Вигнання в рай
Шрифт:
– А як же це, вн же священик?
– Свяще-е-ник, - промовив дядько, потираючи три пальц право руки в характерному жест, що красномовно свдчив про грошовий пдтекст слова.
– Та що там цей будинок, вн он найкраще мсце бля рчки захопив, там ранше вс любили вдпочивати, тепер там не те, що рибку половити, тепер там навть дти скупатися не можуть. А лс вн он як захопив, так тепер н грибв, н ягд не пдеш збрати. А полв скльки пд ним, вс найкращ чорноземи привласнив - там пшениц, й баштани, й соняшники з кукурудзами, - махнув вн рукою.
– Знаш, як ото був мультфльм про кота в чоботях, як там дуть все питають чи це угддя, а м у вдповдь вс в один голос повторюють, що все це належить маркзу Карабасу. Отак оце в нас - все належить Саньков. А ще в нього свиноферма, а ще фабрика, де вн робить свчки з воску з свох паск. А було ж воно що? Звичайнснький п"яничка-тракторист.
– Та що там казати, слуга Божий!
– махнув на останок рукою дядько, повернувся й пшов свою дорогою дал.
Сергв ж не залишалося нчого ншого, як ти в напрям новоствореного феодального замку посеред пролетарського мстечка Першотравневого. Величезн металев, пофарбован в чорний колр, ворота цього мн-замку при нагод могли б, здаться, витримати запеклий ворожий штурм. А оскльки Сергй не мав намру штурмувати ворота, вн оглянувся навколо з метою вднайти бльш цивлзований спосб потрапити всередину. Окрм вдеокамер, колючого дроту та ншого причандалля, призначеного для оборони вд чужого вторгнення, побля хвртки була ще й кнопка дзвнка, натиснувши на яку, Сергй побачив, як з вконечка у хвртц, наче зозуля з годинника, вигулькнуло обличчя охоронця, котрий замсть "ку-ку" промовив: "Чого тоб?" - не вельми ввчливо, але все ж зрозумлше за "ку-ку".
– Мен потрбен отець Олександр, настоятель мсцевого храму. Батюшка Олександр, - розтлумачив як мг дохдливше Сергй, аби якнайскорше донести значення свох слв до розуму охоронця, обличчя якого не виявляло надто великих нтелектуальних здбностей.
– Батюшка?
– прорк охоронець, обличчя якого все ж няк не хотло показати, що це слово стало зрозумлим для нього.
– Мабуть, хочеш зробити замовлення?
– запитав вн.
– Та можна сказати й так, - погодився Сергй, аби не вводити й надал охоронця в стан задуми, хоча, власне, замовлення навпаки мали б зробити йому.
– Добре, пдожди, - наче аж посмхнувся Сергв спврозмовник, й зачинивши вконечко, швидко пшов доповдати, аби не зрвати господарев вигдне замовлення.
Через деякий час хвртка вдчинилася й Сергй зайшов до середини. Перед ним розкинувся викладений плиткою досить просторий двр, посеред якого виблискував всма принадами закордонно довершеност новий-новснький "Лексус". Назустрч же Сергв, збгши з сходв будинку, прямував, одягнений в чорний строгий костюм, середнього вку, невисокий, але вже досить огрядненький чоловк з солдною бородою, але коротко стрижений.
– Радий бачити вас у себе в дом, чим можу вам служити?
– якось занадто солодкаво промовив незнайомець.
– Я Сергй Богданенко, - вдповв Сергй взяв руку, яку його новий знайомий подав, як здавалося для поцлунку, але Сергй тльки потиснув, - А ви, як я розумю, отець Олександр, настоятель мсцевого храму мстечка Першотравневого?
– Так, - тльки й промовив той, схиливши голову.
– Я Сергй Богданенко, - повторив Сергй, - художник, маляр. Прихав щойно вчора до вашого мстечка на запрошення Федорчука Семена Павловича реставрувати ваш храм Олександра Невського.
– А-а-а! Он воно як, - обличчя отця Олександра з виразу зверхньо поблажливост вмить набуло виразу дружньо прихильност.
– Он воно як. Грицьку!
– кинув вн охоронцю, який щойно впустив Сергя до двору й зараз стояв поряд з господарем у благоговйнй поз.
– Оце запам"ятай його, впускай завжди й зразу, як тльки вн прийде. Це великий художник, знайомець самого Семена Павловича. Вн буде розписувати наш храм. Зрозумв?
– Так точно!
– по-вйськовому вигукнув Грицько, але замсть того, щоб при цьому виструнчитись, шанобливо схилив голову, - все зрозумв.
– То коли збиратеся приступати до, так би мовити, прац?
– звернувся отець Олександр до Сергя.
– Та, власне, я вже готовий, - вдповв, не задумуючись Сергй, - тльки хотлось би трохи ще вивчити стан храму. Озирнутися, як кажуть, на мсц. Ба навть пройтися околицями вашого мстечка, щоб вдчути мсцевий колорит, мсцевий дух. Це дуже корисно перед початком роботи на новому мсц. Я думаю, що мен вистачить для цього попереднього приготування одного дня - сьогодн, сподваюсь, я з цим упораюсь, а завтра вже конкретно приступлю до роботи. Власне, храм я вже трохи навть оглянув, тльки ось був там, та й до вас оце йду прямо таки з храму. Сьогодн ж недля. Йшов до храму, думав потраплю прямснько
– Дзвонв?
