Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Річард показав на Оуена.
— Ти казав, що людей буде більше? Де решта? — Оуен зробив крок вперед.
— Лорд Рал, щоб не сталося насильство, вони повернулися до Ордена.
Річард здивовано подивився на всіх.
— Оуен, після того, що ти говорив мені, після всього, що бачили ці люди від Ордена, як вони могли повернутися?
— Але звідки ми можемо знати, що на цей раз насильство не припиниться? Ми не знаємо природу дійсності…
— Я вже говорив, зі мною тобі доведеться з нею познайомитися. Якщо у тебе є реальні факти, говори. Я хочу їх почути.
Оуен стягнув зі спини заплічний мішок. Він порився в ньому і витягнув невеликий полотняний мішечок. По щоках чоловіка текли сльози.
— Солдати Ордена виявили, що в горбах ховаються люди. В одного з наших було
— Навіщо ти мені дав їх? — Запитав Річард, вказавши на мішечок, покритий бурими плямами.
— Просто я хочу, щоб ти знав, чому наші люди повернулися назад. У них не було вибору. Вони не могли допустити, щоб їх рідним заподіяли таку біль.
Річард оглянув мовчазних чоловіків. Він відчув, як усередині закипає гнів, але змусив себе стриматися.
— Я розумію, чому вони пішли і не можу їх звинувачувати. Їх вчинок безглуздий, але я не можу засудити їх відчай, їхній біль за тих, кого вони люблять. — Незважаючи на гнів, лорд Рал говорив спокійно. — Мені шкода, що ваш народ терпить такі страждання від Ордена. Але зрозумійте, це реальність — і Орден тому причина. Ці люди, зробивши або не зробивши те, що їм наказав Орден, не відповідальні за насильство. За насильство відповідає тільки Орден. Ви не йдете і не нападаєте на ваших мучителів. Тоді вони приходять, нападають, поневолюють, мучать і вбивають вас. Більшість людей стояло, опустивши руки і втупившись у землю.
— У кого-небудь з вас є діти?
Частина чоловіків кивнула або пробурмотіла, що є.
Річард відкинув волосся з лоба:
— Тоді чому ви не повернулися назад? Навіщо ви тут, а не намагаєтеся зупинити насильство так само, як інші?
Люди переглядалися, деякі виглядали збентеженими, а хтось не міг підібрати слова для пояснення. На обличчях відбивалися печаль, сум'яття, рішучість, але ніхто не посмів хоч щось вимовити.
Річард підняв мішечок з жахливим вмістом:
— Ви всі знаєте про це. Чому ви не повернулись? — Нарешті один з чоловіків заговорив.
— Я пробрався в поля на заході і запитав одного знайомого, що стало з тими, хто повернувся. Він сказав, що багатьох дітей забрали. Інші померли. Усіх, хто повернувся, відвезли. Нікому не дозволили повернутися до своєї сім'ї. Навіщо нам було повертатися?
— Навіщо, дійсно? — Прошепотів Річард. Вперше людям вдалося подивитися прямо на те, що відбувається.
— Ти повинен зупинити Орден, — сказав Оуен. — Ти повинен нас звільнити. Навіщо ти змусив нас прийти сюди?
Лице лорда Рала осяяло світло розуміння. Поки ці люди занурені у свої проблеми, вони не зможуть знайти тверезе рішення. Вони щиро хочуть, щоб їх врятували. Вони все ще вірять, що хто-небудь зробить це за них. І перший у списку рятувальників — він, Річард.
Оуен поставив питання, яке хвилювало всіх. Люди терпляче чекали. Деякі з них не могли відірвати цікавих поглядів від вогняного волосся Дженнсен, що стояла позаду всіх. Багатьох не менше дивувала статуя, що височіла над Річардом. Люди бачили тільки її частину, і не знали, що вона означає.
