Вигнання в рай
Шрифт:
Та н, цього не може бути! Хвиля впзнавання почала раптом перетворюватися на дев"ятий вал, що загрожував не лише затопити бажання Сергя пожартувати, а й змити, перевернути, знищити все, все... Та н, цього н в якому раз не може бути. Якщо б Сергй припустив можливсть почути ц два голоси разом, то тльки не в такй близькй, дружнй, жартвливй, навть веселй розмов. все ж - вн ще не зовсм глухий. Але цього бути не може! все ж, чим дал Сергй наближався до весело пари, а те, що х було лише дво, вже не викликало някого сумнву, чим ближче вн пдходив, тим впевненшим ставало його переконання, що двочий голос - це голос ри, т само ри, з якою вн познайомився, коли вона була також в компан Грин, але й тод було не до жартв; ри, яка вчора була в стан такого глибокого вдчаю, що Сергй навть уявити соб не мг би веселу посмшку на устах; ри, через безмежне спвчуття до яко, Сергй зрадив Оксану. Та н, це,
Повльно, якомога не чутнше Сергй наблизився до весело пари, яка була зайнята жартвливим щебетанням псля сексу, адже те, чим щойно займалися ц дво молодих людей протилежно стат, не викликало някого сумнву - Гриня повльно й самовдоволено застбав ширнку, а його подруга, пднявши спдницю до самого поясу, одягала панчохи: вже досить вдчутно сутенло, але коли Сергй, вже достатньо наблизившись, визирнув з-за стовбура дерева, за яким ховався, то побачив усю цю картину все ж достатньо чтко, аби в нього не виникло жодних сумнвв у тому, чим вони щойно були зайнят, а ще в тому, що це були саме Гриня разом з рою. Так, це була вона, та сама ра, небога Федорчука. Сергй, побачивши цю картину, вмить нстинктивно вдвернувся, пдкоряючись пдсвдомому бажанню уникнути ганебного пдглядання нтимно сцени, невльним свдком яко вн став, але ц мит споглядання було цлком достатньо, аби вн все зрозумв в нього не залишилось жодних сумнвв. Так, це були Гриня й ра, як щойно займалися коханням, а тепер весело щебетали, радсн вдоволен. Побачене нби блискавкою прошило наскрзь Сергя, наче паралзувавши його: все тло обезсилло, яксь ватян, нби чуж, ноги почали пдгинатися - вн, притулившись спиною до дерева, повльно сповз до низу й св пд деревом, пдбгавши ноги й утупивши невидющ оч в срючий морок осннх сутнок.
– Щось ти сьогодн дуже швидко вдовольнилася, - вбравши сорочку й застбнувши брюки, жартвливо кинув Гриня.
– А може продовжимо ще? Хоч пару разв, - вн пдйшов до ри, яка в цей час, пднявши спдницю й одягнувши трусики, одягала панчохи на сво красив ноги, й озирнувшись, весело посмхнулася.
– То як, може все ж ще трохи побавимося, га?
– наполягав Гриня, пдйшовши до ри впритул, потм погладив оголен ягдниц й повльно просунув руку помж ноги.
– Давай ще трохи...
– Та н, на сьогодн вже досить, - м"яко вдввши його руку вбк, вдповла ра й опустила спдницю, прикривши ноги.
– В цей вдповдальний час нам взагал треба було б не тльки обмежити наш зустрч, а й зовсм перестати зустрчатися. Це було б краще з усх бокв. Та вже нехай. Що зроблено, те зроблено. Та на сьогодн вже досить. Треба бути обачншими. А то заради задоволення миттво слабкост ми так можемо зруйнувати всю справу. так все висить , можна сказати, на волосинц, найменший промах з нашого боку, найменша помилка - все, вся справа котов пд хвст. А ми сьогодн вже зробили таку помилку. Так що все, досить. Принаймн на сьогодн. Ще ось трохи подихамо свжим осннм повтрям гайда додому.
– Слухаю пдкоряюсь, - вигукнув Гриня.
Сергй в цей час знаходився досить близько й дуже добре все чув, хоча сидв спиною до Грин з рою, ще й за деревом, та все, що вдбувалося, наче бачив на власн оч.
– Слухаю та пдкоряюсь, - повторив Гриня, жартома приклавши руку до скрон, нби вддаючи по-вйськовому честь, - ваше висо-о-окоблагород.
– Жартуй, жартуй, - поправила ра кофтинку.
– Так точно ти жартував, коли я тльки задумувала всю цю оборудку з цим Богданенком, з цим нашим художником-каратистом - ти ж тод тльки смявся з мене, називав фантазеркою, Шахерезадою.
– Жартувати то я жартував, але ж врешт решт справа зрушила з мсця лише завдяки мен, - вже серйознше промовив Гриня, - це ж я врешт решт збрав дось на цього Богданенка, вияснивши, розшукавши, розвдавши все, що тльки можливо, навть те, що неможливо про нього, аж до його дитячих звичок - власне, все, як ти сама хотла. Чи, може, я щось плутаю?
Почувши, що в розмов згадуться його прзвище, Сергй зосередився, стараючись якомога скорше вдкинути вс особист переживання, пов"язан з цю ситуацю, як заважали йому реально оцнювати обставини й реагувати на них.
– Так, звичайно, це правда, ти молодець, - ра пдйшла до Грин й поплескала його по плеч.
