Вигнання в рай
Шрифт:
Величезний натовп зантригованих гостей, що прибули на торжество, буквально заполонив людським морем пвсела. Коли ж псля врочистих промов, освячення нового храму й повернено святин-кони, храм нарешт вдкрився для всезагального доступу, то гост, що збралися навколо храму, змогли заходити в цей храм тльки по черз невеликими групами. Останн вдвдувач, простоявши з самого ранку, змогли зайти до храму вже аж надвечр - хоча в цей осннй день було вже досить прохолодно, нхто з них н на мить не пожалкував, що чекав сво черги цлий день. Кожен з тих, хто заходив цього дня до храму й милувався розписом, вд професйних митцв, критикв журналств, що писали на мистецьк теми, до простих селян паломникв - кожен був просто вражений красою, силою, щирою вдвертстю й водночас простотою, з якою виконавець цього
З тих пр невеликий храм села Веселого став одним з найвизначнших мсць паломництва як вруючих, так просто аматорв, що хотли помилуватися вже славетним розписом, який ставав дедал все славетншим славетншим: все частше й частше лунали твердження про те, що з часв Мкеланджело не було ще тако сили, тако оригнальност й новизни, тако епохально велич - що, ясна рч, загалом сприймалося поки що дуже скептично, як неминуч в таких випадках перебльшення, але непересчна мистецька значущсть розпису Богданенка все ж не викликала вже жодних заперечень навть в академчних мистецьких колах.
Хоча для самих мешканцв села Веселого знаменитий вже на весь свт розпис хнього храму був приводом не лише для гордост, але й для сумних роздумв про несповдимсть шляхв Господнх, адже нагадував про нездйснене, скорш за все вже нездйсненне щастя хньо улюблениц Оксани - можливе щастя Оксани з Сергм було б щастям для кожного в сел, але...
Сама ж Оксана, псля освячення храму ще деякий час побувши вдома з батьком, повернулася до свого рдного монастиря свято Ольги, до свох сестер-монахинь, наречених Господа. Про що вони вдвох говорили з настоятельницею монастиря матнкою Параскевою нхто не знав, але коли Оксана вийшла з кел настоятельниц, то в не не було навть натяку на печаль чи вдчай, обличчя Оксани свтилося пднесеною радстю над на вчне щастя - Оксана вже точно знала, що Сергй живий, але доля розпорядилась так, що разом вони на цьому свт бути бльше не можуть, все ж, не зважаючи на так обставини, вони таки будуть разом. Розлука лише поглибить хн почуття, те, що хн тла не зможуть злитися в одне тло, зробить хн кохання лише чистшим, пднесеншим, бо душ хн вд цього лише мцнше зллються в одну душу, душу, яка буде жити вчно.
Невдовз Оксана прийняла постриг перейшла з стану послушниц в стан монахин, що лише наблизило як до Господа, так до Сергя, але не стало й на завад для вдвдин свого батька, матер зниклого Сергя Лд Антонвни, яка стала тепер для Оксани другою матр"ю. зовсм не здивувало, коли одного разу, вдвдуючи в Кив тепер вже хню з Сергм спльну матр, Оксана дзналася, що Лдя Антонвна перодично отриму вд когось грошов перекази - Оксана вдразу здогадалася, що це Сергй...
Нколи, нколи в житт м бльше не судилося побачитися на цй земл, але й нколи, нколи - н в житт земному, н в житт вчному - м не судилося розлучитися.
2.
Не дуже далеко вд жночого монастиря свято Ольги, де Господу служила Оксана, був пд Кивом ще й чоловчий монастир святого Миколи, заснований, як монастир свято Ольги в т ж буремн часи становлення Укрансько помсно православно церкви прихильниками Кивського Патрархату - багато молодих завзятих неофтв, захоплених покликом служння Богу й Укран, присвятили сво серця Господу в цьому монастир.
