Вигнання в рай
Шрифт:
– А твоя мати?
– питанням на питання вдповв Сергй, який псля того, що почув, ще не зовсм був готовий поврити в почуте, адже все це було таким незвичним, таким неймоврним для нього.
– Серце, - повльно тихо вдповла двчина.
– В матер були дуже поган справи з серцем, вона померла вд хвороби десь за два роки до того, як не стало батька. Сирота, - з домшкою гркого кепкування над самою собою додала вона.
– Але сирота, як сам розумш, не така вже й бдна. Хоча, в мому випадку краще було б бути сиротою бдною. В усякому раз, так було б безпечнше, - останн слова ра промовляла вже з долею т безрадсно задуми, яка знову повертала до грко реальност життя.
– В мене син, - зненацька, нби розпанахавши незрушне тло тиш раптовим помахом незримого сталевого клинка неймоврно правди, рзко, майже окриком, промовила рина поринула допитливим незрушним поглядом у здивован оч свого поврника.
– Тобто...
– тльки й змг вичавити з себе ошелешений неочкуваними словами Сергй.
– Тобто, все було майже за Шекспром, щоправда я була дещо старшою за Джультту, а вн був дещо старшим вд Ромео. Наше кохання було безмежним, ми мряли бути все життя разом. Я мряла народити вд Славка дитину. Славко - це мй Ромео. Колишнй, - додала вона грко обличчя пересмикнуло пориванням до плачу, з яким вона все ж таки упоралася.
– Коли ж мй дядько, вн же мй опкун, дзнався, що я вагтна, вн запропонував мен вбити мою дитину - вн хотв, щоб я зробила аборт, - обличчя знову пересмикнуло, на цей раз вже конвульсю гнву.
– Я на вдрз вдмовилася. На що мй названий таточко вдповв, що нема проблем, що йому не потрбна моя згода, вн запросто зробить це з мною й без мо згоди, насильно. Але потм вн передумав. Я думаю, вн виршив, що зовсм не завадило б мати при соб про всяк випадок ще й онука, який би мг стати в руках мого дядечка свордним заручником, який гарантував би мою правильну поведнку допоки я жива, а в раз мо загибел став би мом спадкомцем, над яким дядечко мг би знову взяти опкунство. В усякому раз, я впевнена, що якраз так резони зупинили мого нового татуся в його намр насильно позбавити мене мо дитини, хоча, звсна рч, мен вн пояснив сво ршення зовсм ншими своми намрами - вн, бачите, якнайблагородншим чином не хоче мене так сильно засмучувати й позбавляти можливост стати матр"ю т. д. т. п.
– манрно, з рончним виразом на обличч, змахнула вона рукою.
– А чому ти так виршила, що вн сказав тоб неправду, - вже трохи оговтавшись вд такого вражаюче несподваного ззнання рини про дитину, як мг спокйнше спитав Сергй, - може й насправд в його душ затрпотла свята любов до свого майбутнього онука? Може...
– Може, може!
– не давши йому закнчити вигукнула гнвливо, намагаючись пародювати Сергя.
– "Затрпотла", "свята любов"! Ти хоч чуш, що ти говориш? Про кого ти говориш? "Свята любов"! Свята ти простота. Та мй дядечко без розрахунку отримати якусь матеральну, грошову вигоду нколи в житт й кроку не ступить. Та якби й справд в нього був намр ощасливити мене народженням сина, а себе народженням онука, - вже спокйнше продовжила вона, - то для чого б вн тод розлучав мене з сином, а себе з онуком?
– Як це?
– Щойно я народила сина, мй дядечко вдразу ж спровадив свого новонародженого онука кудись подал, повдомивши мене лише, що мй син виховуться доброю, надйною годувальницею.
– А чим же вн пояснив тоб так сво д?
