Вигнання в рай
Шрифт:
– А що ж Семен Павлович?
– запитав Сергй, який давно вже зрозумв, що сторя, яку йому розповла ра - це просто вигадка, але йому все ж хотлося розбратися в усьому бльш глибоко, та й просто зараз в його стан хотлося, щоб хоч хтось побув поряд просто й вдверто поговорив з ним.
– А що ж Семен Павлович? Семен Павлович всм серцем хотв би зарадити горю, та не в його це було влад, - задумалася баба Галя.
– Семен взагал то був повна протилежнсть свого рдного брата вана. З самого дитинства Семен був слухняною, роботящою дитиною. батькам в усьому допомагав, школу з золотою медаллю закнчив, в нститут вдразу ж псля школи поступив, ще поки в нститут навчався, то вже тод й грош непоган почав заробляти. А як тльки нститут закнчив, то вдразу ж в нас тут у район, хоч невеликим якимось, а все ж начальником улаштувався в райком парт, у нас тод ще райкоми парт були. А допомг йому один великий обласний начальник з обкому парт, з донькою цього обласного начальника Семен ще з нституту зустрчався, а тод з нею ж одружився. Так що Семен вдразу на ноги крпко в житт став. Так пшов вдразу вгору: якийсь там час в район пробув -
– А от ви, бабуню, сказали, що Семен Павлович, одружений був, здаться з дочкою якого начальника?
– А так, так, аякже, одружився Семен тод, а батько його дружини був тод великим обласним начальником помагав свому зятев дуже сильно: в райком парт Семен на ноги мцно став завдяки свому тестев, а потм в область перебрався теж з його допомогою. Тод ж бо вс так просувались: там син, кум, сват, брат - вс одне одного тягли, сунули, пдпихали, як кажуть, рука руку ми, от Семена ж сват просував, бо без цього тод няк не можна було в люди пробитися, та воно й зараз те ж саме, хоча тепер ще можна за грош купити яке завгодно тепленьке прибуткове мсце.
– А дружина Семена Павловича як? Я щось не бачив вчора в дом Федорчука. Вони що, окремо живуть, чи може вона просто не захотла сюди хати?
– Дружина?
– бабуся трохи задумалась.
– Людмилою звали. Розлучилися вони.
– Давно розлучились? чому ж?
– Та хто ж його зна чому. Чужа душа - суцльна темрява. А вигляда так, що одружувався з нею Семен, звичайно що, не без кохання, звичайно, подобались вони одне одному. Ясна рч. Але, - бабуня скрушно похитала головою.
– Кохання коханням, але, як би то не було, Семен таки син простих батькв, що батько в нього, що мати звичайнсньк роботяги з порепаними мозолястими руками, а Людмила - донька великого обласного начальника, саме завдяки якому, а значить завдяки Людмил, Семен просувався по служб. Так от Людмила й вдчувала себе пупом земл, главою см", командувала Семеном, вимагала вд нього, щоб вн забезпечував всм найкращим, виконував вс забаганки, комизитися почала, а потм пдпивати, а потм, врешт, почала й зраджувати Семена з ким не попадя. Отак от.
– А Семен Павлович же що?
– А що Семен Павлович? Семен Павлович все терпв, а що йому ще залишалося робити, адже ж вн знав, що все його просування по служб залежить вд Людмилиного батька, якщо тльки Семен посвариться з Людмилою, тим паче, якщо вони, не дай Бог, розлучаться, то все - кнець його кар"р. То ж вн терпв. Але терпв Семен лише доки був Радянський Союз, а при Союз всемогутня партя, а при парт всемогутнй Семенв тесть, а коли не стало н Союзу, н парт, тесть став нким, а Семен Федорчук, навпаки, став всемогутнм, бо всемогутнми стали грош, й грошей у Семена стало дуже багато, отод вже Семен сказав свой любй дружиноньц, що все, до побачення, моя мила, ди вдтепер свою дорогою - розлучились вони. Н, Семен не став свой дружин жорстоко мститися за вс пдлост, вн мг би, звичайно, вигнати з дому н з чим пустити по свту голою й босою, нхто б йому кривого слова не сказав - хто б тод посмв щось сказати проти самого Федорчука? Але ж н, Семене Павлович не такий, вн повнстю забезпечив свою дружину на все життя, я ж кажу, що Семен Павлович - не погана людина, я б сказала, гарна людина, нший би на його мсц давно вже задер носа так, що й людей би пд ногами не помчав, а цей н, цей людиною залишився. Нчого не скажеш, добра людина.