Саме до цього монастиря одного дня якраз невдовз псля вдкриття храму в сел Веселому завтав незнайомець. Це був ще молодий чоловк, довгий час не голений, з очима, як, здавалося, дивилися здебльшого лише в свою власну душу бачили там тльки тугу, яка волала про Боже милосердя. Одягнений цей молодик був у стоптан кросвки, давно непрасован брюки, зм"яту куртку в"язану вовняну шапку - тобто загалом на перший погляд нагадував одного з досить широкого в той час прошарку людей, викинутих долею за борт, яких називали безхатченками, якби не його погляд, здавалося, постйно заглиблений у власну
Але не тльки незвичайний погляд вираз обличчя хнього гостя привернув увагу служителв чоловчого монастиря святого Миколи - його поведнка в монастир теж була досить незвичайною. Н, його поведнка не була неправильною, якраз зовсм навпаки, вс д прибульця були якнайвдповдншими до ситуац, вн поводився так, нби тльки недавно покинувши стни монастиря, знову сюди повернувся: щойно перетнувши вхд до обител, вн упевненою ходою попрямував до монастирсько церкви, де здйснив ус ритуальн д згдно до церковного канону, так наче вн справд був тут не гостем, а господарем. Потм же гсть монастиря звернувся до першого ж монаха з досить таки дивним проханням - вн попросив надати йому можливсть написати кону...
Звичайно ж, збентежений молодий монах не змг в цй ситуац придумати нчого ншого, як пти з цю справою до настоятеля монастиря отця Костянтина. Середнього вку, з окладистою бородою, дещо виснажений аскезою тлесно, але з палаючим врою проникливим поглядом, наче щойно зйшов з старовинно взантйсько кони, отець Костянтин, вислухавши молодого монаха, вдразу ж пшов зустртися з незвичайним паломником. Пдйшовши до гостя, отець Костянтин довго вдивлявся в його обличчя, доки той соб просто й вдверто дивився в обличчя настоятеля - погляд новоприбулого в цей час був звернений, здавалося, не просто всередину свого власного серця, а набагато глибше, вглиб найсуттвших основ буття. По деякм час отець Костянтин повернувся до монаха, який його супроводжував, наказав йому надати в розпорядження новоприбулого гостя келю все необхдне для писання кон, надал надавати в його розпорядження все, що тому знадобиться.
Пройшло небагато часу, перша кона вже зайняла сво належне мсце в монастирськй церкв. На кон було зображення Богоматер. Це була не просто кона, це було нби вконечко в той, нший, наповнений небесною материнською любов"ю свт, з якого сюди, в наш свт через написан Майстром оч Богоматер безперестанку переливаться ця безмежна любов - це було справжн диво! З того часу одним з найулюбленших чинв монахв обител святого Миколи стала молитва перед новоствореною коною Богоматер - псля сплкування з цю коною кожен вдчував реальне наближення до найсуттвших Божих стин.
Отець Костянтин, у свою чергу, завтав у келю до невдомого конописця й запитав, чи бува тому чого не потрбно, на що гсть вдповв, що в нього всього вдосталь, що вн надал буде писати кони й надавати х в розпорядження монастирськй брат, якй нада повне право визначати подальшу долю цих кон. Сам же автор кон просив лише про те, щоб авторство цих кон було збережене в суворй тамниц, та ще сказав, що йому часом необхдна буде певна сума грошей, адже в нього залишилася в миру самотня мати, яка потребу допомоги. Отець Костянтин погодився задовольнити ц прохання гостя, поблагословив його й побажав успхв у його богоугоднй справ.
Таким чином новоприбулий незнайомець-конописець став з часом одним з ченцв чоловчого монастиря святого Миколи. Нхто й нколи не дзнався вд самого незнайомця його справжнього мен, а в обител йому дали м"я Михайло. Так у монастир з"явився, влившись у лави мсцево брат, конописець отець Михайло, з-пд пензля якого виходили неймоврно краси сили кони, як були окрасою вже не тльки його рдно обител, але й нших монастирв та церков - настоятель отець Костянтин з дозволу самого автора щедро дарував дивовижн кони всм бажаючим, а бажаючих було набагато бльше, анж кон. Звичайна рч, що вс дуже хотли дзнатися, хто ж автор цих чудесних, справд таки чудесних витворв, адже це були не просто твори мистецтва, це були витвори справжньо ври, ври дйсно глибоко, дйсно непохитно вчно. Ясна рч, що отець Костянтин, дотримуючись дано автору кон обцянки, нколи й нкому не розповдав про того, хто саме написав ц кони, завжди, коли вн дарував комусь чергову кону, отець Костянтин лише поблажливо й благодушно посмхався у вдповдь на настирлив намагання таки дзнатися про автора, принаймн хоч одним оком глянути на нього - але у вдповдь усм була лише мовчанка.