене нічого й нема!
— Хіба б гуску взяв де-небудь; он у сусіда є кілька...
На тім і постановили. За дванадцять грошей купили гуску, і Грицько, прибравшись й тісненько підперезавшись, пішов уранці на панський двір. Через кілька часу надійшов і пан з току, де весело гупали, далеко лунаючи, чотири ціпи.
— До вашої ласки, пане!.. Прийшов із жінкою, щоб у вашому селі осістись,— звернувся до нього Грицько.
— Що ж, живи; як добрий будеш, то буде й тобі добре, і придбаєш усього. Є худоба в тебе чи, може, ти з рукомесла живеш? Мені дуже б ткача треба.
— Ні, пане, не вмію нічого, й худоби нема. Я за парубка жив попереду.
— Так як же ти? Може Д тут за парубка станеш?
— Ні, дайте вже поле; худоби позичу й плуга.
— Про мене — роби, як знаєш. Рік будеш вільний од усього; а там — що люди роблять, те й ти. Як же ти звешся?
— Грицько Крук,— назвав себе наново Грицько,— а жінка Ганна, та ще дитина мала.
Тим скінчилася розмова. Пан послав хлопця показати Грицькові хату: господар її втік торік.
— Куди ж він пішов? — розпитував Грицько хлопця.
— Кажуть, що на Поділля, тоді п'ятеро того року втекло. Кажуть, що там панщини немає, а землі скільки хоч.
— Мабуть, брешуть,— постановив Грицько,— адже ж і мені казали, ніби тут нема панщини, а таке ж саме, тільки манять людей. Мабуть, від цього ніде не втечеш!..
Хата, подвір'я — все те тхнуло пусткою. Солому з повіток, з хати розібрано; подвір'я розгороджене, хата облуплена.
— Це вже дуже погана, чи нема кращої? — спитав Грицько
— Ті ще гірші; адже ж зате хата нова.
Круки перенесли зараз свої клунки до нової оселі й повиймали своє добро: тут була сокира, коса, серп, заступ, рогач, мішки, деякі хуста, сувій полотна, що придбала Ганна, ще наймичкою бувши, та ще два золотих грошима — оце було й усе багатство Круків. В хаті текло; повітря було затхле, як у пивниці. Грицько пішов знову до пана — просити дерева на огорожу й соломи на покрівлю. Ганна зараз заходилася мастити хату: їй не ждалося, хотілося зараз усе поправити, зробити. Позичила опалу, горшка, крупів, хліба; заткнула пробите вікно, замастила соломою, де текло. Ввечері, в пітьмі, хата вже зовсім не здавалася пусткою. Солома ясно палала в печі; ясні плями й темні тіні тремтіли й танцювали по стінах, по долівці; Ганна з великою радістю, після довгого блукання, поралася біля печі, втішаючись і ясним полум'ям, і своїм хазяйнуванням. Вона так давно бажала стати справжньою заможною хазяйкою! З такими мріями йшла вона й заміж; та не справдились вони в рідному селі! Тепер знову ці мрії вставали перед нею в блискучому полум'ї й тішили, вабили її...
Ті веселі думки опанували й Грицька. Сидячи на соломі, він гойдав свого синашу й тішив його, показуючи на полум'я. Чи тішилась дитина, чи ні, але батько-, проте", був у тій хвилі щасливий, і біляве, як у «литвина» 3, лице його світилося незгріш від тих ясних плям, що бігали по хаті.
Так весело розпочали Круки своє життя в Ставках — так звалося те село.
II
Погода розгулялась швидко. Грицько вилаяв її, що не знала, коли її було треба, але Ганна догадалась, що то дощ ішов їм на щастя, поки вони мандрували, а тепер перестав.
Дуже хотілося того щастя! Але, чекаючи його, треба було подумати й про те, що його
їсти і як пересидіти зиму. У Круків не було ніякого запасу; з тих двох злотих, що зав'язані були в Ганниній хустці, вигодуватись було не можна; а то ще й треба було купувати всякого добра, почавши від горшків і до відер та діжок. Грицько знову з'явився перед пана, просячи позичити жита півосьмачки й гречки два гарці. Пан на те гукнув хлопця й спитався:
— Почім спродали жито й гречку на останнім ярмарку?
Той сказав.
— Отож щоб знав,— сказав пан Грицько-ві.— Буде, значить, за тобою чотири злотих: коли ж ти мені віддаси?
— Може, я б їх відробив? Молотив або як інакше?
— Добре, приходь: по п'ять грошей день тобі порахую.
Грицько походив кілька днів, але далі пан приняв ще одного, такого ж перехожого, як і Грицько, за парубка, за те, щоб годувати зиму. До того ж приходили на панщину селяни. Грицько був зовсім непотрібний, і пан сказав йому, щоб більше не приходив. Іншої праці він собі- не знайшов. Тож, не маючи ніякого хазяйства, ані якої роботи, лежав звичайно на печі й марив, скільки він посіє чого, й скільки воно вродить, і що з того треба буде зробити. Ганна свій вільний час збавляла або бавлячи дитину, або шиючи з того сувою полотна сорочки чоловікові й собі. Маючи вільний час, узялася вона їх мережити; мережки виходили не дуже гарні: в наймичках усьому не навчишся, але Ганна поралася коло їх з великою охотою. Ще її втішні надії не минулися: їй здавалося, що вона ніби свою будучу долю вишивала, таку ж мережану, рябу та веселу.