Вигнання в рай
Шрифт:
– Я розумю, що, можливо, тут колись з"являлися й росйськ цар, - повернув Сергй батюшку Санька з захмарност його солодких мрй до реальност, - але ж, що б там не було, а живемо ми таки в Укран. якби, наприклад, я сам обирав мсця, як я хотв би вдвдати, то перш за все я хотв би вдвдати т мсця, як пов"язан з сторю само таки Украни, а таких мсць, мабуть, тут не мало. Адже Украна цкава саме тими подями, як символзують Украну, а не подями, що пов"язан з сторю держав, околицями яких колись була Украна - чи це Рося, чи Польща: нехай Рося й Польща прославляють свою сторю, ми ж повинн прославляти свою. А прославляти нам так под, як перемога Рос в Полтавськй битв, в результат яко Украна остаточно впала в нещадиме рабство - це просто святотатство. Адже ж про народ Украни в склад Росйсько мпер, як про всякий нший народ в склад всяко ншо мпер, вже все було якнайдокладнше викладено ще
– Як це?
– вд розгублення вираз обличчя Санька став нагадувати вираз обличчя його охоронця Грицька.
– Росяни, укранц й блоруси - це ж тридиний народ.
– Я б у такому раз надав перевагу двохсот"диному народу планети Земля, - чи то жартома, чи то всерйоз сказав Сергй.
– А поки такого нема, то кожен народ диний неповторний у см" народв. Украна ж, в решт решт, незалежна держава.
– Так, але...
– Санько явно не очкував на такий поворот розмови.
– Але ж ми слов"яни..
– поляки, й чехи, й болгари теж слов"яни.
– Ти що, западенець?
– звернувся Санько до останнього й остаточного аргументу, який, на його думку, ставив ус крапки над "", в його очах почали проявлятися проблиски пдозри й ворожост.
– Тобто, як це - западенець, що це означа?
– не зрозумв Сергй.
– Западенець - мабуть, вд слова "западати", але я, наче, нкуди поки що не западав.
– А-а-а! Жартуш! Знущашся? Все ти прекрасно розумш! Западенець - захдник, - рвновага пдозри й ворожост в очах Санька все бльше порушувалась на користь ворожост.
– Ти що, бандервець?!
– На превеликий жаль, мене свого часу не було н серед мельниквцв, н серед бандервцв, як серед геров Укрансько Повстансько Арм мене теж не було, оскльки мене тод взагал ще не було на свт, а щодо того, чи я прихильником Степана Бандери, то так, справд, я поважаю Степана Бандеру, як послдовного й непохитного борця за незалежну Украну, в якй ми, власне, зараз живемо, здйснюючи таким чином деали того ж таки Степана Бандери, як багатьох нших борцв за незалежнсть Украни.
– Бандервець!
– оч Санька горли ворожстю, яка поступово наливалася кров"ю ненавист.
– Кого вони сюди прислали! Западенець! Бандервець!
– в батюшц Саньков явно прокинувся колишнй алкоголк-тракторист Санько, який викрикував ц назвиська так, як свого часу викрикував смачн трьохповерхов росйськ матюки.
– Може, ти ще й католик до всього?
– Не бачу нчого поганого в католицькй вр, хоча сам особисто православним, - спокйно дивлячись в оч Санька, вдповв Сергй, - належу до Укрансько Православно Церкви Кивського Патрархату, чим надзвичайно й пишаюсь.
– Що-о-о?! Кивського Патрархату?
– широко розплющен оч Санька вд раптово розгубленост на мить прибрали вираз викнчено порожнини, яка врешт повол стала наповнюватися вируючою сумшшю мстичного жаху, ненавист, огиди й цлого сонму страхв.
– Кивського Патрархату?! Оце так. Оце воно. Кого оце вони прислали? Та краще б ти був католиком! Краще б ти був пдарасом! Кивського Патрархату!Мандатина!
– раптом вигукнув вн з пднятою в пророчому жест рукою, але тут же дещо присмирнв, задумавшись, бо до нього, мабуть, дйшов смисл, точнше вдсутнсть смислу в тому слов, яке вн щойно з таким апломбом вигукнув.
– Ахантина!
– вже спокйнше, пригадуючи потрбне слово, вигукнув вн, але це було знову не те.
– Ахнатина?
– вже запитально дивлячись на Сергя, додав вн, вочевидь, зовсм утративши надю самостйно пригадати це невловиме слово, що вертлося на язиц, але няк не могло з язика злетти.
– Може, анафема?
– спокйно пдказав йому Сергй, перейнявшись безплдними намаганнями бдолахи.
– О!
– радсно вигукнув Санько, пднявши вказвного пальця.
– Анафема! Анафема! Анафема!
– викрикнув трич Санько, трич перехрестившись.
– дина Русь, дина церква Московського Патрархату, диний тридиний народ руський; самодержав, православ народнсть - ось!
– пдняв вн до гори руки.
– Анафема! Ти оце заходив до нашо церкви? Ти, розкольник, поганець, опоганений розкольницьким Патрархом, опоганив стни нашого святого храму, освяченого покровительством дино законного священного Московського Патрарха? Ти заходив до нашого храму - треба буде наново освятити тепер наш святий храм. Як ти смв? А тепер що?...
