Вигнання в рай
Шрифт:
Не намагався нхто з самих ченцв монастиря дзнатися в свого брата отця-конописця Михайла про те, хто вн насправд, тобто ким вн був у миру, завжди обходячи це питання не тльки в розмов з самим отцем Михайлом, але в розмов помж собою, адже сам конописець волв, щоб було саме так. Але все ж здогади про те, ким отець Михайло був у миру, все ж мимохть виникали, й хоча про це мж собою теж нхто нчого не говорив, навть нхто нчого не натякав, але, щоб там не було, здогади виникали...
Справа в тому, що не дуже далеко вд монастиря святого Миколи було таке соб село Веселе, знамените тим, що в цьому сел був збудований новий храм, храм цей розписав один ще молодий, але надзвичайно талановитий майстер, який взагал вважався одним з найкращих, якщо не найкращим майстром церковного малярства, звали цього художника Сергй Михайлович Богданенко. Псля офцйного вдкриття й освячення храму розпис, здйснений
Звичайна рч, що все це було дуже добре вдомо всм ченцям чоловчого монастиря святого Миколи, звичайна рч, що кожен з них час вд часу вдправлявся в невелику мандрвку до недалекого села Веселого, аби знову й знову прилучитися до цього дива: помолитися Богу посеред божественно краси й велич розпису храму. Звичайно ж, монахи обител святого Миколи не раз розповдали свому новоприбулому брату-конописцю Михайлу про мсцевий знаменитий на весь свт храм недалекого села Веселого з його дивовижним розписом, що на загальну думку ченцв не могло не зацкавити такого надзвичайного майстра малярського мистецтва, як чернець-конописець Михайло - звичайно ж, йому не раз пропонували вдвдати храм села Веселого, на що Михайло лише поблажливо-сумно якось нби провинно посмхався, й нчого не вдповвши, йшов свою дорогою.
Отже, Сергй Богданенко розпису храм села Веселого, псля чого кудись тимчасово де, але вже не повертаться, потм невдовз в монастир святого Миколи з"являться незнайомець, який почина писати дивовижн кони й просить збергати авторство цих кон в глибокй тамниц, причому кони ц такого атунку, що х за рвнем можна порвняти хба що з розписом храму села Веселого - можливо, в автора розпису Богданенка був якийсь гдний його геня за рвнем таланту колега художник, який би мг теж створити щось подбне, але такого художника поки що не було, принаймн про такого до цього часу ще нхто не чув, та й стиль, у якому був виконаний розпис храму стиль, у якому Михайло писав сво кони, дуже вже були подбн. Висновки, як кажуть, напрошувалися сам собою.
А ще на шальки доводв такого кшталту додала ваги одна сторя, що трапилась невдовз псля того, як незнайомець-конописець став отцем Михайлом. Написавши вже деклька кон, конописець Михайло якось попросив отця-настоятеля Костянтина, щоб наступна кона, над якою Михайло тод саме працював, була передана в жночий монастир свято Ольги, розташований неподалк. Отець Костянтин, звичайно ж, задовольнив прохання свого нового нока - новостворена Михайлом кона вдразу ж була передана одному з молодих ченцв, який вирушив з цим даром до жночого монастиря свято Ольги. Коли ж цей молодий монах прибув до жночо обител з дарунком, то його запросили для передач кони до само настоятельниц, яка особисто виршила прийняти дар. Настоятельниця жночого монастиря свято Ольги матнка Параскева, прийнявши до рук принесену кону, довго милувалася цю святинею, не в змоз вдрвати очей вд неземно краси - це був нби кольоровий молитовний пснеспв, що унаочнював божественну гармоню всесвту.
– Що ж, - коли нарешт вдрвала оч вд кони, звернулася матнка Параскева до монаха, який цю кону принс, - це дйсно витвр справжньо натхненно Господом ври. Передавай Сергв подяку, передавай йому велику подяку.
– Якому Сергв?
– здивовано заблимав на не очима збентежений монах.
– Як це якому?
– ще раз лагдно подивилася на кону настоятельниця.
– Автору ц кони, кому ж ще.
– Але ж цю кону написав...
– молодий монах мало не промовився "отець Михайло", але вчасно похопився, згадавши наказ отця Костянтина збергати м"я автора кон в суворй тамниц.
– Тобто, я хотв сказати, - тльки й мг вн зняковло пробурмотти, знчено поглядаючи на матнку Параскеву.
– Ти хотв сказати, що кону написав нкогнто, чи не так?
– поблажливо
– Добре, нехай буде так. Передавай, в такому раз, велику подяку цьому вашому нкогнтов. Тльки ж обов"язково передавай, зрозумв?
– Так, так, зрозумв, - закивав головою монах, - аякже, передам обов"язково передам. Аякже.