– А дти в них були?
– Н, н, дтей, не було. Не було в них дтей - може, оце з-за цього й Людмила почала пускатися в гульки, Семен до не збайдужв врешт решт. Що ж, нема дтей - нема см".
– що ж, Семен Павлович псля розлучення з цю Людмилою бльше так нколи н з ким не одружувався?
– запитав Сергй.
– Н, так не одружувався, - спвчутливо промовила Галина ванвна.
– Так неодруженим залишився. Не довряю, каже, я тепер псля Людмили жнкам, можливо, каже, серед них достойн й чесн, але боюсь помилитися. Та й в лтах, каже, я вже, хоча, як там його лта? Мцний, ще ж молодий, здоровий чоловк. Але...
– ще спвчутливше похитала вона головою.
– Видно, така вже доля його бути одиноким. Батькв свох Семен поховав, з дружиною свою розлучився, Семенв брат ван разом з свою дружиною померли, якби ще не брата вана донька ра, то й зовсм би був один однснький, як перст, на блому свт, наш Семен Павлович. А так хоч ця його племнниця ра при ньому залишилася, Семен Павлович, взагал то, за власну доньку вважа.
– ра, - промовив соб Сергй це м"я й вдчув, як знову завирувало в його душ.
– А що ж ця ра? Це виходить дина, так би мовити, рдна людина залишилася в Семена Павловича?
– Так, звичайно, - погодилась бабуся, - одна дина оця небога в нього й залишилася з рдних на всьому свт.
– що ж вона, ра, явля собою?
– Та що ж?
– трохи наче нехотя почала старенька.
– Я так скажу, мати ц ри, ванова
– Що ви мате на уваз?
– Що я маю на уваз? Та те й маю на уваз, що на вс бешкети й витребеньки з самого дитинства пускалася ця ра, то там у шкоду влзе, то там, точнснько, як батько в дитинств. Так ван, вн, може, коли було й залзе в чий сад чи город, так це, може, йому не вистачало там чогось по бдност, а в ри ц - чого тльки забажа, то все й так. А то ще курити та випивати вже ж почала ще в школ, клас в шостому чи сьомому, матюкатися навчилась, як мугиряка, це ж - двчинка! А з хлопцями, вибачаюсь, по-справжньому жити почала, як в не ц ссчки, прости Господи, тльки но як пиптики на сухоребрих двчачих грудях повипиналися. Тьху!
– перехрестилась вона скоренько.
– Господи, прости грхи наш. Отака от ця ра вродилася.
– А Семен Павлович же що з цього приводу?
– Семен Павлович тльки й зна, що носиться з цю рою, та донечкою свою взива. Каже, що, мовляв, не дав мен Бог рдних дтей, так тепер для мене ра рднша за рдну дитину, й ус забаганки, не встигне рочка що придумати, як Семен вже виконав: надки, як тльки забажа, наряди з самого Парижу - все тут зараз для не на готов. Отака слпа любов. Отак Семен розбестив свою небогу, хоча й сама вона, як кажуть, вд природи - вдрви, та викинь. У мене внучка, Надйка, так вона з цю рочкою не те, що дружить - дружити з ркою я онучц суворо заборонила - а так вони сплкуються мж собою, однолтки ж. Так Надйка якось розповдала, ще як вони до школи ходили, що рочка ця Федорчукова, все хвалилася, що, мовляв, для не найбльшим прикладом серед усх жнок, найбльшим, як же це вона сказала, - задумалась вона, - ден... якось?...
– Може, деалом?
– пдказав Сергй.
