Сага про Форсайтів
Шрифт:
Сомс нахилився й поцілував його в те місце, де починало рости волосся. Джеймсове обличчя ледь здригнулося й розгладилось, наче вся його тривога раптом ущухла.
— Я лягаю спати, — сказав він. — Я не читатиму газет, коли це розпочнеться. Газети — то справжня бридота, але я не можу спокійно сприймати їх, бо я занадто старий.
Дивно розчулений, Сомс пішов до дверей; він почув, як батько сказав:
— Ну й стомився ж я. Молитися буду в ліжку.
А мати відповіла:
— Чудово, Джеймсе; там тобі буде куди зручніше.
IX. ЗВІЛЬНИВСЯ З ПАВУТИННЯ
На форсайтівській біржі звістка про смерть Джоллі, ім'я якого з'явилося в списку інших загиблих солдатів, викликало суперечливі почуття. Дивно було прочитати, що Джоліон Форсайт (він п'ятий успадкував це ймення по прямій лінії) помер від хвороби, служачи батьківщині, й не мати змоги вважати це особистим горем. Це оживило давню неприязнь до його батька за те, що він відцурався їх. Бо престиж старого Джоліона стояв так високо, що ніхто з інших Форсайтів не зважився б сказати, — хоч цього й можна було сподіватися, — що це вони припинили стосунки з його нащадками через їхню негідну поведінку. Звичайно, новина ця підвищила інтерес до Вела й збільшила побоювання щодо нього; однак Вел носив ім'я Дарті, й навіть якби він загинув у бою або його нагородили хрестом Вікторії, все-таки це вразило б їх не так, як тоді, коли б він носив ім'я Форсайт. Навіть загибель або слава Гейменів не могла б їх задовольнити. Їхня родинна гордість почувала себе ошуканою.
Звідки пішла чутка по те, що скоро станеться «одна страшенно неприємна подія, моя люба», ніхто не міг сказати, а менше за всіх Сомс, який тримав усе в таємниці. Можливо, чиєсь око помітило у списку судових справ «Форсайт проти Форсайт і Форсайта» й співставило це з «Айріні в Парижі з русявою бородою». Можливо, яка-небудь із стін на Парк-лейн мала вуха. Факт залишався фактом: те, що родинній гордості готується удар, вже було відомо — про це шепотілися старі, це обговорювала молодь.
Сомс, роблячи черговий недільний візит до Тімоті, — він ішов туди з передчуттям того, що коли відбудеться суд, то настане кінець візитам, — як тільки переступив поріг кімнати, зразу відчув: тут усе знають. Само собою, ніхто не насмілився говорити про це в його присутності, але всі четверо присутніх Форсайтів затамували дух, усвідомлюючи, що ніщо не може перешкодити тітоньці Джулі поставити всіх у незручне становище. Вона так жалісно дивилася на Сомса, так часто затиналася, уриваючи свою мову, що тітонька Гестер вибачилась і пішла: їй, мовляв, треба промити око Тімоті, бо в нього починається ячмінь. Сомс зберігав незворушний, дещо гордовитий вигляд і сидів недовго. Він вийшов, насилу стримуючи прокляття, хоч на його блідих вустах грала легенька посмішка.
