Селище
Шрифт:
— Кожен залишається при своїй думці. Я просив тебе відпустити мене, коли йшла група Сато. Там була цікава планета, і людей я добре знав.
— Ти боїшся однієї жінки, чи боїшся роботи?
— Мабуть, однієї жінки. Та й вона не погодиться.
— Тоді з тобою все зрозуміло. А Сун полетить хоч з самим чортом, тільки б не зірвалася експедиція.
Звісно ж, Клавдія погодилася летіти з Павлишем. Інакше довелося б повертатися на Землю — інших біологів на борту не було. Щоправда, настрій у неї був скептичний, і як часто буває, Павлиш почав виправдовувати усі її найгірші передчуття. Під час підготовки до польоту він примудрився розбити інфраскоп, який теоретично
У будь-якій зграї, включаючи й людську, обов’язково існує табель про ранги. Трьох людей для такої системи достатньо. Поява Павлиша порушила усталену за кілька років субординацію. Все було би простіше, якби Клавдія Сун була літньою мужоподібною дамою з громовим голосом і різкими манерами. Але Клавдія Сун не була схожа на космічного вовка і начальника розвідувального екіпажу. Зовні вона була казково тендітним і беззахисним створінням, з великими, трохи розкосими вишневими очима і пружним, схильним кучерявитися, чого йому не дозволяли, чорним волоссям, розділеним на прямий проділ і затягнутим у тугий вузол.
Клавдія Сун була з тих жінок, які безумовно і відразу очолюють жіночу команду, але не можуть знайти спільної мови з великими чоловіками, і від цього стають агресивними. До того ж, у Клавдії часто зникало почуття гумору, а у Павлиша воно не зникало ніколи.
Внутрішньо зніяковівши перед Павлишем, Клавдія посилила зовнішній супротив, як тільки виявилося, що в її організоване жіноче гніздо підклали зозуленя чоловічої статі.
За спадкоємством Павлишу потрібно було зайняти екологічну нішу Срібляни Талевої, жінки романтичної, схильної до несподіваних змін настрою, відкритої, веселої, але невдачливої — нормальна людина ніколи не зламає стегно на космічному кораблі. Але Клавдія відразу почала протиставляти, часом несправедливо, “незграбного і дурного” Павлиша “ідеальній працівниці і прекрасній людині” Срібляні. Тобто, він став, наче антисрібляною.
Але Павлиш умів знаходити вигоду зі ситуації, далеко не найкращої. Йому доведеться провести чотири місяці на абсолютно не дослідженій планеті — тисячі вчених мріють потрапити у групи пошуку. У нього з'явилися шанси залишити слід в науці, відкрити невідоме сімейство бактерій чи новий тип симбіозу. А чом би й ні? Що може бути краще, ніж вирватися із рутини корабельного життя і кинутися назустріч пригодам? Хіба він сам не просив Бауера відправити його з групою? Звичайно, просив. Нехай у довідниках та інструкціях тебе переконують, що справжня станція пошуку мусить уникати пригод, що добре організована робота не дає зривів, а будь-яка пригода — просто випадковість... Іншими словами, корабельний лікар Владислав Павлиш, сорокарічний, вельми здібний і жадібний до знань, що не втратив любові до життя, залишив борт фрегата, який борознив космічні моря, і більш-менш добровільно висадився на березі безлюдного острова у товаристві двох прекрасних дам. Одна з них, Саллі Госк, була дівчиною, інша — розлучена. Тепер залишалося тільки дізнатися, чи є на безлюдному острові кокосові пальми, тигри і П’ятниці.
На цьому місці його роздумів рейка від палатки заскрипіла, в’їхала в трубку ніжки стола, — і стіл упав посеред кімнати, розкидавши все, що Павлиш устиг там розкласти.
