Вигнання в рай

Пересичанский Юрий Михайлович

– Дуже дякую за запрошення, - Сергй правда сьогодн ще нчого не в, але йому все ж дуже не хотлося не тльки ти до Санька в гост, а взагал бачити цю фальшиву запопадливу посмшку перед собою, - але мен сти щось не хочеться поки що. Та й справ ще дуже багато. Пду. Дякую за запрошення. До побачення.

– Жаль, жаль, що не вдвдате мо гостини. Та що поробиш. Нехай якось ншим разом. До побачення, - Санько простягнув руку для прощання, але Сергй зробив вигляд, що не помтив цю простягнуту руку, й повернувшись спиною до батюшки, чимдуж поспшив з двору.

Вже досить далеко вдйшовши швидким кроком вд Саньково садиби, Сергй зупинився на мить , озирнувшись, побачив, як повернутий задом до храму, темно-червоний, наче облитий пролитою

через нього кров"ю мльйонв невинно убнних, грантний Ленн свою упевнено простягнутою рукою вказував на шикарне помешкання батюшки Санька. Палац батюшки Санька, грантний Ленн храм Божий - Бермудський трикутник, в якому безслдно зникали найкращ поривання душ, поглинут святотатством намагання служити одночасно Богов Мамон. Деякий час, споглядаючи цю символчну композицю, Сергй стояв, виршуючи, куди ж власне пти чим зайнятися.

Якось вся оця ранкова пригода трохи вибила його з кол, вн виршив, аби трохи прийти до тями, збратися з думками, та й взагал подумати над усм, що з ним сталося за ц два, насичен подями дн, пти й справд трохи побродити околицями Першотравневого, заодно й перейнятися, так би мовити, мсцевим духом, можливо навть вн побачить те саме, про яке йому розповдав Санько, сторичне мсце, де наче б то якийсь росйський монарх упав з кобили.

6.

Околиц мстечка Першотравневого були не дуже вже й далеко вд його центру. Прямуючи досить таки порожнми вулицями в напрям визду з мста, Сергй пригадав про враншню пересторогу Грин щодо можливих небезпек з боку першотравнево босоти й помацав за спиною заткнутий за пояс брюк подарований Гринею пстолет, посмхнувшись над самим собою - невже вн справд, якщо вже доведеться, не зможе впоратися врукопаш з цими босяками. Краще б, звичайно, не довелося.

Сергй поминув меж мста й заглибився в перелсок. Чарвний цього осннього досить теплого дня, лс гостинно прийняв його й досить швидко умиротворив, налаштувавши на спокйн роздуми. Сонце сяяло в чистому яскраво синьому неб. Бабине лто розпустило веретено свого павутиння. Стояла неймоврна, запаморочлива, якась немов потойбчна тиша - повльно переставляючи ноги, Сергй чув кожен найменший шурхт опалого листя пд своми ногами. Що ж, вчорашня розповдь рини про мсцевого священика, рончна, навть саркастична розповдь, в яку Сергй вдразу вдмовився поврити, вважаючи цей сарказм наслдком гнтючого настрою двчини, - розповдь ця виявилася таки правдивою. А значить все нше, про що вноч розповла йому ра було правдою.

Що ж з усм цим робити? Як вн повинен вчинити, аби й надал вважати себе принаймн не останнм негдником? Забути про все, що вчора сталося, забути про все, зробити вигляд, наче вн нчого не чув, нчого не зна, спокйно збоку споглядати, як надал будуть розгортатися под, тобто просто умити руки - це, власне, те, що найменш пдходило в цй ситуац, це те, псля чого Сергй навряд чи не те, що вважав би себе чесною людиною, псля такого вн навряд чи взагал змг би колись подивитися на себе в дзеркало, аби не побачити там цього... Що ж робити в такому раз?

Стати поряд з рою й - перемогти або вмерти? Один на один з всемогутнм Федорчуком, з його всюдисущою службою безпеки - шанс на перемогу, якщо , то невеликий. Та навряд чи й взагал якийсь шанс, якщо дяти, як кажуть, з вдкритим забралом, тобто, щоб ввц були цл, й вовки сит: тобто, млця там, прокуратура, як вс нш подбн правоохоронн органи, як могли б забезпечити легальне виршення цього питання абсолютно вдпадають, оскльки Федорчук з його статками й можливостями, та ще в нашй "правовй" держав, нейтралзу моментально вс правоохоронн органи. Щоб ус залишилися живими, здоровими й задоволеними - це навряд чи можливо. Та, власне, зовсм неможливо. Так, напевне, дума й ра. Що ж тод?