– якась жахлива думка вразила Санька й вн застиг на мить з виразом переляку на й так перестрашеному обличч.
– Тепер що, ти знову збирашся заходити до нашого храму? А як же ще,
– кивав вн руками майже пд самим носом Сергя.
– Щоб духу твого тут зараз же не було. Зрозумв? Щоб духу твого поганого не було. Зараз, ось зараз я розберуся з тобою. Федорчук його, бачте, запросив. Звичайно, Семен Павлович - це ого-го! Семен Павлович - це Семен Павлович. Але ж Семен Павлович, мабуть, просто не знав, кого вн запрошу. Якби вн знав кого вн оце запросив, яку оце вн змю на грудях пригрв. Нчого, нчого, зараз я з тобою розберуся, зараз я вдкрию Семену Павловичу оч, я всм вдкрию оч, - Санько вихопив з кишен пджака мобльний телефон , вказвним пальцем викликаючи якогось абонента, почав ходити вздовж впоперек двору, продовжуючи свою безкнечну безцльну ходьбу й псля того, як приклавши телефон до вуха через деякий час почав щось говорити, а потм уважно слухати.
Сергй же весь цей час просто стояв спокйно споглядав за божевльним бснуванням Санька, вбачаючи за ним всю сторю росйського православ"я з його беззастережним служнням то монгольським ханам, то московським царям, то московським же комунстичним генсекам. Згадалися знаменн под ц "священно стор" з хнми Авакумом Никоном, з тими дикими розкольниками, старообрядцями юродивими, котр спалювали, вбивали й валтували сам себе й свох ворогв через незгоду про кльксть пальцв, якими вони хрестили сво вперт, навжен лоби - дяка Богу, що всього цього нколи не було й не могло бути в Укран, н тод, коли вона ще називалась Кивською Руссю, н тод, коли вже стала називатись власне Украною.
Зараз все це промайнуло перед внутршнм зором Сергя, коли вн споглядав за тим, як Санько, аби засвдчити свою беззастережну врнопддансть, вже не за допомогою гусячого пера чи авторучки, як це робилося за царських чи радянських часв, а за допомогою сучасного мобльного телефону робив донос - анчогснько за триста рокв не змнилося. Кому телефонував Санько: Федорчуку, начальству свтському, чи церковному? Федорчуку вн то телефонував напевне, можливо, й ще комусь потм, але вже Федорчуку телефонував точно, як, згдно свого майнового статусу, найголовншому авторитету для Санька з його рархю цнностей. А втм, яка рзниця. Нащо йому цей бснуватий зажерливий пп - Сергй вже хотв був повернутися й пти звдси, й або, спокйно зробивши свою роботу, похати звдси й забути це все як кошмарний сон, або й взагал взяти прямо зараз та й гайнути звдси до кохано Оксани й рдного села Веселого. Але Санько якраз закнчив сво важлив телефонн переговори, сховав моблку до кишен й пдйшов до Сергя, здивувавши його, - замсть недавнього вирування найзапеклших пристрастей на обличч Санька цвло найблагодушнше благолп безхмарна радсть.
– Вибачте, будь ласка, Сергю, - розливши по свому масному обличчю запобгливу посмшку, Санько навшпиньки якось, здавалося, наче пдтюпцем, схиливши шанобливо голову, як недавно перед ним схиляв голову його охоронець Грицько, наблизився до Сергя, - вибачте, але на превеликий жаль, забув, просто вилетло з голови, як вас по-батьков, Сергю?
– Сергй Михайлович.
– Шановний Сергю Михайловичу, дуже, дуже рад, що ви будете працювати над реставрацю нашого храму, - наблизившись до Сергя, батюшка Санько склав руки на сво огрядне черевце, схилився в запопадливому поклон, знизу вгору з-пд лоба поглядав на Сергя солодкими очима.
– Дуже, дуже рад. А те, хто там яко нацональност чи конфес - так у нас вльна, демократична крана. Вльна, демократична, незалежна, самостйна Украна. Працюйте, працюйте на радсть соб, нам на славу. Чим тльки зможемо вам будемо допомагати. Обцяйте тльки звертатися до мене за допомогою. Обцяйте, благаю вас. Без тако обцянки не вдпущу вас. Обцяте?
– Добре, добре, обцяю, - вдповв Сергй, подумки посмхнувшись вд здогаду, що, очевидно, вн таки вгадав, що Санько щойно й справд говорив по телефону саме з Федорчуком, пд час ц телефонно розмови Федорчук Саньков таки добряче накрутив хвоста, вд чого й змнився так радикально настрй батюшки, - обов"язково буду звертатися.
– Прекрасно, прекрасно, - старався вичавити ще бльш радсну посмшку Санько, - дуже, дуже радий. А зараз хотв би вас запросити до столу, посндати чим Бог послав. Заходьте, будь ласка, Сергю Михайловичу, до господи, посндамо, чим Бог послав, - запрошуючим жестом простягнувши руку, схилився вн майже в пояс.
– Мабуть, сьогодн ще ж нчого не ли?