Твори

Хвильовий Микола

В останньому прижиттєвому виданні 1932 р. цією новелою відкривався том. В автокоментарі до неї Хвильовий писав: «Герой новели «Я» — не революціонер. Це, так би мовити, «революціонізований» індивідуаліст, себто один із тих дрібнобуржуазних інтелігентів, що не позбулися психологічного вантажу «молодої людини XIX сторіччя»,— людини, про яку зараз, з легкої руки М. Горького, багато пишуть у нашій пресі й яка, на жаль (та й на радість), і досі живе серед нас: жалкувати треба, що живе, радіти — що вже в невеликій кількості.

Новелою «Я» автор рішуче повстає проти індивідуалізму. Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із тих, що в них «розколюється

«я», навіть він іде в супроводі «низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого носа». Подвійність натури послідовно веде до виродження, до дегенерації.

Міг такий індивідуаліст активізуватися за часів громадянської війни? Принаймні в уяві — безперечно! В 20-х роках XX сторіччя на землі вже не існувало тихих закутків шатобріанівських Рене ⁵⁶ .

Невже і герой новели був колись, як він говорить, «главковерхом чорного трибуналу комуни»? Нічого подібного! Це просто марення зарозумілого плутаника. В кращому разі він міг хіба що відступати з більшовиками! І то не командиром якогось червоного загону, а одним із пасажирів тих ешелонів, що в них евакуювалися наші родини.

Яку роль зіграла новела свого часу? Автор певний, що зіграла вона роль революційну. Таких, як «я», сьогодні ми майже не бачимо на нашій радянській землі, на початку ж непу серед дрібнобуржуазної інтелігенції їх було чимало. Поставивши «я» в «красиву», романтичну обстановку й у той же час показавши його нікчемність («дрібненькі сльози», істеричність, відсутність справжньої стійкості і т.д.),— автор тим самим, очевидно, сприяв перевихованню вищезгаданої інтелігенції в дусі комуністичного світогляду.

Чи є сенс друкувати цю новелу зараз? Мабуть, є! Хіба б ми в противному разі випускали життєписи «молодої людини XIX сторіччя»? Останньою заявою автор, до речі, не збирається порівнювати себе з великими творцями «зайвих людей».

Новелу «Я» написано на початку 1923 року».

Таке трактування постаті головного героя, зрозуміло, суперечить авторській точці зору, як вона бачиться на основі аналізу самого тексту. Письменник ставив складні філософські, моральні проблеми, досліджував конфлікт фанатизму і людяності, а не просто викривав пристосуванця-індивідуаліста й непослідовного революціонера. Завданням передмови було виправдатися, пристосуватися, хоча.б позірно, до насаджуваних ідеологічних догм, можливо, й убезпечитися від цензурних заборон. Те, що сказав Хвильовий-художник, незрівняно'глибше й серйозніше, ніж сказане Хвильовим-коментатором. Між виданнями 1929 і 1932 рр. існують певні текстові розбіжності. Причому є всі підстави вважати, що ці зміни не відображають останню творчу волю автора, а викликані зовнішніми причинами. Хвильовий змушений був зняти згадки про службу героя в ЧК, про його , безпосередню приналежність до «трибуналу комуни». Тому твір подається не за останнім прижиттєвим, а за виданням 1929 р., що найповніше відповідає творчому задуму.

Нижче наводяться суттєві різночитання:

Видання 1929 р. Видання 1932 р.

День і ніч я пропадаю в «чека». День і ніч я в трибуналі.

(С. 26).

Це дає підстави зробити висновок, що твір перероблявся в основному

з цензурних міркувань.

¹«Ц в і тові яблуні» — присвята-асоціація з новелою М. Коцюбинського «Цвіт яблуні» (1902).

¹ Амазонянки (амазонки) — у грецькій міфології войовничий народ у Малій Азії

та на узбережжі Азовського моря, що складався лише з жінок.

^ Синедріон — рада старійшин, вищий державний' орган з політичними і судовими функціями в древній Іудеї. Тут — рада, вищий орган.

⁴Хетейський ієрогліф — письмена хеттських племен у Малій Азії, які утворили в першій половині II тисячоліття до н. е. державу з високою культурою.

⁰Ве рсал ьц і.— Тут у значенні контрреволюціонери, за аналогією до зосереджених у Версалі контрреволюційних військ на чолі з А. Тьєром і М. Мак-Могоном для боротьби проти Паризької комуни 1871 р.

⁶Штаб Духонін а.— Мається на увазі начальник штабу і головнокомандуючий російської армії, який не визнав Жовтневої революції і на початку грудня 1917 р. за наказом М. Криленка був розстріляний у Могилеві. Звідси й походження евфемізму — «відправити в штаб Духоніна», тобто розстріляти.

¹ Теософи — прихильники теософії, релігійно-філософського вчення про можливість «безпосереднього осягнення бога» за допомогою містичної інтуїції та одкровення, безпосередніх контактів із потойбічними силами. Засновницею сучасної теософії вважають російську письменницю О. П. Блават-ську, за ініціативою якої 1875 р. у Нью-Йорку було організовано теософське товариство.

*Конфуцій (Кунцзи; бл. 551—479 до н. е.) —давньокитайський філософ, педагог і політичний діяч. ⁹Л а о т с е (Лао-цзи) Лі Ер (VI—V ст. до н. е.) — китайський мислитель.

^ІПБудда — засновник буддизму Сіддхартха Гаутама (623—544 до н. е.).

¹¹Магомет (Мухаммед) — засновник ісламу.

¹²Месія — у релігійному вченні посланець бога, який здійснить спасіння людства.

СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

Вперше надруковано у другому томі Творів (1928 і 1929 рр.). Подається за вид.: Хвильовий Микола.Твори: У 3-х т.— Харків: ДВУ, 1929.— Т. 2.— С. 261—344.

¹Тамерл анівщина — дикий, нецивілізований устрій, правління, походить від імені середньоазіатського завойовника й полководця Тамерлана (Тимура; 1336—1405).

² Кочубей Марія (Мотря) — дочка полковника Василя Кочубея (1640—1708), у яку був закоханий старіючий гетьман Іван Мазепа, згодом одружена з сином ніжинського полковника Степана Забіли. Стала прообразом героїні поеми О. С. Пушкіна «Полтава» (1828).

³Платон (428 або 427—348 або 347 до н. е.) —давньогрецький фі-лософ-ідеаліст, учень Сократа.

⁴«Пісня про Нібелунгів» — найдавніший німецький епос (датується приблизно 1200 р.), де використані історичні перекази про знищення гуннами держави бургундів, подвиги і смерть лицаря Зігфріда та криваву помсту за цю смерть його дружини Кримхільди.

⁵Раднарком — Рада Народних Комісарів, вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади в СРСР до 1946 р.

⁶Невський проспект — центральна вулиця Ленінграда.

⁷«Корсар» — романтичний балет (1856) французького композитора Адольфа Шарля Адана (1803—1856) за однойменною поемою Байрона.