— Мені було важливо, щоб всі ви прийшли і зрозуміли те, що я скажу, — почав Річард. — Ви мрієте про звільнення від Ордена і думаєте, що я зроблю це за вас. Але я не можу перемогти один. Або ви мені допоможете, або і вас, і всіх, кого ви любите, чекає смерть. Якщо ми переможемо, ви повинні будете передати мої слова іншим. — Він трохи помовчав і обвів поглядом юрбу. — Ви багато страждали і тепер прийшли сюди. Ви усвідомили, що якщо поступите так само, як і ваші друзі, якщо скористаєтеся тими ж безглуздими рішеннями, то перетворитеся на рабів, або вас уб'ють. Відмовившись від долі, уготованої вам Орденом, ви втекли. Кожен з вас прийняв рішення спробувати перемогти, боротися проти загарбників, які вбивають і поневолюють ваш народ. Тепер ви тут, і це ваш останній шанс… єдиний шанс. Вислухайте те, що я вам скажу, а потім виберіть своє майбутнє.
Перед Річардом стояли виснажені, одягнені в брудні лахміття люди, які пережили нелегкий час життя в пагорбах. У них не було сил вимовити слово або кивнути, що вони чують його. Але все ж їхні погляди були прикуті до лорда Рала. У них читалося очікування і надія. Річард зрозумів, що якщо буде говорити з ними відкрито і прямо — вони повірять йому. Люди чекали його слів.
41
— Три роки тому, на початку осені, я жив у містечку, званому Хартленд, — почав розповідати Річард. — Я був лісником. Моє життя мирно текло в краї, який я любив найбільше. Про те, що лежить за межами мого будинку, мені було відомо дуже небагато. У цьому відношенні я був зовсім як ви до вторгнення Ордена, так що я можу зрозуміти ваше ставлення до змін. Як і ви, я жив під захистом кордонів, які не давали тим, хто бажав завдати нам шкоди, дістатися до нас.
Люди почали шепотітися, збуджені і задоволені його відвертістю і тим, що в їх історіях багато спільного.
— І що сталося? — Запитав один з них. Річард не зміг стримати усмішки.
— Одного разу в моєму лісі з'явилася Келен, — він махнув рукою в бік дружини. — Її народ, як і ви, опинився в страшній біді. Їй потрібна була допомога. Але замість того щоб отруїти мене, Келен розповіла мені свою історію. Так само, як і у вас, захищаючі їх кордони впали, і тиран вторгся на її землю. Вона ще поділилася зі мною побоюваннями, що вороги незабаром прийдуть і на мою землю, і знищать мій народ, моїх друзів, моїх улюблених.
Всі звернули погляди до Келен. Люди дивилися на неї так, немов побачили її вперше. Їх вразило, що стояча перед ними велична жінка могла бути дикункою — адже вони вважали такими всіх, хто приходив з іншого боку, — і що у неї могли бути такі ж біди, як і у них. Річард розповів тільки найпростішу частину історії, але він хотів, щоб ці люди його зрозуміли, тому намагався пояснити попростіше.
— Я отримав ім'я — Шукач Істини і меч, який повинен був допомогти мені в важкій боротьбі, — Річард витягнув меч з піхов на половину клинка, дозволивши людям побачити блискучу сталь. Багато хто скривився, побачивши блиск грізної зброї. — Разом, плечем до плеча, ми билися, щоб зупинити тих, хто хотів знищити або поневолити нас. У чужій країні Келен стала моїм провідником, не тільки допомагаючи мені битися з вбивцями і загарбниками, а й допомагаючи прийти до розуміння величезного світу, про існування якого я не знав. Вона відкрила мені очі на те, що лежало за кордонами, котрі захищали мене і мій народ. Келен допомогла мені побачити навислу над світом тінь тиранії і краще взнати те, без чого неможливо пізнати істину, — саме життя. Вона повернула моє життя в нове русло і допомогла прийняти виклик. Якби не зустріч з Келен, сьогодні я був би мертвий, а безліч людей загинуло б або стало рабами.
Річард змушений був відвернутися, щоб приховати хвилю болю, що накотилася на нього при думці про тих, кого він втратив в боротьбі. Завоювати перемогу було важко.
Спершись об статую, він згадав жорстоке вбивство свого вітчима Джорджа Сайфера. Ця людина виростила його, і до того, як вступити у боротьбу, Річард вважав його своїм батьком. Біль далеких подій стрімко повернулася. На Річарда нахлинув весь жах того часу. Раптово він усвідомив, що ніколи більше не побачить людину, яку так сильно любив. До цього моменту Річард не згадував про те, як йому бракує Джорджа.