Вигнання в рай
Шрифт:
Придивившись до цього паперу, Сергй побачив, що там красивими, якими були написан ще давн слов"янськ книги, буквами росйською мовою було написано цну кожного з церковних обрядв, як проводилися в церкв. Пробгши поглядом цей довгий список назв обрядв, напроти кожного з яких через риску стояла цифра, цна, Сергй чомусь запам"ятав вартсть найдорожчого з обрядв - внчання, яке коштувало всмсот гривень. Йому пригадалися вчорашн слова ри про прейскурант у хнй церкв - так, це й справд було схоже на прейскурант у якомусь ресторан чи бар.
– Що, може думаш, що дорого?
– голосом рекламного агента продовжила бабця.
– Звичайно,
– Реставрацю, - пдказав Сергй.
– От, от, оце ж , реставрацю, - закивала головою вона.
– А знаш, скльки це кошту? Знаш, хто буде робити цю реставрацю? Найкращий, самий найкращий майстер - знаш скльки це кошту? Дорого, дуже дорого!
Це прозвучало так, нби сам майстер, сам цей найкращий майстер, який робитиме цю реставрацю, тобто саме вн, Сергй, коштував дуже дорого, тобто брав велик грош за свою роботу, крм усх нших великих затрат на ремонт, котр, як виглядало з слв бабус повнстю лягали на плеч мсцево громади на чол з батюшкою, виглядало, що й т грош, як були намальован в "прейскурант" теж мали б ти на ремонт храму. Але ж Сергй краще за кого б то не було знав, що соб вн, власне не брав н копйки, окрм тих коштв, як Федорчук надав для викупу кони для храму села Веселого, та й сама реставраця проводилася повнстю на кошти Федорчука, який взяв на себе абсолютно вс витрати. Сергв стало невдомо чому якось соромно за те що вн все це знав, ззнатися тепер в тому, хто вн насправд було вже якось не зручно, та просто було неможливо ззнатися.
– Якщо хочеш щось замовити, - вела дал сво бабуся, - то треба домовлятися з батюшкою, причому треба б все замовити заран, а то в нас тут черги на все. Наш батюшка дуже великим попитом користуться, просто нарозхват де, - задоволено додала вона.
– А де б же я мг побачити цього вашого "батюшку нарозхват"?
– запитав Сергй, намагаючись не дивитися бабун в оч вд почуття незручност й сорому, хоча прекрасно й усвдомлював, що соромитися йому було зовсм нчого, соромитися в цй ситуац, мав би, власне хтось зовсм нший - вн навть точно знав хто. Та й взагал все це виглядало так, нби вн потрапив до якогось комерцйного пдпримства. Пригадалося, як сус Христос виганяв торговцв з храму.
– А тут поряд, зовсм недалеко, прямо поряд з церквою наш батюшка й живе, - голосом, радсним, очевидно, вд того, що загтувала ще одного "покупця", вдповла бабуся.
– От як тльки вийдеш з церкви... Та давай я зараз вийду й покажу тоб сама, - запропонувала бабуня й почала виходити з-за свого столика, що був бльше схожий на прилавок, - зараз, зараз ось...
– Та н, н, що ви, не треба, - запротестував Сергй, вдмахуючись навть руками, - не турбуйтесь, я сам знайду. Дякую, не турбуйтесь, - вискочив чимдуж з храму, аби скорше спекатися цього нав"язливого опкунства над ним, як потенцйним покупцем.
Вискочивши ж з храму, Сергй поспшив ще трохи вдйти подал, аби його не побачив якийсь доброзичливець з храму й знову не взяв пд свою опку. Вдйшовши трохи подал, вн озирнувся навколо й не побачив поблизу жодно будвл, яка нагадувала б нормальне людське житло. Оскльки церква стояла в самому центр мстечка, то й оточена була все бльше звичайними примщеннями всляких контор магазинв, серед сро буденност
– Вибачте, - не в змоз впоратися з свою задачею, звернувся Сергй до першого-лпшого перехожого, вже лтнього дядька, середнього зросту, середньо статури, що проходив якраз поряд, - допоможть, будь ласка, мен.
– Допомогти?
– засмагле, трохи вже зморшкувате обличчя пересчного простакувато-навного сльського дядька видовжилося в намаганн зрозумти, в яку це вн халепу раптом втрапив.
– Не пдкажете, де живе священик, настоятель оцього ось мсцевого храму?
– А-а-а!
– аж зрадв дядько.
– Пп, пп Санько? Та ось же вн живе. Ось, прямо перед вами, - вн показав у напрямку того самого новозбудованого яскраво-строкатого будинку-замку, розглядаючи який, Сергй виршив, що то якийсь освтнй чи культурний центр.
– В оцьому ось будинку й мешка священик?
– не поврив вдразу Сергй.
– А це що, хба житловий будинок? в однй з квартир цього будинку живе ваш отець Олександр?
– Мй отець? Та який вн мен отець?
– примружено-хитрувата посмшка виказала, що дядько побачив тепер уже Сергву розгубленсть вд несподванки, й дядько не проти був тепер трохи покепкувати й поводити за носа свого спврозмовника.
– Я вже досить дорослий хлопець для синвства, вн сам мен в сини годиться.
– Та я маю на уваз вашого мсцевого...
– Попа? А пп наш справд живе ось оце тут, - поблажлива посмшка не сходила з добродушно хитруватого обличчя дядька, коли вн знову показував на той самий розкшний будинок.
– Ось оце в цих самих хоромах наш пп Санько й живе. Тльки живе вн тут не в якйсь квартир, а в ус оцй домин.
– Тобто, ви хочете сказати, що весь оцей будинок прямо в центр мста належить однй динй людин, вашому священику, тобто попу?
– все няк Сергв не врилось.
– Саме так, увесь оцей будинок належить йому, йому одному.
– А я спочатку думав, що це якийсь культурний чи освтнй центр, у якому навчаються мсцев дти, - Сергй якось мимовльно продовжив розмову з дядьком.
– Та колись воно й було щось таке. Може знаш, ранше було таке, називалося будинок дитячо та юнацько творчост?
– Ще б пак, я б та не знав, що це таке. Не тльки знаю, я ще й навчався свого часу в такому будинку творчост - займався малюванням, ходив на спортивн секц.
– От, от, - дядько якось замряно подивився у бк будинку.
– Оце й тут був такий будинок для наших дтей, ще мй син ходив сюди. А коли все рухнуло, вчителв порозганяли, будинок без догляду й ремонту почав розвалюватися, отут якраз Санько наш вигулькнув. Будинок цей викупив разом з земельною длянкою, перебудував тут усе, ось вам, будь ласка - цар Санько!
– з непдробним сарказмом зробив дядько невеликий уклн у бк будинку Санька.