Селище
Шрифт:
— Це непогана абстрактна ідея, — сказав тоді Сергіїв. — Років через сто ми обов’язково цим займемося.
А Старий відповів:
— Років через сто ми всі про цю ідею спокійно забудемо. Придумаємо собі богів, які живуть в хмарах і не дозволяють смертним до себе наближатися.
З повітряною кулею нічого не вийшло.
Олег пішов униз, по схилу, йому здавалося, що там дзюркоче вода. В таких місцях бувають джерела. Потім він вийшов до кам’яного урвища, поруч з яким із землі стирчала верхівка величезного гриба, що вчора ввечері розкривав свою пащеку. Шапка туману зійшла з білої округлої плями, і Олег
— Мисливці повертаються додому, — тихо сказав Олег і раптом зрозумів, що кулі котяться в його бік дуже швидко.
Хлопець почав відступати, а кулі одна за другою вкотилися на поверхню гриба до центра. Ось перша кулька впала в отвір поміж пелюстками, за нею друга, третя, четверта затрималася на хвильку, наче мусила пересвідчитися, чи все на місці у цьому світі. І щезла. А задоволені пелюстки поволі зійшлися докупи в центрі. Поверхня гриба вирівнялася, і він став схожий на замерзле озеро.
Олегові стало холодно. Із заходу, куди вони йшли, несподівано прилетів льодяний вітер, обпік обличчя і руки. Нагадав про те, що їх чекало. Але не цього злякався Олег, а того, що вони не зможуть перейти перевал, як не вдалося цього зробити у попередніх походах. Дік тільки зрадіє — він зможе повернутися у свій любий степ. Мар’яна знайде розраду у збиранні нових грибів і трав. Томас звик до невдач і не вірить в успіх. Погано буде тільки Олегу. І Старому.
Цілий день вони йшли відкритою місцевістю, зрідка зустрічаючи кострубаті невисокі кущики. Тут було порожньо, але йшлося легко, і вони навіть не втомилися. Томас казав, що час вони вгадали правильно. Літо цього року тепле, минулого разу тут вже лежав сніг. Дікові було нудно, він часто кудись втікав, зникав на півгодини і повертався незадоволений, без мисливських трофеїв.
Цапові пощастило повернутися саме тоді, коли Дік був на полюванні. Інакше, подумав Олег, Дік обов’язково підстрелив би його. Це був той самий цап. Він галасливо вистрибнув з чагарів — люди зустріли його з піднятими арбалетами. Та впізнали його вже здалеку. Величезна, поросла шерстю туша зраділа, що зустріла друзів. Цап бігав довкола групи людей і щосили мекав.
Більше цап від них не відходив. Він і Дікові зрадів, вчувши його за кілометр, а потім вліз в середину загону, не маючи жодного бажання йти збоку чи позаду, та жодного разу не наступив нікому на ногу своїм гострим копитом. Звір поводився делікатніше, ніж при першому знайомстві.
Слух у нього був відмінний. Він відчував присутність живих створінь за багато кілометрів. Під вечір Мар’яна вже переконувала, що розуміє його мову: коли цап попереджує, то попереду галявина зі смачними грибами, а коли треба дивитися під ноги — там крутяться ліани-хижаки.
Зупинилися на ночівлю задовго до темряви. Далі починався підйом, і Томас сказав, що треба зранку пошукати потічок і підніматися проти течії не менше двох днів до джерела.
Ніякої печери чи іншого прикриття тут не було, усі спали в палатці. Цапові це не подобалося, і хоча небезпеки тієї ночі не було, він все-таки вимагав, щоби його пустили в тепло, і врешті-решт навалився на палатку. Його усі сварили, але терпіли, бо не потрібно було ставити охорони — було зрозуміло, що коли прийде небажаний гість, цап здійме такий галас, що всіх розбудить.
До ранку Олег страшенно замерз. Прокинутися було важко, уві сні здавалося, що його занурюють у крижане болото і вилізти він не може. Його почало лихоманити. Потім раптом стало тепліше. І Олег заснув спокійніше. Прокинувся від того, що цап вирішив видертися повище на палатку. Олег підтягнув ногу, розплющив очі і побачив, що Томас вночі помінявся з ним місцями, ліг скраю. Томас був білий від холоду, він лежав із заплющеними очима, зціпивши зуби. Вдавав, що спить. Олегу стало встидно. Ще в селищі домовилися, що коли стане зовсім холодно, Томаса треба берегти. У нього хворі легені і він погано переносить морози. Хлопцям простіше, вони здорові і молоді.
— Томасе, — тихо покликав Олег, — я зігрівся. Давайте мінятися.
— Ні, не треба, — сказав Томас посинілими губами, які погано його слухалися. Олег переліз через нього. Риб’яча шкіра палатки пропускала мороз, цієї ночі під ковдрами спали всі, навіть Дік, який запевняв, що може спати навіть на снігу.
— Дякую, — сказав Томас. Він весь тремтів.
Прокинулася Мар’яна. Вона відразу все зрозуміла.
— Я підігрію води, — сказала вона і заходилася розв’язувати мішки.
Цап, зрозумівши, що люди прокинулися, підвівся, затупотів, радісно замекав, напевно, скучив за ніч. Дік кинув Томасу свою ковдру і виліз із палатки.
— Головне, — крикнув він знадвору, — рухатися! Подивіться, як це добре!
Олег примусив себе вилізти за Діком.
Долина, до краю якої вони дійшли ввечері, була вкрита снігом. Сніг випав за ніч. Він був білий і чистий, значно світліший за хмари, які за контрастом здавалися зовсім фіолетовими. Цап стояв неподалік і вигризав із шерсті крижинки. Біла поверхня долини впиралася у крутий схил плоскогір’я. Кущі, які росли тут, поволі хитали гілками, піднімаючи довкола хмаринки снігу.
Діка непокоїло, що дрова вони не економлять, але він сказав про це тільки Олегові тихо, коли вони відійшли подалі від палатки.
— Не треба було Томаса брати, — сказав він. — Він хворітиме.
— Без нього нам буде важко перейти перевал, — заперечив Олег.
— З ним ще важче, — відрізав Дік, пускаючи стрілу з арбалета в темну нішу скелі. Олег нічого там не побачив, але в ніші заклубився сніг, звідти вилетів кролик і великими стрибками, закинувши хоботок на спину, дав драла. В його слідах темніли краплі крові.
— Я піду підберу його, — сказав Дік. Він залишився при своїй думці.
З Діком важко сперечатися, бо коли він впевнений, то ніякої розмови не продовжує, а просто йде геть. А найголовніші слова з’являються потім, і виходить, що Дік бере верх, навіть тоді, коли неправий.
“Як же ми дійдемо без Томаса? — подумки продовжував розмову з Діком Олег. — Головне навіть не дорога, головне, як поводитись далі. Адже ми дикуни, які ніколи не бачили велосипеда, і тому не знаємо, велосипед це чи паровоз. Дікові здається, що він знає все, що може знадобитися людині в селищі або в лісі. Може він боїться опинитися в іншому світі, де він не дужчий за всіх і не швидший?”
Мар’яна розпалила вогнище. Цап уже звик до вогню і вирішивши, що той йому нічим не загрожує, одразу ж поліз в багаття. Мар’яна крикнула Олегові, щоб він відтягнув кляту тварину. Відігнати дорослого цапа — справа майже нереальна, та Олег старався. Він штиркав у цапа держаком ножа, хоча той, очевидно, вирішив, що його гладять, і захоплено вищав.