На щастя для його розуму, який мучився думкою про близький скандал, він день і ніч займав його планами свого відходу від справ, — йому-бо довелося зважитись на таке сумне рішення. Дивитися в очі всім цим людям, що знали його як обережного, розважливого порадника, — після цього ні в якому разі! Сумлінність і гордість, які так дивно, так тісно перепліталися в ньому з нечутливістю власника, не могли з цим примиритися. Він залишить свою практику, житиме на спочинку, купуватиме картини, здобуде собі репутацію відомого колекціонера, — зрештою, душа його завжди лежала більше до цього діла, ніж до адвокатської діяльності. Щоб здійснити це, тепер уже твердо ухвалене рішення, йому треба підготувати об'єднання своєї контори з іншою адвокатською фірмою так, щоб ніхто про те не довідався, бо інакше це викличе цікавість у людей і заздалегідь кине на нього тінь неслави. Він зупинив свій вибір на фірмі «Каткот, Голідей і Кінгсон», два компаньйони якої померли. Повна назва фірми після об'єднання мала б бути «Каткот, Голідей, Кінгсон, Форсайт, Бастард і Форсайт». Але після суперечок про те, хто з мертвих і досі має вплив серед живих, було вирішено обмежитися іменами Каткота, Кінгсона і Форсайта, з яких Кінгсон буде активним, а Сомс пасивним партнером. За своє ім'я, престиж і клієнтів Сомс мав одержувати чималі гроші.
Одного вечора він, як і годиться людині, що досягла такого важливого етапу своєї кар'єри, зробив підрахунки, з'ясовуючи свою вартість, і, взявши до уваги максимальне зниження цінностей під час війни, виявив, що його власність коштує приблизно сто тридцять тисяч фунтів. По смерті батька, якої, на жаль, уже не довго чекати, він одержить іще принаймні п'ятдесят тисяч, а його річні витрати ледве сягали двох тисяч. Стоячи серед своїх картин, він бачив перед собою майбутнє, багате на вигідні покупки, які йому пощастить робити завдяки набутій здібності вгадувати швидше за інших. Продаючи те, що цінуватиметься дедалі більше, й використовуючи свою інтуїцію, яка, напевно, підкаже йому, як будуть змінюватися смаки публіки, він збере чудову колекцію, яка по його смерті перейде до держави під назвою «Форсайтів дар».
Якщо йому пощастить дістати розлучення, він уже вирішив, як повестися з мадам Ламот. Він знав, що вона плекає лиш одну мрію: жити на ренту в Парижі біля своїх внуків. Він купить ресторан «Бретань» за добру ціну. Мадам житиме в Парижі, як королева-мати, на проценти зі свого капіталу, який вона вкладе на власний розсуд. (Між іншим Сомс збирався поставити на її місце здібного управителя, щоб ресторан давав йому добрий прибуток. В Сохо криються великі можливості). На ім'я Аннет він пообіцяє перевести п'ятнадцять тисяч фунтів — зумисно чи ні, якраз ту суму, що її старий Джоліон відписав «тій жінці».
З листа, якого Джоліонів повірений надіслав до його повіреного, він довідався, що «ті двоє» в Італії. І перед своїм від'їздом вони дали нагоду встановити, що живуть разом в одному лондонському готелі. Справа ясна як божий день, суд її вирішить за якісь півгодини; але за ці півгодини він, Сомс, пройде крізь пекельні муки; а коли минуть ці півгодини, всі ті, хто носить ім'я Форсайт, відчують, що троянда вже одцвіла. На відміну від Шекспіра він не плекав ілюзій, що хоч як назви троянду, пахнутиме вона завжди однаково. Ім'я — це власність, реальна повноцінна частка майна, вартість якого відтоді зменшиться відсотків принаймні на двадцять. Якщо не рахувати Роджера, що колись відмовився виставити свою кандидатуру в парламент, та — іронія долі! — Джоліона, який був відомим художником, жоден із Форсайтів не став визначною особою. Але саме той факт, що серед них не було знаменитостей, і звеличував їхнє ім'я. Це було приватне ім'я, вельми індивідуальне, і воно було його власністю, набридливий поголос ніколи не використовував його для доброго чи злого діла. Він, а також кожен інший член їхньої родини, володів ним неподільно, розумно, таємно, не допускаючи