Вигнання в рай
Шрифт:
– Зрозумло, я завжди знав, що ти дуже розумна, навть занадто розумна, знаю, що ти дуже майстерно, просто вртуозно володш мистецтвом словесно еквлбристики, але яким боком все це стосуться нашо тепершньо справи?
– А таким боком, що, коли я прочитала те дось, яке ти збрав про нашого художника Богданенка, особливо ж дзнавшись про його глибоку релгйнсть, я вдразу ж згадала про лед Внтер завербованого нею для вбивства молодого релгйного фанатика - ц ситуац були настльки схожими, ця схожсть була настльки разючою й переконливою, що я вдразу ж зрозумла, яким чином мен таки вдасться примусити цього глибоко вруючого художника Богданенка прибрати з нашо дороги мого дорогого дядечка. Бльше того, крм глибоко релгйно ври й мистецького фаху, Богданенко ще до того й не останнй знавець бойових мистецтв, вн до того ж ще й справжнй боць, воював в Афганстан, вбивав людей - а це все така вибухова сумш, що варто лише вдало пдбрати детонатор спритно його застосувати, вибух буде тако сили, що...
– оч ри горли захопленням.
–
– А втлення в життя? Втлення в життя, нехай дуже добре розробленого плану, дуже непроста справа, я б сказала, жива й дуже складна справа - тут потрбна й мужнсть, вигадка, й артистизм, особливо ж здатнсть адекватно реагувати на непередбачуван ситуац.
– це все, зову ж таки, ти, ти й тльки ти, дина, незамнна й неперевершена?
– Гриня розвв руки й рончно посмхнувся.
– Завжди тльки ти одна.
– А хба це не так? Хба це не правда?
– А як же я?
– запитав Гриня.
– Хба я погано вчора втлив у життя, хоча, не стану заперечувати, й справд розроблену тобою, сценку нашого знайомства з Богданенком, коли я, поганий хлопець, налетв, наче коршак, на тебе, маленьку беззахисну двчину, примусивши благородного художника-лицаря Богданенка захищати бдну двчину, а потм з нею познайомитися для того, щоб пзнше зустрти в дом Федорчука, й потм бути зантригованим всма цими обставинами, так дал, так дал... Я правильно викладаю втлений з мою допомогою твй план?
– Правильно. Правильно.
– Так от, крм того, що я так вдало втлив цей твй задум у життя, я ще й, вибачаюсь, отримав при цьому вд Богданенка добрячого прочухана, ще й зараз ребра болять, треба вддати йому належне - художник наш таки не останнй боць добряче нам"яв мен боки. Так що я ще й постраждав при виконанн.
– Та молодець, молодець, - похвалила його ра, погладивши жартома по голов.
– Але ж заманила його в цю,так би мовити, пастку для знайомства таки я.
– А як я спритно, можна сказати вртуозно, просто таки неперевершено озбров нашого героя, - не вгавав Гриня, - як природно, невимушено я вручив йому пстолет, надавши в його розпорядження знаряддя майбутнього вбивства твого дядечка-татуся - все це виглядало, як звичайний щиросердний подарунок вд ус душ, так що н до чого не пдкопашся. Та ще при цьому я привв його в тир, де й переконався в тому, що наш художник до всього ще й просто таки вртуозний стрлець, принаймн, я таких зустрчав дуже мало в свому житт, та можна сказати, що майже нкого з стрльцв такого класу я ще й не зустрчав. Просто Робн Гуд, та й год.
Сергй же при цих словах знову, вже вкотре сьогодн, вдчув у себе за поясом брюк ваготу подарованого Гринею пстолета.
– Та молодець, молодець, - поблажливо промовила ра.
– Все це дуже добре: те, що ти зумв, як я тоб й доручала, не викликаючи пдозри озброти нашого майбутнього месника й героя, те, що переконався в його стрлецькй спроможност. Молодець. Але все це просто меркне на тл т велично й проникливо трагед, яку я розграла сьогодн вноч перед мом диним глядачем Богданенком. О, це було щось!
– з сяючим обличчям, вона пдняла до гори руки з розчепреними пальцями, символзуючи цим жестом свй трумф.
– Оце була дйсно вртуозна гра! Як я страждала, як побивалася, падаючи на спвчутливе плече мого захисника й героя! Дуже жаль, що нас при цьому було тльки дво. Як би я хотла, щоб у ц сцени були глядач. Як би я хотла, щоб наш з Богданенком нчн сцени були принаймн знят на кноплвку х можна було б час вд часу переглядати - ти б тод переконався в тому, що я не даремно з дитинства мрю стати акторкою. Щоправда, - ра хитро примружилась, зблиснувши з-пд лоба на Гриню лукавим поглядом, - до останньо сцени ц трагед ти особисто мг би поставитися не зовсм байдуже, адже це була, власне, сцена в постел. Але ж ми з тобою про це домовилися й ти обцяв при цьому мене не ревнувати, тим паче, що гра, як то кажуть, варта цього, на кону стоять мльярди доларв Федорчука. Та маю ззнатися, хоча ранше й пдсипала сама нашому художнику за вечерею дещо, що б не дало йому вноч заснути й пдсилило його чоловч здатност, як жнка не маю права жалтися на свого нчного партнера - в постел вн просто бог, так що до обдарувань художника й вона вн цлком заслужено може додати звання Казанови, видно в свй час, коли, як я читала в його дось, вн ще не був глибоко вруючим християнином вдверто вддавався, як от ми з тобою, всм принадам свту цього, вн був справжнм гером-коханцем, жнкам стосовно нього не було на що скаржитися. Та ти не переймайся, - поклала вона руку на плече Грин, побачивши, що той все ж не може притлумити ревнощ, не зважаючи на сво попередн обцянки не ревнувати ру, якщо тй доведеться заради справи переспати з новоприбулим художником, - адже Богданенко розплатиться за те, що з мною переспав не тльки тим, що стане, власне кажучи, найманим убивцею поршить мого любого дядечка, зробивши мене цим
– Все це дуже добре, - Гриня через силу намагався погамувати самовльн непереборн ревнощ й виглядати зовсм спокйним, - але ж чи вс оц наш мр й розмови не лише казковими замками, побудованими на пску. Ти впевнена, що цей розхвалений тобою, герой, обдарований всма талантами на свт, чи ти впевнена, що вн таки викона покладену тобою на нього мсю?