Таким чином для всх ченцв монастирсько брат обител святого Миколи нкогнто хнього брата конописця Михайла було розкрите повнстю: те, що знаменитий художник Сергй Богданенко й нок Михайло - це одна й та ж особа, вже не викликало н в кого жодних сумнвв. Але усвдомлювали це ченц незалежно один вд одного, кожен сам особисто прийшов до цього висновку, жодного слова мж ними не було мовлено на цю тему, тим паче нхто нколи й словом не натякнув про це самому брату Михайлу.
Якщо вже сутний, марнотний свт втратив такого свого громадянина, як Сергй Богданенко за його ж власною, вочевидь, доконечною потребою, то ясно, що вдбулось це з необхдност, в якй вбачалась не лише воля самого Богданенка, але й воля сильнша й вища, воля, без яко, як вдомо, й волосина з людсько голови не впаде. Отже, для сути й марнот свту цього раз назавжди зник Сергй Богданенко, а для служння Богу навчно народився брат у Христ Михайло - намагатися пддати це сумнву, чи копирсатися в цьому заради угамування сутно цкавост, було б просто великим грхом. конописець Михайло мг спокйно почуватися безповоротно прийнятим до братства, тих, хто безоглядно присвятив себе вдданому служнню Господу, нхто й нколи жодним натяком бльше не порушить його впевненого спокою у служнн Богу, нхто й нколи не пос в його душ жодного сумнву, аби не дати йому жодного приводу для озирання назад в минуле, вочевидь, дуже болюче для Михайла. Художник Богданенко назавжди помер для цього тимчасового сутного свту, але для вчного життя народився брат Михайло, якому вже не треба бльше помирати.
Так, чернець-конописець Михайло був справд тим самим малярем Сергм Богданенком, який зник безвсти т злощасно ноч в мстечку Першотравневому псля прикро пригоди з рою Федорчук, яка влаштувала тод Сергв хитромудру пастку, цлком гдну риного кумиру, росйсько мператриц Катерини Друго, пастку, в яку Сергй таки втрапив, хоча все ж йому вдалося в останню мить, можливо лише завдяки Божому провиднню, вислизнути з ц пастки, не ставши таким чином смертельним знаряддям в руках ц пдступно розбещено двчини, майже двчинки, ри Федорчук. ра Федорчук, Гриня, мстечко Першотравневе, вечр, нч...
Псля того, як вн того страшного вечора, ставши випадковим, чи може й невипадковим з огляду на вищ сили, свдком розмови Грин з рою щодо самого себе, Сергй, вражений до глибини душ, ще довго блукав околицями Першотравневого, все глибше й глибше упевнюючись у неможливост свого повернення до омряного життя разом з Оксаною - псля всього, що з ним сталося, це стало просто неможливим. А хба можливим було б для нього життя без Оксани? Ця нерозв"язна суперечнсть безперестану тягла Сергя в чорну дру чорторию вдторгнення можливост подальшого життя - н, вн цлком усвдомлював страшенну грховнсть навть само думки про самогубство, але ця диявольська спокуса одним махом позбавитися всх нерозв"язних, пекучих питань, позбавитися оцього тотального, нелюдського, нестерпного болю, що пожежею захоплював все ство, весь навколишнй свт... Одним махом! Сергй навть, збравши в кулак всю силу вол, пдйшов тод до рчки, витяг з-за поясу подарований Гринею пстолет закинув його якнайдал в рку, аби позбавити себе ц спокуси, що ставала все приваблившою й приваблившою.
Потм Сергя захопило панчне непереборне бажання ткати, ткати звдти якнайскорше, ткати якнайдал вд ри з сатанинськими мперськими деалами, вд доброго мльярдера Федорчука, мльярди якого й породжують таких, як його небога ра й батюшка Санько, ткати вд цього батюшки Санька з його облудою, ткати якнайскорше якнайдал. Якнайскорше якнайдал! Ткати! Ткати! Ткати!...
Спочатку Сергй ткав пшки, минаючи то перелски, то дороги, то залзничну колю. Потм вн хав... Поздом?... Автобусом?... Попуткою?... Вн мало що пам"ятав з того сумбуру втеч. Опам"ятався й трохи нби прийшов до тями Сергй якось одного вечора, опинившись, точнше просто усвдомивши, що вн опинився в якомусь невеликому сел. Безтямне, пдсвдоме панчне бажання втеч трохи притлумилось, з"явилось вдчуття втоми, смертельно втоми. Пройшовши вулицею села, Сергй побачив в одному з сльських дворв стареньку бабусю, яка на диво, вже вкотре за останнй час, здалась йому також схожою на його знайому Горпину Степанвну з села Веселого - Сергв навть спало на думку, що це добра встка, що взагал образ Горпини Степанвни супроводжу його, немов якась рятвна сила, виручаючи в найскрутнш хвилини, а це в свою чергу наводило на думку, що все з Сергм вдбуваться не просто так, все вдбуваться згдно з найвищим провиднням.