ніякого стороннього ока, крім тих випадків, коли треба було повідомити про їхні народження, одруження та смерті. І за ці кілька тижнів тяжкого чекання, коли він сам готувався зректися закону, у нього зародилася до цього закону невимовна відраза, — так глибоко обурювало його те, що закон порушить недоторканність його імені, вчинить над ним насильство, бо він, Сомс, хоче продовжити своє ім'я законним чином. Жахлива несправедливість усього цього викликала в ньому лють, яку постійно доводилося стримувати. Він прагнув лиш одного: жити бездоганно чесним родинним життям, а тепер йому доведеться давати свідчення перед судом після цих порожніх безплідних років і признатися в тому, що він не спромігся втримати дружину, — викликати жаль, зловтіху людей свого кола. Все пішло шкереберть. Вона й цей нікчема мусили б страждати, а вони живуть собі в Італії! За ці тижні закон, якому він так вірно служив, який він так шанував, вважаючи його вартівником власності, почав здаватися йому жалюгідною дурницею. Що може бути безглуздіше, ніж сказати чоловікові: «Володій своєю дружиною», — а тоді покарати його, коли хтось незаконно забере її у нього? Невже закон не знає, що людині властиво берегти своє ім'я, як зіницю ока, що куди ганебніше стати рогоносцем, ніж спокусником? Він по-справжньому заздрив Джоліонові, який завоював собі таку репутацію, здобувши перемогу там, де він, Сомс, зазнав невдачі. До того ж його тривожило питання про грошову компенсацію. Йому хотілося провчити цього нікчему, але він пригадував кузенові слова: «З великою радістю», — і його шпигала думка, що, вимагаючи компенсації, він дошкулить не Джоліонові, а самому собі; у нього було передчуття, що Джоліон заплатить ті гроші з великим задоволенням, — адже він украй розбещений. До того ж вимагати компенсації не зовсім зручно. Але вимога компенсації включена в позов майже автоматично; і в міру того як наближалася година суду, Сомс дедалі ясніше бачив у цьому ще один хитрий виверт нечутливого криводушного закону, виверт, який мав на меті виставити його в смішному світлі, щоб люди могли глузувати з нього й казати: «Авжеж, він одержав за неї добрі гроші!» Тому він дав вказівку своєму адвокатові, щоб той заявив: ці гроші підуть на притулок для пропащих жінок. Сомс довго вишукував підхожу добродійну установу, але, вибравши зрештою цю, тепер часто прокидався вночі й думав: «Ні, це не те, що треба: мій вибір звучатиме занадто сенсаційно й приверне загальну увагу. Щось не таке помітне, добропорядніше». Він не дуже полюбляв собак, а то вибрав би їх; і, дійшовши до відчаю, — його знання в галузі добродійництва були дуже обмежені, — вирішив обдарувати сліпих. Це навряд чи видасться недоречним, і це заохотить присяжних призначити значно більшу компенсацію.
Чимало позовів випали з черги, яка цього літа була на диво невелика, і суд мав розглянути його справу ще до першого серпня. В ці напружені дні чекання його єдиною розрадою була Вініфред. Вона співчувала йому, як людина, що сама зазнала подібних прикрощів, і він їй довіряв, знаючи, що вона не викаже його таємниці Дарті. Цей мерзотник тільки зрадів би! Наприкінці липня, напередодні процесу Сомс зайшов до Вініфред. Вони не змогли виїхати з міста бо Дарті розтринькав гроші, призначені на літній відпочинок, а Вініфред не зважувалася звернутися до батька, поки він очікував, що ніхто йому нічого не скаже про Сомсову справу.
Сомс застав її з листом у руці.
— Від Вела? — похмуро запитав він. — Що він пише?
— Він пише, що одружився, — відповіла Вініфред.
— Господи, з ким?
Вініфред глянула на нього.
— З Голлі Форсайт, Джоліоновою донькою.
— Що?
— Він узяв відпустку й побрався з нею. Я навіть не знала, що вони знайомі. Незручно виходить, правда?
Сомс коротко засміявся, почувши це характерне для його сестри применшення.
— Незручно! Гадаю, вони навряд чи довідаються про це, аж поки вернуться в Англію. Нехай краще залишаються там. Цей суб'єкт дасть їй грошей.