Селище
Шрифт:
— Ми потім теж полетимо? — запитала руда Рут.
Усі обличчя здавалися дуже чіткими, наче Олег дивився на них через лупу. Ось біжить Мар’яна з банкою клею — вона помітила, що шов десь пропускає повітря.
Ось велика Луїза, огрядна, товста жінка з опухлим обличчям, поправляє гілку, що вилізла з кошика.
Куля здригнулася, наче зітхнула, і якось відразу стала округлішою.
Олег нагнувся, перевіряючи, чи надійно вона прикріплена до землі. До кілків, глибоко забитих у землю, були прив’язані мотузки. А поряд з кошиком
Куля ще раз зітхнула. Тепер вона була майже округлою і торкалася землі лише в одному місці.
— Я залізу в кошик? — запитав Олег у Сергіїва, і голос його несподівано зірвався.
Він злякався, що інші помітять його хвилювання і сміятимуться. Про себе він подумав: “Я не Наполеон. Я хочу незвичайних справ, а не завоювань. Я не хочу, щоби через мене люди їли на похідних кухнях і стріляли з гармат. Люди рухаються не тому, що я того хочу, але якщо їм буде краще від моїх вчинків, я радітиму”.
— Ще рано, не полетить, — сказав Сергіїв. Він не засміявся.
Несподівано куля припіднялася, відірвалася від землі, але відразу ж опустилася назад. Велика сітка врізалася в її тіло, і тонка оболонка міхурами вилазила в чарунки.
— Краще, якби матеріал був міцніший, — сказав Вайткус. — У майбутньому звернімося до досвіду дирижаблів.
— До якого досвіду? — Олег раптом зрозумів, що дирижабль для нього — пустопорожнє слово.
— Якщо покрити кулю тонким шаром клею, — пояснив Вайткус, погладжуючи бороду, — вона стане міцнішою.
— Чому ж ти раніше не сказав? — Олег збагнув усю красу цієї думки, і образився на Вайткуса, що той приховав від нього таку чудову думку.
— Я тільки зараз подумав, — зізнався Вайткус.
— Це збільшило би вагу, — заперечив Сергіїв.
Куля нарешті відірвалася від землі і криво, під кутом до кошика, піднялася вгору.
Олег не чекав. Він переліз через край кошика і встав у ньому, міцно тримаючись руками за борти.
Кошик був невеликий, півтора метри в діаметрі і висотою до пояса. Усередині вмістився ще й запас палива, і кілька мішків з піском — на кожній кулі обов’язково мусить бути баласт.
Куля поволі хиталася над головою, і до нижнього краю, де містився пальник, можна було дотягнутися рукою. Олег помацав канати, що кріпили кошик до ободу. Канати були міцні.
Кошик стояв на землі, можна було легенько перестрибнути через його край і встати на м’яку молоду траву, але Олег відчував якесь відчуження від усіх, хто стояли поруч, ніби вони були вже далеко внизу.
Кошик смикнувся, куля натягнула канати, намагаючись піднятися у повітря.
— Полетить, полетить, відв’язуйте! — закричала руда Рут.
— Мовчи, — обірвав її Сергіїв, — ще рано.
Олег, закинувши голову, дивився на кулю. Вона була така величезна, що затуляла півнеба. І була негарна — нерівно склеєна, пухирчаста, мотузки якось незручно і незграбно стягували її. Напівпрозора біляста оболонка відбивала траву і криві хатки селища. Та разом з тим у цьому безглуздому громадищі відчувалася дивна сила, яка була і в її повільних наполегливих спробах вирватися, відірватися від землі, і в тому, як натягувалися мотузки, що тримали кошик, і в тому, як надсадно гудів пальник і його гудіння збільшувалося та розчинялося у череві кулі.
Тепер куля була просто над головою, і канати були сильно натягнуті. Олег відволікся, дивлячись на кулю, і не відразу побачив, як за сигналом Сергіїва його помічники нахилилися над кілками, до яких були прив’язані мотузки.
— Готуйся, Олежику! — крикнув Сергіїв. — Зараз будемо відпускати. Тримайся міцніше. Може смикнути.
— Тримаюся, не хвилюйся! — вигукнув Олег, дивлячись, як Вайткус нахилився зовсім близько — можна рукою торкнутися до спини, — відв’язує вузол.
І в цю мить Олег ледве не випав з кошика.
Як не старався Сергіїв, щоб всі канати були відпущені одночасно, сили його помічників були далеко не однакові. Вайткус уже відв’язав канат і міцно тримав його. Дік встав, випрямився, посміхаючись, і усім своїм виглядом показував, що бере участь в несерйозній забаві. Свій канат він тримав не надто міцно, куля, хоча і дуже велика, здавалася йому не сильною. З іншого боку кошика Луїза та Еглі трохи забарилися, відв’язуючи вузли. Куля наче чекала цього. Дік легенько смикнув за мотузки і побачив, що з одного боку вони ще міцно тримаються за землю, а з іншого вже вільні, дочекався легкого подуву вітру, який прийшов йому на допомогу, і добряче смикнув.
Вайткус, відчувши ривок, повис усім тілом на мотузці, але друга мотузка різко рвонула вгору, роздерши долоні Діка, і куля вирвалася, відкинувши його на землю. Він одразу, як звір, перевернувся через голову, стрибнув і кинувся, щоб підхопити канат, але було вже пізно: кошик, рвонувшись в сторону, завалився на бік. Олег упав, вдарився головою до банки з паливом. На нього упали мішки з баластом. Кошик відкинув набік велику Луїзу і придавив Еглі. Куля знову хитнулася убік, відкинувши Вайткуса, вирвала із землі всі кілки і різко смикнулася в небо.
Кошик коливався під кулею, як невагомий жучок.
Усе це відбулося протягом кількох секунд, наповнених трісканням, криками, уханням повітря. І раптово запала тиша, коротка пауза тиші, в якій чувся лише тихий плач Фуміко: вона про всяк випадок почала плакати ще до цих подій, бо боялася за Олега.
Мовчали всі, навіть Еглі, якій подряпало кошиком руку, і Луїза, яка досі лежала на землі, і Сергіїв, і Вайткус, і навіть діти. Усі дивилися нагору, бо там, у кошику, був Олег.
Мати Олега, єдина зі всіх, заплющила очі, бо з убивчою ясністю уявила собі, як тіло її сина випадає з кошика і летить, розкинувши руки, до землі.