– От бачиш, правильно я жалкувала за тим, що н ти, н хтось нший не бачив мо з Богданенком нчно сцени, правильно я жалкувала, що ця сцена не була зафльмована - якби ти побачив цю сцену на власн оч, то не задавав би таких запитань. Якби ти це все побачив на власн оч, то ти побачив би яку я придумала життву трагчну сторю, який я вражаюче художньо довершений сценарй придумала на основ ц стор, як я мистецьки переконливо втлила цей свй сценарй в постановку ц трагед - навть лед Внтер позаздрила б. Ти переконався б у тому, що я заслуговую на звання геня, виступивши у втленн нчного спектаклю одночасно в рол письменника, сценариста, режисера й актора. Отод б у тебе нколи не виникло н сумнвв, н бажання задавати так питання. Навть не сумнвайся, замочить Богданенко мого названого татка, обов"язково замочить, знаменит мльярди Федорчука стануть моми, а значить твоми, - вираз риного обличчя виражав таку впевнену переконансть, що в спврозмовника вже не могли не розвятися будь-як сумнви - все мало бути лише так, як задумала ра, няк накше.
– Що ж, не поврити тоб просто неможливо, але хотв би тльки нагадати про мою пропозицю продовжити наш любовн утхи й ще пару разв трахнутись. От скльки вже часу ми змарнували даремно на розмови - за цей час я мг би тебе задовольнити деклька разв. Та, може, й зараз ще не пзно, - Гриня обйняв свою подругу.
– Припини, - ра нжно вдхилила його руку.
– От якраз сьогодн наш розмови й не були даремними на вдмну вд любовних утх - перепихнутися ми завжди встигнемо, а зараз нам, як нколи, треба тримати руку на пульс подй, знати все, що вдбуваться навколо й якомога частше одне одного повдомляти про под. Особливо ж ретельно треба слдкувати за нашим месником Богданенком: от скажи, будь ласка, чи знаш ти, де зараз цей наш Рафаель, чим зайнятий - як пам"яташ, ти ж брав на себе справу нагляду за ним, то що ти з цього приводу можеш повдомити?
– Та я ж тоб вже казав, - трохи знтившись, вдповв Гриня, - що зранку я його водив у тир переврити його стрлецьк здбност озброти, потм вн пшов до церкви, потм зайшов до Санька...
– що дал? Давай скорше, - нетерпеливилася ра, побачивши, що Гриня зам"явся застряг на слов.
– Та, розумш, коли вн зайшов до Санька, то я думав, що вн там пробуде досить довго - ну там доки вони поговорять про справи та ще пообдають, Богданенко ж з ранку нчого не в, а потм я думав, що вн пде в церкву, бо куди ж йому ще йти. От. А я тим часом виршив упоратися з деякими нагальними справами. От...
– Гриня почесав потилицю, вдвернувши погляд вбк.
– Що от? Кажи вже, - все бльше настирливо пдганяла його ра, - та скорше.
– Та що ж, кинувся вже псля обду, а його нде нема, - розвв Гриня руками, - н в Санька, н в церкв... Грець його зна, де вн подвся - я його по всьому мсту шукав. Нема, та й нема.
– Прекрасно!
– з невимовним сарказмом подивилася ра на Гриню, який утупив погляд в землю.
– Прекрасно! з такими кадрами доводиться працювати. Грець його зна, де вн, - розвела вона й соб руками, перекривляючи свого друга.
– оце, загубивши його слд, ти св соб спокйнснько в машину й похав взяти мене й повезти в лсочок потрахатись? Прекрасно!
– Та куди вн поднеться, цей твй Мкеланджело?
– якось нехотя виправдовувався Гриня.
– Куди поднеться? Куди поднеться? Ти що, зовсм забув, з ким ми, врешт решт, мамо справу? Ти зовсм забув, що крм того, що вн Мкеланджело, вн ще й Рембо? А може вн сам виршив все переврити й прослдкувати, наприклад, за мною, за тобою, чи ще щось в такому дус? Про це ти не думав?
– ра, дещо втишивши мову, легенько луснула долонею Гриню по лоб.
– А може оце якраз зараз наш художник-шпигун сидить десь тут неподалк пд кущем любснько слуха оцю нашу з тобою розмову? Про таке ти не думав соб?
– вона, жартома взявши свого коханого за чуба, трохи пдвела його опущене долу чоло й прискпливо подивилася йому в оч.
Сергв ж, який в цей час, сидячи хоч не за кущем, а за деревом, все ж таки й справд все чув дуже добре, залишалося тльки грко посмхнутися. Хоча й грка ця посмшка все ж промайнула якось чисто нстинктивно, машинально, не зворушивши глибин його душ, а лише поверхово торкнувшись його розпачливо болючих думок. У глибин ж його душ нуртували бурев таких почуттв пристрастей, як год було якось визначити, тим бльше год було виокремити якусь одну з них - цей змний клубок просто вдверто жалив його нутрощ непереборною отрутою зради, цинзму, брехн, облуди...