Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Келен вразила думка про те, як багато зі сказаного чоловіком може бути правдою. Вона боялася подумати, наскільки сильно рівновага магії була порушена її діями.
Світ перестав бути для неї загадкою. Але не було і вибору. Якби слова мали хоч якийсь сенс, вона б сказала чоловікові: «Роби, що повинен, і будь, що буде». Але Річард розумів і без слів все, що вона відчувала, як ніби вони були одним серцем. І Келен промовчала.
— Мені здається, вся ця історія з рівновагою — просто послання від добрих духів з іншого світу, яке закликає лорда Рала відмовитися від боротьби за нас, — невимушено помахала перед ними шматком сушеного м'яса Кара. — Якщо він так зробить, йому не доведеться піклуватися
Дженнсен здивовано підняла брови.
— Ти знаєш, що я маю на увазі, — буркнула Кара.
— Може, леді Кара права, лорд Рал, — нахилився вперед Том. — У тебе є люди, здатні захистити тебе. Дозволь їм це робити, і ти зможеш краще виконати своє призначення, лорд Рал.
Річард закрив очі і потер скроні кінчиками пальців.
— Якщо мені весь час доведеться чекати, коли Кара врятує мене, боюся, я залишуся без голови, — зауважив він.
Кара круглими очима подивилася на невловиму посмішку на його обличчі і повернулася до свого м'яса.
Розглядаючи обличчя чоловіка в тьмяному світлі, у той час як він смоктав маленький шматочок сухого хліба, Келен подумала, що Річард погано виглядає, і справа не тільки в тому, що він виснажений. М'який блиск ліхтаря висвітлював одну сторону його лиця, залишаючи іншу в тіні, неначе він лише наполовину був тут, — половина в цьому світі і половина в світі темряви, як якщо б він був завісою між ними.
Вона присунулася ближче і прибрала назад волосся, що впало йому на чоло, потім безмовно вибачилася, торкнувшись його брови. На дотик Річард був гарячим, але всі мандрівники цим ввечері були гарячими і спітнілими, так що Келен не могла з упевненістю сказати, чи був у нього жар, у всякому разі, вона так не думала.
Її рука ковзнула вниз, щоб закрити йому очі, і це викликало посмішку Річарда. В котрий раз Келен зловила себе на думці, що вмирає від насолоди завжди, коли просто дивиться в його очі. Її серце кольнуло від радості, коли вона побачила посмішку на обличчі чоловіка. І Келен посміхнулася у відповідь, посміхнулася тільки йому. Ох, як їй хотілося поцілувати його… Але навколо були люди, а поцілунок, який вона мріяла подарувати, не був поцілунком, можливим на людях.
— Це так складно уявити, — звернувся Фрідріх до Річарда. — Я маю на увазі те, що сам лорд Рал не знає всього про свій дар. У це так складно повірити, — чоловік недовірливо похитав головою.
— У мого діда, Зедда, був дар, — пояснив Річард, відкинувшись назад. — Він хотів допомогти мені вирости далеко від магії, так само, як матір Дженнсен захищала свою дочку, заховавши її подалі, де Даркен Рал не зміг би нас дістати. Ось чому він хотів, щоб я виріс в Вестланді, по інший бік кордону.
— І твій дід, маг, ніколи не показував, що в нього є дар? — Спитав Том.
— Ні, поки в Вестланд не прийшла Келен. Як я тепер розумію, було багато ознак, проявів і подій, які казали, що він куди значніший, ніж здається, але тоді я цього не знав. Дід завжди був для мене самим мудрим, тому що, здавалося, він знає все про навколишній світ. Він відкрив цей світ для мене, навчив прагнути постійно дізнаватися про нього все більше і більше. І хоча дар не був тією магією, що він відкрив мені, Зедд відкрив і показав мені куди більш цінне — життя.
— Тоді це дійсно правда, — вимовив Фрідріх. — Вестланд — країна, де не було магії.
— Так, це так, — посміхнувся Річард, згадуючи свій будинок в Вестланд. — Я виріс у Оленячому лісі, недалеко від кордону, і ніколи не зустрічався ні з чим магічним. Звичайно, крім Чейза.