– Тут нема про що говорити, ти все виконав на "вдмнно". Але погодься й ти, що сама дея вс афери, а потм вся детальна розробка плану, та, власне, як саме втлення в життя цього детально розробленого плану - все це зробила я, все це завдяки мен, все лягло на мо крихк двоч плеч. А якби ти знав, що стало поштовхом для розробки
– Ану, ану, - Гриня взяв свй пджак, постелив його на капот свого автомобля, на якому вони сюди прихали, й пдхопивши ру за талю, посадив на капот, - ану розкажи мен ще одну казочку, шановна Шахерезада ванвна.
– Знаш про такий соб роман Дюма "Три мушкетери"?
– запитала ра, всдаючись на капот.
– Ти що, зовсм уже за останнього невгласа мене маш - не тльки знаю, я ще й читав його в дитинств, як бльшсть юнакв, а ще я читав з Дюма...
– замислився на мить Гриня.
– О-о-о, та ти ще й читати вмш?
– рончно посмхнулася ра.
– Та ти прямо нтелектуал.
– Ти знову починаш?
– дещо ображено нахмурився Гриня.
– нтелектуал, не нтелектуал, але...
– Добре, добре, - не дала знову закнчити йому думку ра, - врю, врю: що, що, а "Три мушкетери", як бльшсть юнакв, ти й справд таки мг би прочитати, , мабуть, головним гером для тебе, як для бльшост юнакв, був Д"Артаньян?
– А хто ж ще?
– А от для мене головним гером, точнше геронею, була лед Внтер.
– А, це та сама, що й потм вдрубали голову?
– От, от, як тльки з"являться якась жнка, яка може стати врвень з чоловками, тим паче перевершити х - то такй вдразу треба вдрубати голову. Це вже невилковн особливост щодо гендерних упереджень самого Олександра Дюма, як представника чоловчо стат, так вс деолог його часу. Та залишимо це на совст Дюма, - трохи перевела подих ра.
– Так от з самого дитинства в "Трьох мушкетерах" для мене стала головною геронею лед Внтер з залзною волею, проникливим розумом, акторськими здбностями - ти ж знаш, що я теж завжди мряла стати акторкою.
– Так, знаю, пам"ятаю, розумю - але до чого ти це все розповдаш, поки що няк не зрозумв.
– Зараз зрозумш. особливо захопилась я лед Внтер, коли подивилася отой радянський фльм про трьох мушкетерв з Боярським в рол Д"Артаньяна, пам"яташ?
– Пам"ятаю. Але ж, наскльки я знаю, твом деалом завжди була не якась там лед Внтер, а росйська мператриця Катерина Друга, Катерина Велика.
– Так, але Катерина Велика прийшла вже пзнше, а мом першим захопленням була все ж лед Внтер. Але повернемось до того радянського фльму про трьох мушкетерв, як прекрасно там поставлена й зграна роль лед Внтер - я просто закохалася в не з першого погляду. Особливо ж мене в цьому фльм вразила сцена, коли лед Внтер вербу одного молодого релгйного фанатика для вбивства лорда Бекнгема, пам"яташ?
– Так, пам"ятаю.
– Ця сцена так мене вразила, вона просто перевернула все мо життя: я побачила, як легко, не витративши жодно копйки, а тльки досконально знаючи особливост людсько природи з притаманними й пристрастями, проста слабка жнка, використовуючи ц знання й свою слабксть, може запросто перемагати найсильнших з сильних свту цього. Пам"яташ, як там вртуозно лед Внтер, використовуючи його переконання, примусила того молодого релгйного фанатика вбити лорда Бекнгема, не витративши при цьому жодно копйки. лорд Бекнгем таки загинув. А ще одне вдкриття, яке я зробила з цього - це те, що релгйн переконання людини дають найбльш можливост манпулювати нею, чим глибш ц переконання, тим ширш можливост вони дають для манпулювання. Це у нас, звичайних смертних, у тих, хто вдда весь запал душ на гамування свох плотських потреб, в кого вс, так би мовити, духовн сили поглинаються щоденними пошуками хлба насущного - це таких людей дуже важко пдловити на якомусь душевному поруху, який би допомг отримати над ними хоча б тимчасову зверхнсть владу, щоб використати людину, примусити чинити не власну, а твою волю. Адже в звичайних людей, як кажуть, см п"ятниць на тижн, якщо в них коли-не-коли й виникають хоч яксь душевн порухи, то ц порухи так непевн, так примхлив, так скороминущ, знову ж таки поглинут плотськими потребами, егозмом пдозрливстю, що такими людьми дуже, дуже важко керувати. Зовсм же нша справа з людиною вруючо, тим паче глибоко вруючою, як от, наприклад, цей наш вчорашнй гсть Богданенко - з такими, навпаки, дуже, дуже легко впоратися, бо в них завжди тльки одна дина душевна магстраль, дине, так би мовити, духовне рчище, яким охоплене все хн ство на вс часи. варто такого диноврного релгйного фанатика тльки вдало обробити, торкнувши й зворушивши при цьому його найвищ цнност, вдало спрямувати й пдштовхнути його - все, вн цлком у твох руках, вн викона найважч, найнеймоврнш тво забаганки, аби лише залишитись врним оцим свом найвищим цнностям, аби лише не зрадити самого себе сво божество. Все тут залежить вд правильност напрямку, в якому ти пдштовхнеш такого, як наш Богданенко.