Клавдія з деяким роздратуванням дивилася, як її новий біолог повзає по підлозі, збираючи своє добро. Саллі, визирнувши з камбуза, встала, переповнена жалістю до Павлиша і внутрішнім трепетом перед Клавдією:
— Давай щось підкладемо під ніжку ящика, а Славко потім відріже від дерева якусь гілку і зробить ніжку.
— Звичайно, — сухо відповіла Клавдія, дивлячись в ілюмінатор, за яким темнів у тумані ліс. — Бракувало тільки приволокти на станцію місцеву мікрофлору.
— Один хлопчик, — сказав Павлиш, заперечуючи не стільки слова Клавдії, скільки її тон, — приволік додому крокодила, а той відкусив пальчик дідусеві.
— Мій чоловік... — вимовила Клавдія несподівано, прикусила губу і замовкла.
— Не треба, Клавдіє, — попросила Саллі.
— Чому не треба? Нехай знає.
Клавдія дивилася Павлишу в очі.
“Господи, — подумав Павлиш, — я і не знав, що її чоловік загинув на якійсь жахливій планеті”.
— Мій чоловік, — повторила Клавдія, — з яким я розлучилася шість років тому, ледве не занапастив експедицію у системі Коррак, бо випадково приволік на станцію місцеву тваринку.
“І після цього, я з ним, звичайно, розлучилася, — подумки закінчив її фразу Павлиш, — бо не могла перенести такого кричущого порушення інструкцій”.
Та вголос він сказав:
— Я обіцяю вам, Клавдіє, ніколи не приносити на станцію місцевих тварин.
Клавдія зітхнула з деяким полегшенням, — напевно сприйняла ці слова, як серйозну обіцянку.
Павлиш узяв ящик, з тих, що звільнила Саллі, і підклав під коротку ніжку стола.
***
Павлиш сів за стіл. Крісло слухняно обійняло його. Начебто зручно. Він подивився праворуч. Скло ілюмінатора запітніло. Він протер його. Але не встиг розгледіти ліс, бо дощ зі снігом вдарив по склу, і сірі стовбури дерев затремтіли, розплилися, повторюючи контури дощових потоків.
— На вікна треба поставити “двірники”, — повідомив Павлиш Клавдії. — Без “двірників” погано милуватися пейзажем.
— Я давно про це думала, — сказала Клавдія, — ще на минулому пошуку. Але нам самим їх не зробити.
Павлиш зітхнув. Йому пощастило зі справжньою начальницею.
Сніг пішов густіше. Сніжинки сумно дряпалися у вікно і дерева цілковито запнуло каламуттю.
— Прогноз погоди не передавали? — запитав Павлиш.
— Як так? — здивувалася Клавдія. Але спам’яталася. — Не кажіть дурниць.
— Я навіть не знаю, що одягнути, коли піду погуляти.
— Одягнете скафандр біозахисту, — не мала бажання жартувати Клавдія. — І ніколи не зніматимете його за межами станції.
— Отже, прогноз погоди не передавали. — Павлиш раптом упіймав себе на тому, що йому важко зупинитися. Йому хотілося чимось роздратувати Клавдію.
Саллі підсміювалася. Раптом щось зашипіло.
— Я про молоко забула, — повідомила вона.
— У нас з вами, Павлиш, різне світовідчуття, — сказала Клавдія. — Потреба постійно жартувати веде до клоунади. Клоунада — до невиправданого ризику. Ризик тут дуже небезпечний. Від вашого невдалого жарту може залежати доля усієї станції.
— Я буду серйозний, — зітхнув Павлиш.
Зумер зв’язку обірвав бесіду. Саллі попросила Клавдію змінити її біля плити, а сама поспішила до передавача. Викликав “Магеллан”. Він йшов далі за маршрутом і через кілька годин, коли він почне великий стрибок до наступної планети, зв’язок припиниться. Перерва триватиме чотири місяці. Космічні станції зв’язку є тільки на великих кораблях і на основних станціях. На розвідувальних станціях космічного передавача немає. У цьому є елемент ризику. З ним доводиться миритися. Гравітаційний передавач зайняв би весь купол.