Вигнання в рай
Шрифт:
"Що це, - подумалося на мить Сергв, - пастка задля спроби якось помститися? Але як помститись?". Втм, це був лише миттвий сумнв. Як би там не було, навряд чи Гриня став би так вже ризикувати, намагаючись серйозно помститися через вчорашнй дрб"язковий нцидент такому потрбному для Федорчука гостев, як Сергй. Та й врешт, щоб там не було, а Сергй в свому житт перебував уже в усяких пригодах дасть соб раду в якй завгодно ситуац, тим паче ж те, що станеться, не буде для нього несподванкою - вн упевнено рушив услд за Гринею, намагаючись його наздогнати.
Гриня ж, обйшовши будинок, пдйшов до одн з будвель, що знаходилися за багатоповерховим матком Федорчука. Гриня вдчинив масивн двер й, махнувши, запрошуючи рукою, увйшов досередини. Сергй, наслдуючи його, теж увйшов до середини будвл й став услд
– Що ж, не погано, - промовив Гриня, коли псля пострлу подивився на мшень через спецальний оптичний пристрй, а потм надав можливсть подивитися на мшень Сергв.
Сергй же, й соб поглянувши через оптичний пристрй на мшень, ствердно похитав головою, засвдчуючи тим самим, що пострл справд був непоганим: Гриня вразив мшень майже в "десятку" - майже, тому що отвр вд кул був все ж не в самому центр мшен, а трохи справа, майже на меж мж "дев"яткою" й "десяткою".
Потм Гриня запропонував Сергв свй пстолет. Сергй узяв зброю й теж без всяко пдготовки, а просто повернувшись лицем до мшен взявши пстолет обома руками, оскльки той був досить масивним, вистрлив по мшен деклька разв - зброя була й справд дуже потужною, про що можна було судити з сильно вддач. Сергй вддав зброю в руки власника й навть не став дивитися на результат свох пострлв сам, а лише кивнув головою свому взав, надаючи йому право переврки цих результатв. Гриня ж, поблажливо посмхнувшись на таке, схилився до оптичного приладу, й поблажлива посмшка раптом зйшла з його обличчя - вс отвори вд Сергвих пострлв були розташован правильним колом, в самснькому центр якого був отвр вд пострлу, зробленого Гринею.
– Що ж, - розвв руками Гриня, - нчого не скажеш, майстер - майстер, це вдразу видно. Де служив, якщо не секрет?
– Не секрет, Афганстан, ДШБ.
– Тод все зрозумло, от тльки не зрозумло, - Гриня здивовано пересмикнув плечима, - чому художник?
– Така доля. Так карта лягла, - пояснив вн, щоб Грин було зрозумлше.
– Карту завжди можна переграти. А от, наприклад, - Гриня змряв Сергя поглядом з нг до голови, - в якйсь охороннй структур, та хоч би в нашого Федорчука в служб безпеки, ти виглядав би набагато краще й був би, як кажуть, завжди в шоколад - це тоб не те, що якийсь там непевний шматок художнього хлба. Н, я не жартую, хочеш я й справд поговорю про тебе з Федорчуком. Будеш, як сир в масл. Та й Федорчук не пошкоду - так проф, як ти, на дороз не валяються. Давай, не вагайся, - все з бльшим ентузазмом наполягав вн.
– Та н, вибач. Доля - доля, й перегравати карту - це доля здебльшого шулерська. А бути в шоколад - це й взагал не доля, а зовсм навпаки.
– Що ж, все зрозумло, - невесело пдсумував Гриня, - а жаль. все ж, не забувай, май на уваз, моя пропозиця завжди в сил, хто його зна, як ще повернеться доля. А поки що на, володй, - вже з веселшим виразом на обличч простягнув вн свй пстолет, який тримав за ствол рукв"ям до Сергя.
– Бери, бери, - пдбадьорив вн Сергя, побачивши його розгубленсть.
– Тобто, я не зовсм тебе розумю. Ти що, хочеш подарувати мен свй пстолет.
– Звичайно, а що тут розумти.
– Припустимо, я зрозумю, але як це зрозумють, наприклад, правоохоронн органи?
– Зрозумють як треба. Бери, тоб кажу, - майже втиснув Гриня пстолет в руку Сергв, який таки взяв, роздивляючись, зброю.