Як там вчора говорила ра- найближчим часом Федорчук вона сама живими одночасно

бути няк не зможуть, тобто один з них обов"язково повинен найближчим часом загинути: або Федорчук залишиться живим, або ж ра - третього не дано. те, що на змну повнй апат й готовност без будь-якого спротиву загинути вд рук свого дядечка, в рину голову прийшли вноч так думки про те, що все ж можливий нший варант, при якому вона все ж може залишитися в живих, свдчило, що ра, мабуть, зважилася таки на спробу боротьби, в якй загинув би дядечко. Отже вона, в свою чергу, як дядечко, теж зважилась на вбивство? Так чим же вона тод краща за нього?

А таки краща: вона ж бо зважилася на таке вд безвиход, вона поставлена в роль жертви, вона просто повинна захищатися вд нападу свого названого татка, власне з боку - це самозахист! Так - це звичайнснький самозахист. Вона ма право на захист свого життя вд смертельно небезпеки. те, що таке ршення далося р дуже, дуже непросто, Сергй бачив на власн оч, чув на власн вуха - власне, т страждання, як вона пережила, як вн бачив вчора, давали й право на таке ршення, давали й право на самозахист.

Так, право то вона мала, а от як щодо можливост здйснити це сво право? Що вона конкретно може вдяти? Найняти когось - навряд чи: по-перше, в не нема няких зв"язкв, чи навть вдомостей в цй царин; по-друге, всякий намр найняти когось для лквдац Федорчука буде миттво викритий службою його безпеки. Що ще? Хба що, сама рина взьметься особисто за процес лквдац. Що ж вона може вчинити в такому раз - пдлити отруту, застрелити, ударити ножем у груди, чи ударити якимось тупим важким предметом, наприклад, по голов? Любий з цих варантв було просто смшно соб уявити стосовно ц тендтно, знжено, пещено, худенько, навть крихко двчини, майже двчинки, яка не тльки някого досвду в таких справах не ма, а яка про так справи взагал, мабуть, по телевзору дивитися боться.

То що ж й залишаться, якщо взяти до уваги, що вона самотня, абсолютно самотня в цьому двобо. А чому ж це вона така вже самотня? А як же вн сам, Сергй, якому ра вчора розповла все про сво горе, до якого вона звернулася з своми, можна навть сказати, передсмертними словами, бажаючи знайти бодай яку можливсть, нехай не порятунку, а хоч би можливсть чийогось спвчуття. вн зараз просто вдмахнеться вд усього, буде соб спокйнснько розмальовувати мсцевий храм, а в перервах мж роботою буде цкавитися, чи жива ще рина Федорчук, чи бува не знайшли десь отруною чи загиблою в результат нещасного випадку. "Що, не пдходить тоб такий варант?" - сам себе питав Сергй з усю очевиднстю бачив, що такий варант явно не пдходить. А який же варант ще можливий, зважаючи на те, що вс легальн виходи з ситуац, пов"язан з правоохоронними органами тому подбне, вдпадають повнстю? Що, хба вн сам особисто ма лквдувати Федорчука? Стоп!

"Стоп! Стоп!", - знову сам до себе подумки вигукнув Сергй. А як же Оксана, як же отець Михайло, як же село Веселе, як же, врешт решт, його мати Лдя Антонвна? Як його мр про подальш пошуки в його робот? Та й взагал, як його подальше життя?

А який нший варант - знову ж таки, спокйно споглядати збоку, як гине це невинне створння, що звернулося до нього за пдтримкою. як в такому раз, знову ж таки, бути з Оксаною: прихати псля всього цього до села Веселого й розповсти Оксан, як до нього за допомогою звернулася самотня, безсила, беззахисна двчинка, а вн у вдповдь лише вдвернувся вд не спокйнснько споглядав, як замочив власний дядечко. Або ж прихати й одружитися з Оксаною, жодним словом н перед ким не прохопившись про те, як до нього звернулося за допомогою це нещасне беззахисне створння, а вн, як останнй боягуз негдник, просто зробив вигляд, що нчого не зна спокйно споглядав, як ця нещасна жертва загинула - як же вн тод зможе жити з Оксаною, кожного дня, кожно мит караючись вд розумння того, за якого негдника вийшла замж Оксана, не здогадуючись про це; як вн дивитиметься в оч отцев Михайлов, як вн дивитиметься в оч свой матер?