Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Я сумніваюся, чи призвели вони хоча б п'ятдесят чоловік.
Келен підняла руку, її голос звучав заспокійливо.
— Але це більше, ніж у нас було.
До них підійшла Кара. Вона встала зліва від Річарда. Зустрівши її похмурий погляд, він здивувався тому, що вона завжди виглядає так, як ніби очікує найгіршого.
Том з'явився на скелі, за ним інші чоловіки. По обличчю д'харіанця тік піт після довгого сходження, але він посміхнувся, коли помітив вибіглу їм назустріч Дженнсен. Дівчина швидко посміхнулася у відповідь і встала в тіні статуї.
Коли
— Ходімо, — підбадьорив їх Том, виводячи усіх на плоску площадку перед Річардом і Келен.
Оуен зашепотів людям, що треба робити так, як скаже Том. Ті неохоче зарухалися, не бажаючи наближатися до Річарда на близьку відстань.
Коли люди зібралися навколо, вперед вийшла Кара і показала рукою на Річарда.
— Лорд Рал, Шукач Істини і власник Меча Істини, несучий смерть, Повелитель Імперії Д'Хара і чоловік Матері-Сповідниці, — виразно вимовила вона, і її слова рознеслися в повислій тиші.
Після представлення Кари люди ще більше притихли і насторожилися. Подивившись на Річарда і Келен, а потім глянувши в блакитні очі Морд-Сіт, вони впали на коліна перед ними.
Кара теж стала на коліна перед Річардом і Келен. Слідом за нею те ж саме зробив Том. Обидва схилилися і торкнулися лобами землі.
У тиші люди чекали, невпевнені в тому, що вони вчинили так, як від них очікували.
— «Магістр Рал веде нас», — вимовила Кара голосно і чітко, щоб усі її почули. Вона зупинилася.
Том обернувся через плече на світловолосих чоловіків. Юнак нахмурився, і вони зрозуміли, що треба було повторити слова Кари. Люди опустилися на обидва коліна і торкнулися лобами холодного граніту, наслідуючи Карі і Тому.
— «Магістр Рал веде нас», — знову почала Кара, не відриваючи лоба від землі.
На цей раз всі повторили за нею.
— «Магістр Рал веде нас», — єдиним хором виголосили вони.
— «Магістр Рал наставляє нас», — сказала Кара, коли вони замовкли. Люди знову повторили за нею, але голоси звучали вроздріб.
— «Магістр Рал захищає нас», — вимовила Кара. Люди повторили, їх голоси злилися майже воєдино.
— «У сяйві слави твоєї — наша сила».
Люди бурмотіли слова.
— «У милосерді твоєму — наше спасіння».
Голоси звучали як один.
— «У мудрості твоїй — наше смирення».
— «Все наше життя — служіння тобі».
Коли вони закінчили вимовляти останню фразу, Кара ясно вимовила заключні слова:
— «Все наше життя належить тобі».
Потім вона піднялася і оглянулася на людей, які все ще продовжували кланятися.
— Це слова посвяти лорду Ралу. Будете вимовляти їх разом зі мною тричі на день.
Кара знову схилилася чолом до землі біля ніг Річарда.
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Річард і Келен стояли над людьми, поки вони читали слова формули присвяти.
Це було не просто пошанування. Це була присвята, яку промовляли тисячі років, і кожне слово в ній мало значення.
— Можете піднятися, — сказала Морд-Сіт.
Люди встали з колін, обтрушуючись і мовчки вичікуючи. Річард зустрівся з кожним з них поглядом перед тим, як почати свою промову.
— Я Річард Рал. Я той, кого ви отруїли, щоб змусити прийти сюди. Те, що ви зробили, — злочин. Хоча ви і вірите в те, що поступили справедливо і вам необхідно було зробити саме так, ніщо не дає вам права заподіювати шкоду або забирати життя іншої людини. Це таке ж насильство, катування, вбивство.
— Але ж ми не заподіяли тобі шкоди, — прокричав хтось в жаху. Ще один чоловік сказав, що вони не бажали йому зла.
— Ви думаєте, я варвар, — сказав Річард таким тоном, що всі замовкли і відступили на крок. — Ви думаєте, що кращі за мене, і це дає вам право вбити мене і спробувати убити Матір-Сповідницю. Ви щось хочете, і, як примхливі діти, бажаєте отримати це негайно. Вибір, наданий мені вами, — це смерть. Те, що ви вимагаєте від мене, — важко, і смерть від отрути вельми вірогідна. Це правда. — Річард важко перевів подих і закашлявся. — Через вашу отруту я вже майже вмираю. Якби ваш посланець не приніс протиотруту, то я б помер. Мої друзі і кохана думали, що це моя остання ніч. Причина цьому — ви. Ви вирішили отруїти мене і заздалегідь ухвалили рішення про мою смерть.
— Ні, ми ніколи не думали заподіяти тобі шкоду, — наполягав один із чоловіків, благально склавши руки.
— Але якщо це не шкода, то що ж тоді? Якщо ви і справді не хотіли мені зла і не збиралися вбивати мене, якби я не пішов з вами, то тоді доведіть це і дайте мені протиотруту, щоб я повернув собі своє життя. Це моє життя, а не ваше.
Всі мовчали.
— Ні? Бачите, значить, все так, як я кажу. Ви хотіли убити мене або поневолити. У мене було тільки два шляхии. Я більше не хочу нічого слухати про ваші почуття, тому що ваші почуття не пов'язані з вашими справами. Ваші вчинки, а не почуття — ось що істинне.
Річард склав руки за спиною і повільно ходив перед людьми.
— Тепер я можу почати вести себе так само, як і ви, і сказати собі, що я не знаю, де правда, а де брехня. Тоді я буду поступати так само, як і ви — заперечувати очевидне. Але я — Шукач Істини, тому що я не ховаюся від реальності. Вибір життя вимагає зустрічі з її правдою. Я чиню так. Я обираю життя. Сьогодні ви повинні вирішити, який буде ваш вибір — ваше майбутнє і майбутнє тих, кого ви любите. Вам доведеться мати справу з реальністю, так само, як мені, якщо ви вибираєте життя. Сьогодні вам доведеться зустрітися з великою істиною, якщо ви хочете знайти те, що шукаєте.