– перепитав батюшка, видно, аби збратися з думками, оскльки було ясно, що вн не сподвався на подбне запитання, - Та що ж дзвони, - дивлячись якось повз Сергя, розвв вн руками.
– Трохи таки дзвонили. Дзвони у нас не так вже яксн, треба буде нов справити, та й дзвонар не так вже професонали. Та й недля ж сьогодн, вихдний, ранок - вс мешканц хочуть вдпочити, поспати довше псля робочого тижня, хай соб вдпочинуть, нащо х турбувати дзвонами. А заутреню ми вдслужили, аякже, обов"язково вдслужили. Раненько. Як кажуть, хто рано вста, тому й Бог да. Раненько вдслужили, адже в мене сьогодн ще цла купа справ. Ще стльки на сьогодн замовлень. Два автомобл треба сьогодн освятити, новий торговий центр, а ще новий офс самого Федорчука сьогодн освячумо, - пожвавшав батюшка.
– А ще на сьогодн ж внчання замовили. А ще ж лад треба навести в усьому господарствечку: у нас же тут фермочка з свиночками, такий соб заводик, де свчечки Богов ми робимо, а ще всяка там пашниця й городина, - та всього, всього вдосталь, всм нас, дякувати Йому, Господь поблагословив, а всьому цьому треба ж лад таки дати, - перейшовши з просто мови майже на спв, вже аж сяяв вн вд радост, що переповнювала його при перелку цього всього, що дав йому Бог, хоча отець Санько й говорив, що не йому дав все це Бог, а "нам", було цлком зрозумло, що пд словом "нам" вн мав на уваз тльки себе, улюбленого й незамнного слугу Божого.
– Так що, гарненьке у нас господарствечко, гарненьке, бо ж дло це таки богоугодне, адже в усьому повинне бути економчне, так би мовити, пдрунтя, так би мовити, базис, без якого, як вдомо, не бува й надбудови. А щодо того, що треба тоб, вибач, якось забув, як тебе звати, - навть не задумавшись н на мить, звернувся вн до Сергя на "ти", адже ж художник, хоч яким вн би був видатним, та ще й такий молодий, навряд чи мав таке ж "господарствечко", як у самого Санька, не кажучи вже про щось подбне до господарства, наприклад, Федорчука - а тому, власне, не було й няко необхдност "викати" цьому зажджому найманцю-художнику.
– Сергй, - просто вдповв той, хоча й зрозумв причини такого панбратства з боку Санька.
– Так, от, Сергю, щодо того, що треба тоб, як ти сам казав, тут навколо озирнутися, оглянути, так би мовити, околиц, - Санько навть описав рукою коло, - так це ти правильно придумав. Це й справд треба. Пройдись, оглянься, у нас тут все таке цкаве, таке сторичне. Через наш мсця проходив ще цар Петро Перший псля велико перемоги пд Полтавою, потм нашими мсцями прожджала цариця Катерина Велика, коли оглядала пвденн околиц сво велико мпер - тут у нас дуже, дуже врочисто зустрчали, а ще нашими мсцями якось проздив цар Микола, що хав у карет, й карета з царем отут зовсм недалеко звдси перекинулась впала в рвчак, але цар, як на диво, залишився живий, тод царя пересадили на коня, а цар з коня теж упав, але зовсм не ушкодився - так ото й вдбулося тод чудодйственно спасен, - пднявши праву руку догори, промовив тоном старозавтного бблйного пророка Санько.
– А може, то була кобила?
– споглядаючи цю сцену, не втримався вд жарту Сергй.
– Яка кобила?
– Я маю на уваз, що, можливо, царя тод пересадили не на коня, а на кобилу, то в такому раз виходить, що й упав тод вн не з коня, а з кобили, - в тому ж жартвливому дус розтлумачив Сергй.
– Можливо, можливо й так, - цлком серйозно, навть аж задумавшись над словами Сергя, вдповв Санько, зовсм не вдчувши жартвливого пдтексту, оскльки, мабуть, не уявляв соб навть можливост кепкування з таких священних подй як, наприклад, падння росйського царя з кобили.
– Але ж факт у тому, що Бог урятував свого помазанця. Я навть пропоную на цьому мсц поставити пам"ятник, можливо навть капличку, а поряд викопати криницю з чудодйною водою, адже ж вода на мсц дивовижного порятунку самого царя не може бути не чудодйною. Потм до нашого святого чудодйного джерела потягнуться паломники, щоб навдати ц освячен Божим провиднням мсця й оздоровитися чудесною водою. Звичайно, як би нам цього хотлося, чи не хотлося, але для пдтримання всього цього комплексу в належному стан нам доведеться таки брати якусь дещицю з паломникв, але я думаю, ми не будемо брати так вже велик грош, я думаю, - примружив Санько лве око, пдраховуючи майбутн прибутки, - гривеньок по п"ятдесят нормально буде. Ясна рч, що тод й з-за кордону потягнуться до нас люди - тод й валютою можна буде брати... - туманом солодких надй заволокло замряний погляд Санька.