Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Джеган був задоволений створеним ефектом і знову обвів нігтем свічку.
— Намети стоять дуже близько, тому ви зможете чути крики ваших дітей.
Батьки обмерли, не вірячи в те, що вони почули.
— Кожні кілька годин я буду приходити, щоб подивитися, як ви, добрі люди, переконуєте чарівника і відьму. Якщо ви не доможетеся успіху, то я піду по своїх справах, а потім знову прийду. Хочу, щоб ви добре мене зрозуміли. Я буду повертатися, щоб упевнитися в тому, що ці двоє ще живі після ваших переконань. Якщо вони повмирають, то не зможуть відповісти на наші запитання. Тільки коли це трапиться, дітки повернуться
Джеган кинув свій чорний, як ніч, погляд на Зедда.
— Мої люди добре навчені тортурам. Коли ти почуєш крики, то не засумніваєшся з цьому. Я думаю, ти знаєш, що вони можуть катувати людину цілодобово, але дива, все-таки, зробити не можуть. Люди, особливо такі юні, ніжні душі, не можуть жити вічно. Але якщо помруть ці діти, то на околицях вистачає сімей, в яких теж є діти.
Зедд не міг зупинити сліз, які котилися по його підборіддю, коли Сестра Тахіра схопила його за руку і вштовхнула в натовп.
Батьки накинулися на старого чарівника, розриваючи на ньому одяг, кричачи та вимагаючи, щоб він виконав усі веління імператора.
Зедда протягли на п'ятах до столу. Збожеволілі люди били його. Але коли старий обвів повним гідності поглядом їх лиця, вони зупинилися.
— Я сподіваюся, тепер ви розумієте, проти чого ми боремося. Мені так шкода, що я не можу розвіяти біль цього самого чорного дня вашого життя. Якщо я зроблю те, про що він мене просить, то незліченна кількість інших дітей будуть теж так страждати. Я знаю, що ви не можете поставити їх страждання врівень зі стражданнями ваших дітей, але я повинен так зробити. Моліться, щоб світлі духи забрали їх скоріше туди, де вічне світло.
Зедд нічого більше не міг сказати, дивлячись на зневірені обличчя батьків.
— Це не спрацює, Джеган. — Старий подивився на свого ката очима, повними сліз. — Я знаю, що ти все одно не зупинишся, але це не подіє.
Джеган повільно підвівся.
— У цій землі багато дітей. Скількох ти збираєшся принести в жертву, перш ніж людство звільниться? Як довго ти будеш наполягати на тому, щоб замість життя в радісному майбутньому їх чекало страждання?
У тьмяному світлі блиснули важкі ланцюги на шиї імператора, золоті і срібні медальйони на грудях, кільця на пальцях.
Зедд відчув німий тягар безнадійності. Яке майбутнє чекає людство під ярмом жахливих ідеалів людей такого типу, як Джеган?
— Ти не виграєш, чарівник. Як і ті, хто бореться проти людства, щоб прості люди животіли все своє життя. Ти навіть не хочеш пожертвувати своїми аморальними ідеалами, щоб врятувати життя дітей. Якими б сміливими не були твої промови, у тебе холодна боягузлива душа і слабке серце. Ти не хочеш зробити те, що може запобігти загибелі людства. А я зроблю.
Джеган кивнув головою, і Сестра потягла Зедда до людей. Ридаючий, плачучий, благаючий натовп людей, які втратили розум оточили Зедда і Еді, вчепившись в їх одяг.
Вдалині Зедд чув роздираючі душу крики від катування дітей.
39
— Вони вже недалеко, — сказав Річард, відступаючи в тінь дерев. Він мовчки дивився, як Келен накидає зав'язки на плечі.
Сукня не постраждала за час довгої дороги в мішках. Біла тканина блищала на фоні зловісно густішаючих хмар.
Сукня з прямим вирізом на грудях вільними складками спадала до землі, на ній не було ніяких прикрас — ні шнурків, ні оборок. Вигляд Келен в цьому вбранні завжди перехоплював його подих.
Вона подивилася крізь дерева туди, звідки почувся свист Кари. Попереджувальний сигнал, якому Річард навчив Кару, був затяжний і високий. Він не відрізнявся від голосу справжнього оливкового тирана, хоча Морд-Сіт ніколи не чула його свисту. Коли Річард запропонував їй навчитися свисту птиці, званої тиран, Кара відразу заперечила, що ні за що не буде вчитися свистіти, як птах з таким ім'ям. Тоді він здався і сказав, що замість цього навчить її свисту невеликого, жорстокого, короткохвостого соснового сокола, але тільки якщо вона буде дуже старатися, оскільки це важче. Задоволена, що Річард зробив, як вона хотіла, дівчина вивчила простий свист і часто використовувала його як сигнал. Річард ніколи не говорив їй, що вона свистить не як невеликий короткохвостий сокіл, бо той взагалі не свистить.
Через гілки виднілася темна постать статуї на перевалі. Річард в який раз дивувався, навіщо люди минулого поставили цю статую тут, де її ніхто не бачив. Він думав про стародавнє суспільство, за часів якого вона була побудована. Про що думали створюючі її люди, запечатуючи за горами інших людей, весь злочин яких полягав в народженні без дару?
Річард обтрусив з плеча Келен соснові голки.
— Так, стій прямо, дай я подивлюсь.
Келен повернулась, розкинувши руки. Безстрашні зелені очі під красиво вигнутими бровами зустрілися поглядом з його очима. Її риси, здавалося, стали ще прекрасніші з моменту їх першої зустрічі. Погляд Келен, її постава, те, як вона дивиться на нього, немов заглядає в душу, змушувало серце Річарда тріпотіти. Її ясні чисті очі були першою рисою, яка вразила його.
— Що ти на мене так дивишся? — Запитала Келен.
Незважаючи ні на що, Річард не зміг утримати посмішку.
— Коли ти стоїш тут, в цьому платті, з твоїм таким красивим волоссям, і твої зелені очі навпроти моїх… я згадую, як уперше побачив тебе.
В її відьомських очах засвітилася особлива посмішка — та, якою дружина посміхалася тільки йому. Вона обхопила його шию долонями і нахилила до себе, щоб поцілувати.
Як звичайно, поцілунок Келен захопив Річарда такою спрагою володіння нею, що він повністю втратив зв'язок зі світом. Вона розчинялася в його обіймах. У цей момент не було ні Імперського Ордена, ні Бандакара, ні Імперії Д'Хари, ні Меча Істини, ні шимів, ні дару, який мучив його, ні отрути, ні сигнальних маяків, ні чорнокрилих хижаків, ні Джегана, ні Ніколаса, ні Сестер Тьми. Її поцілунок змушував його забути про все, окрім неї. У цей момент існували тільки вони двоє. Келен зробила його життя завершеним, і її поцілунок підтверджував цей зв'язок.
Вона відірвалася від чоловіка, заглянувши в його очі.
— Схоже, з того самого дня, як ти зустрів мене, у тебе одні проблеми.
— Моє життя почалося з того дня, як я зустрів тебе, — посміхнувся Річард. — Знайшовши тебе, я знайшов своє життя.
Тримаючи її обличчя в долонях, він знову її поцілував.
В його ногу тикнулася Бетті і забекала.
— Ви вже готові? — Покликала з пагорба Дженнсен. — Вони вже скоро будуть. Ви що, не чули свисту Кари?
— Чули, — відповіла Келен. — Зараз будемо.