– Сказав щось на кшталт того, що так, мовляв, буде краще, що я ще дуже юна, сама ще майже дитина, мен ще треба вчитися все таке нше. Хоча насправд, я впевнена, вн мав сво, цлком визначен намри, свою користь. Для чого
– Не зрозумв, - трохи аж розгубився Сергй, - хто кого вбив? Чи мен щось не те почулося?
– Мй дядечко убив мого коханого Славка, батька мо дитини. Звичайно, все було зроблено так, нби це був нещасний випадок. Вс й дос переконан, що це був нещасний випадок. Але я абсолютно точно знаю, що його вбили, його вбив мй дядечко. Ясна рч, вн сам особисто цього не робив, вн тльки вддав наказ.
– А ти не помиляшся?
У вдповдь на Сергве запитання рина лише кинула на нього такий погляд, з якого той цлком певно зрозумв усю навнсть свох сумнвв в словах.
– А тепер настала моя черга, - коротко додала вона вмовкла.
На довший час знову запанувала тиша. Сергй лише чув, в якому тяжкому, надсадному вддихов здймалися й опускались зболен двоч груди, так наче вона щойно пробгла старську дистанцю.
– А тепер настала й моя черга, - повторила вона, порушивши тишу.
– Нам двом з мом дядечком мало мсця на цй земл, в цьому житт, я повинна поступитися свом мсцем.
– Та невже це й справд так невиправно, - Сергй все ще не мг до кнця поврити в усе, що вн щойно почув.
– Невже й справд нчого не можна вдяти. Не можу поврити в те, що яксь там статки можуть бути причиною для того, щоб творити так злочини, щоб так чинити з рдними, найрдншими людьми...
– вн подивився в обличчя рини знову зтнувся очима з тим поглядом двчини, який знову безапеляцйно вказав лише на всю безнадйнсть Сергво навност.
Вони знову деякий час мовчали, намагаючись не дивитися одне одному в оч.
– А може тоб просто треба кудись втекти, - спробував уже бльш приземлено пдйти до справи Сергй
– Пам"яташ таку радянську органзацю, як КДБ?
– поблажливо посмхнувшись, вдповла рина.
– Хба можна було десь сховатися вд хнього всевидячого ока? Так от КДБ у порвнянн з можливостями мого дядечка - квточки. Все найкраще, що було в КДБ, тепер на служб у таких, як мй дядечко, куди б я не втекла, сховатися я все одно нде б не змогла. Та вже й зараз мй дядько не спуска з мене очей, особливо ж вдчутно це стало останнм часом, мабуть, у зв"язку з мом скорим повнолттям. Та ти й сам сьогодн був свдком тако настирно суперопки з боку мого опкуна, коли заступився за мене перед Гринею.
– А мене якраз дуже збентежила й зацкавила така дивна поведнка цього, як ти його назвала Грин, я просто не наважувався тебе спитати про мотиви й причини саме тако його поведнки.
– А тут нчого незвичайного якраз нема. Гриня, тобто Григорй, працю в служб безпеки мого дядечка. Великих зрок з неба не хапа, але все ж вважаться особою, досить наближеною до мого так званого татка, який тому й доруча саме Грин так делкатн справи, як наглядати за мною, хапати мене на вулицях, щоб повернути додому, аби я десь раптом не зникла, чи не втрапила в якусь халепу.
– Що ж, тод все зрозумло, тод все ста на сво мсця, - задумано промовив Сергй.
– Особливо ж на сво мсце стаю я. Мо мсце цлком визначене. Мо мсце вже не тут, мо мсце вже там. Я ранше якось дуже легковажно сприймала вираз "одню ногою в могил" - тепер я дуже добре знаю, що це таке, тепер я цим дихаю, тепер я цим живу, - вона промовляла кожне слово дуже повльно й осмислено, утупивши погляд в землю. Вдчувалося, що вона вже повнстю прийняла немилосердний вирок, вс думки про спротив уже зв"яли як пожухле листя, що нерухомо лежало пд ногами.