– А правоохоронн органи зрозумють все правильно. Як накажемо м, так зрозумють. Ти не переживай, отримаш дозвл на ствол, як належить, по всй форм. Сьогодн ж отримаш. Ти що, до цього часу ще не зрозумв, з ким ти маш справу? носити цю грашку можеш вже й зараз, правоохоронн органи не будуть мати до тебе жодних претензй - за це я повнстю вдповдаю. А даю я тоб ствол не просто так, як презент, у нас тут тоб - не те, що десь там у вас, у нас тут - Чикаго тридцятих вдпочива.
– Та ти прямо застрахав мене, хоч за порг не виходь, - зважив у руц, оцнюючи подарунок, Сергй.
– Тебе застрахаш, - поплескав Гриня долонею Сергя по плечу, - жаль, жаль, звичайно, що не хочеш приднатися до нашого згуртованого колективу. Та досить вже жалтися, може колись таки й надумаш, як шмат черствого художнього хлба занадто вже буде дерти горло. А поки пшли вже нагору, - кивнув вн головою на стелю пдземелля й, повернувшись, рушив до виходу.
– Так, так, - рушив йому вслд Сергй, - мен давно вже пора заробляти свй черствий шматок художнього хлба.
– Бувай, - кинув на прощання Гриня, коли вже вони удвох з Сергм вийшли з пдземелля на свт божий.
– Раптом там що, звертайся, не соромся, завжди допоможемо працвникам художнього ремесла.
– Бувай, - махнув рукою свому новому знайомцев й Сергй, направляючись до виходу з двору.
5.
Але, вийшовши з двору, Сергй зупинився, задумавшись, куди ж, власне, вн зараз пде. Взагал то, його задача - розпис мсцевого храму. З чого ж починати? Яким повинен бути перший крок? Поговорити ще раз з Федорчуком - та тут, власне, вже все й так зрозумло: вс фнансов проблеми виршен, а проблеми художн покладен цлком на розсуд самого Сергя. Звичайно, треба просто зараз ти й роздивитися храм з середини. Але хотлося б, ясна рч, побачитися й з мсцевим настоятелем, адже не завадило б знати його думку щодо реставрац храму. До того ж, псля вчорашньо розмови з риною, коли вона розповдала про мсцевого священика Олександра, досить рончно, навть саркастично розповдала, побачитися з ним хотлося ще бльше. Та й чи буде храм зараз вдчинений? Ключ ж вд храму теж у настоятеля. Так що випадало таки, мабуть, ти спершу до отця Олександра. А куди ж це? Сергй же не знав, де живе мсцевий настоятель. Але вс ц дрбн непорозумння розв"язалися вмить сам собою - Сергй раптом згадав, що сьогодн недля, з самого ранку в храм повинна вдбуватися служба, так що й храм буде вдчинений, настоятель храму буде на мсц разом з прихожанами, та й сам Сергй зможе помолитися цього недльного ранку разом з усм мсцевим приходом. Де ж знаходиться храм, Сергй знав прекрасно вже з учорашнього дня впевнено попрямував до храму.
Але вже наближаючись до сво мети, Сергй був дещо спантеличений споком тишею, як панували на пдходах навколо храму. Може, храм вже зачинено до самого закнчення реставрац? Але ж н, пдйшовши ближче, вн побачив, що двер храму вдчинен, вн пройшов до середини й побачив при вход за невеликим столиком бабусю, яка, очевидно, продавала свчки та нш церковн приналежност.
– Оц - по гривн, оц - по п"ять, а оц ось - по десять гривень, - не встиг ще Сергй звернутися до ц бабус, як вона почала йому пропонувати свчки, причому вдразу взяла одну з тих свчок, як по десять гривень, простягла Сергв.
– Вибачте, а у вас що, сьогодн не служиться?
– запитав у вдповдь у бабус Сергй, проглядаючи в простору сутнь храму, де ще деклька бабусь клопоталися, наводячи лад.
– Та вже, вже вдслужив батюшка, - заспокйливо кивнула рукою Сергва спврозмовниця, - ти не переживай, бери свчку й став, а службу вже вдслужили. Став, став свчку.
– Добре, добре, поставлю, - Сергй був трохи таки спантеличений такими настйними пропозицями бабус, - але я б хотв, розумте, мен треба...
– Ось дивись, тут все написано, тут все, що тоб треба, тут все, що треба, - бабуня тицьнула пальцем на великий, схожий на грамоту, або на диплом, папр пд склом, оправлений у дерев"яну полровану рамку, що висв тут же при вход в храм.