– Так, так, точно, деалом! Найбльшим деалом, казала наша рочка, для не була росйська мператриця Катерина Друга, або, як ще називали Катерина Велика.
– А чому ж так, вона не пояснювала?
– Так отож, отож, в тому то й рч, - пдняла вказвний палець бабуся.
– Каже, що, мовляв, ота сама Катерина була простою якоюсь третьосортною, задрипаною, нкчемною нмецькою принцескою, якй наче б то в житт нчого особливого й не свтило, але якй вдалося вийти замж аж за мператора Рос й завести при цьому соб ще при живому чоловков коханцв. Потм, каже, ця Катерина намовила свох коханцв, як до того були ще й братами, вбити свого чоловка-мператора. Коли ж коханц вбили таки чоловка, то Катерина сама стала росйською мператрицею Катериною Другою тод вже пустилася на вс заставки: не було, казала рочка, тако найзлочинншо примхи, найпдлшо забаганки, не було тако найнеприродншо пристраст, не було тако найзбоченшо вигадки для погамування тваринно плотсько хт, не було, одне слово, тако бридко гидоти, яко б не вчинила ця мператриця Катерина. А дал рочка ще розповдала про вс т огидн способи, якими Катерина Друга совокуплялася як з людьми, так з тваринами, тьху, тьху, тьху, прости, Господи, - перехрестилась бабця.
– А тод наша рочка й каже таке, що от, бачите, ця мператриця була по сут свой грше за всяку проститутку й злочинницю, а в Рос вважають найдостойншою з достойних жнок, ставлять й пам"ятники, називають Катериною Великою. Бльше того, рочка наша ще й додавала, що в Рос тих часв мператори були до того ж ще й офцйними очльниками церкви, так що Катерина Велика була до всього ще й главою Росйсько Православно церкви, а отже тим самим мператриця Катерина була майже офцйною святою. похвалялась тод ра, що й соб буде в житт наслдувати в усьому оцю саму росйську мператрицю Катерину Другу, тобто не буде такого, з огляду на закони держави й людську пристойнсть, найжахлившого злочину й найогидншого грха, на який би ра, як мператриця Катерина, не зважилась би заради угамування свох бажань, при цьому ра, бачите, буде вважати себе, такою ж Великою святою, як Катерина Друга! От так от! Отака от рочка, - розвела вона руками.
– Так, дйсно, - задумано похитав головою Сергй, - цла флософя. Небезпечна, дуже небезпечна флософя. Цла сумш, тут тоб й Нцше, Фрейд, Афродта в обнмку з Нероном, ницсть мперсько велич, все, що хочеш... Дуже небезпечна флософя.
– От, от, я ж казала свой внучц Надйц, що ця рочка дуже погана, дуже небезпечна людина, казала, щоб трималась Надйка якнайдал вд рки Федорчук. Та де там, вс ще в школ за нею табуном ходили: що двчата дивились на не, як загпнотизован й кожне слово ловили, що хлопц за нею, як зачарован бгали готов заради посмшки на все. А вона ж, рочка наша, тих хлопцв мняла, як т рукавички, а то й з двома з трьома одночасно зустрчалась, та ще як зустрчалась - абортв тих вже стльки переробила, що не дай Бог! А останнй аборт, коли лкар сказали, що вже якщо зробити й за цим разом аборт, то навряд чи псля цього ра наша колись зможе стати матр"ю, так Семен Павлович уже тод всма правдами й неправдами наполг, домгся, примусив ру не робити цього аборту. як вона вже народила хлопчика, то радост Семена не було меж - забрав вн новонародженого вд ри, бо й байдуже було до т дитини, вддав цього хлопчика однй годувальниц, що теж тод якраз народила - гарнй жнц вддав, щоб та ходила за немовлям, годувала його свом молоком, благо молока в не вдосталь було для свого хлопчика для маленького Федорчука. Дуже, дуже радий був Семен з народження свого онучка, Богданчиком його назвали, зараз пдроста вн десь у дуже дорогому пансон. А рочц нашй - як з гуся вода, вона, мабуть, вже й забула про свого синочка гуля соб налво й направо, як завжди.