Сестра Керрі
Шрифт:
– Гаразд, моя люба, іди, але не надовго, – дозволила мати.
Вона з цікавістю ще раз визирнула з-за штори, щоб подивитись, як вони ідуть удвох – це було таки приємне видовище, дуже миле.
От у такій атмосфері Герствуд і жив із року в рік, не замислюючись над цим. Не в його натурі було прагнути чогось кращого, якщо воно не стояло перед очима разючим контрастом. Чого бажати? Він приносив у сім’ю те, що належало, і одержував своє відповідно. Правда, його іноді дратували прояви егоїстичної байдужості, але, з іншого боку, дороге вбрання дружини й дочки додавало гідності і становища в суспільстві, і йому було приємно. Зрештою, він жив переважно життям закладу, де служив. Там проходила більша частина
Коли хтось із його численних знайомих, представників середнього класу і людей грошовитих, потрапляв у якусь халепу, Герствуд тільки осудливо хитав головою. Про такі речі й говорити не варт! Якщо ж про це пліткували серед людей, що вважалися його близькими друзями, він гостро картав подібне:
– Нехай би робив, що хотів – який мужчина цього не робить! Але ж як він міг бути таким необачним? Обережність і ще раз обережність!
І він нітрохи не співчував тому, кого піймали на гарячому.
Саме з цих міркувань Герствуд продовжував приділяти дружині певну увагу і скрізь бував із нею. Це було, звичайно, дуже нудно, але він втішав себе тим, що зустрічається в цей час із знайомими і має всі ті розваги, яким її присутність аж ніяк не може завадити. Часом він із певною цікавістю спостерігав за дружиною, – вона була ще досить приваблива, і чоловіки звертали на неї увагу. Була охоча до товариства й до лестощів, хоча й пихата. Герствуд добре розумів, що при тих стосунках, які між ними склались, всі ці якості легко можуть довести її до біди. Він узагалі не схильний був довіряти жінкам, а своїй дружині – тим більше, бо ніколи не вбачав у ній таких чеснот, які б вселяли в чоловіка його типу особливе довір’я й пошану. Колись вона таки його любила, але тепер, коли подружні узи більше не з’єднували, – мало що могло статися!
За останній рік чи два витрати сім’ї дуже зросли. Джессіка раз у раз вимагала обнов, а місіс Герствуд, не бажаючи відставати від дочки, теж частенько підновляла гардероб. Герствуд довгенько терпів, але якось не витримав.
– Джессіка потребує нової сукні, – промовила місіс Герствуд недбало вранці.
Герствуд саме стояв перед дзеркалом і одягав один із своїх вишуканих
– Якщо не помиляюся, вона зовсім недавно придбала щось, – зауважив він.
– Так то ж вечірнє, – спокійно відповіла дружина.
– Останнім часом її вдяганки коштують чимало грошей, – зітхнув Герствуд.
– Що ж тут такого? Вона молода, більше буває в світі, – відповіла дружина.
Але було в його тоні щось таке, чого вона ніколи раніше не чула.
Герствуд подорожував не часто. Коли ж доводилося кудись виїжджати, він зазвичай брав дружину з собою. Але незадовго перед описуваними подіями група членів муніципалітету організувала поїздку до Філадельфії на кілька днів – щоб розважитись. Запросили і Герствуда.
– Нас же там ніхто не знає, – сказав йому втаємничено один з організаторів поїздки, джентльмен у височезному шовковому циліндрі, обличчя якого красномовно свідчило про його малорозвиненість і похітливість. – Ми зможемо там досить весело провести час, – при цьому він підморгнув оком. – Їдьмо з нами, Джордже, неодмінно!
Другого дня Герствуд повідомив дружину про свій намір.
– Джуліє, я збираюсь поїхати на кілька днів.
– Куди? – спитала вона, кидаючи на нього допитливий погляд.
– У Філадельфію, у справах.
Вона продовжувала пильно дивитись, чекаючи, що він додасть.
– На жаль, цього разу я не зможу взяти тебе із собою.
– Гаразд, – відповіла вона. Але він бачив, що дружина таки здивована.
Вона ще про щось розпитувала його, поки він не пішов. Це його роздратувало. Він уже відчував, що дружина часом неабияке ускладнення в житті.
Поїздка була таки приємна, і Герствуд дуже шкодував, коли вона закінчилась і довелося повертатися додому. Він не любив брехати і з відразою думав про те, що треба лукавити. Зрештою все завершилось кількома незначними фразами. Але місіс Герствуд мала над чим подумати. Вона почала більше виїжджати, вдягатись ще краще і частіше бувати в театрі, щоб винагородити себе.
Отож атмосферу, що панувала в цім домі, навряд чи можна було назвати сімейним затишком. Цих людей поєднувала звичка і загальноприйняті правила. Час спливав, і атмосфера неминуче ставала все більш нестерпною. Раніше чи пізніше мав статися вибух і все зруйнувати.
Розділ X
Зима дає поради. Посланець долі
У світлі узвичаєних поглядів на жінку та її обов’язки душевний стан Керрі заслуговує на більшу увагу. Вчинки такого роду прийнято судити за узвичаєними правилами. Суспільство завжди виробляє певне мірило для всіх можливих випадків: усі мужчини мають бути порядними, а жінки – доброчесними. Як же сталося, дівчино, що ти стала на такий хибний шлях?
Для Спенсера та сучасних йому філософів-натуралістів характерна відмова від усяких пересудів. Проте в питаннях моралі досі панують суто дитинні уявлення. Але ж проблема куди складніша, ніж просте підпорядкування законам еволюції. Вона не обмежується земними законами, бо значно глибша, ніж нам здається. Скажіть, що породжує отой трепет серця? Чому тужлива скарга летить світом, не вмираючи? Поясніть оту тонку алхімію, яка створює зі світла й дощу палахку, як полум’я, квітку. У глибині всіх цих фактів і треба шукати витоки моралі.
«О, яка солодка моя перемога!» – міркував Друе.
«Ах, що ж я тепер втратила?» – міркувала Керрі, стурбована лихим передчуттям.
І от ми стоїмо, збентежені цією старою, як світ, проблемою і намагаємось з усією серйозністю сумлінно створити істинну теорію моралі. І дати несхибну відповідь: що правильно і що неправильно.
З точки зору деяких верств суспільства, Керрі непогано влаштувалась. На погляд голодних злидарів, не захищених ні від крижаного вітру, ні від дощу, вона знайшла затишне кубельце.