— Чейза? — Перепитав Том.
— Це мій друг — страж кордону. Хлопець з тебе зростом, Том. Ось ти служиш, охороняючи лорда Рала, а служба Чейза була — кордон, або, точніше, утримання людей подалі від неї. Він говорив мені, що його робота — тримати подалі людей, які можуть стати жертвами, щоб наступаюче на нас з-за кордону Зло не набуло ще більшої сили. Чейз працював над підтриманням рівноваги, — Річард посміхнувся нахлинулим спогадам. — У Чейза не було дару, але я часто думав про те, що його служба була все таки зв'язана з чарами.
Фрідріх теж посміхнувся, слухаючи розповідь Річарда.
— Я прожив в Д'харі все життя. Коли я був хлопчиськом, люди, які охороняли кордон, були моїми героями, і я хотів стати одним з них.
— Чому ж ти цього не зробив? — Запитав Річард.
— Коли межа виникла, я був занадто юний, — Фрідріх поринув у спогади, потім вирішив змінити тему розмови. — Як довго нам ще йти по цій пустелі, лорд Рал?
— Якщо ми будемо йти з тією ж швидкістю ще кілька днів, то виберемося з найгіршої частині пустелі, — відповів Річард, подивився в бік сходу, неначе міг щось розгледіти в темряві, що таїлася за тьмяним колом світла ліхтаря. — Наш шлях лежить до тих гір вдалині. Йти стане важче, але, врешті-решт, ми піднімемося вище над рівнем пустелі, і вже буде не так спекотно.
— Як далеко та річ, якої… якої, як думає Кара, я торкнуся? — Запитала Дженнсен.
Річард деякий час вивчав її обличчя.
— Я не впевнений, що це хороша ідея, — зауважив він нарешті.
— Але ми йдемо туди?
— Так.
Дженнсен підняла смужку сушеного м'яса.
— Так що це за річ, про яку говорить Кара? Ні вона, ні Келен нічого не хочуть мені пояснити.
— Я просив їх не говорити тобі, — відповів Річард.
— Але чому? Якщо ми збираємося побачити це, то чому ти не хочеш сказати мені наперед про те, що нас чекає?
— Тому що в тебе немає дару, — чесно сказав брат. — І я не хочу вплинути на те, що ти побачиш.
— А що це значить? — Примружилася Дженнсен.
— У мене не було часу, щоб перевести більшу частину тексту, але з книги, принесеної мені Фрідріхом, я зрозумів, що навіть ті, у кого немає дару, мають хоча б його іскорку. Тому вони здатні взаємодіяти з магією у світі — як якщо б ти повинна була народитися зрячою, щоб бачити колір. Народжена зрячою, ти можеш бачити і розуміти великі полотна, хоча у тебе може й не бути таланту самій створити щось подібне. У книзі йдеться про те, що лорд Рал, який володіє даром, дасть життя лише одному обдарованому нащадку. У нього можуть бути і інші діти, але навряд чи хто-небудь з них буде мати настільки ж потужний дар. У кожному з них є ця найдрібніша іскорка. Всі вони, так би мовити, можуть бачити колір, — Річард задумався, тому що не часто йому доводилося пояснювати настільки складні речі. — У книзі також написано, що досить рідко народжувалися діти, такі ж, як ти, позбавлені якого б то не було дару. Книга називає їх Стовпи Творіння. Як ті, хто народжений сліпим, не можуть відчувати кольору, ті, хто народжений, як ти, не можуть відчувати магії… Для тих, хто народжений сліпим, кольори існують, просто вони не здатні їх побачити. Ось і ти просто не зможеш відчути магію. Для тебе магія не існує — вона не є твоєю реальністю.
— Як так може бути? — Запитала Дженнсен.
— Я й сам не знаю, — відповів Річард. — Коли наші предки створили зв'язок між лордом Ралом і народом Д'хари, народжувалися тільки обдаровані спадкоємці. Магія вимагає рівноваги. Але, можливо, їм довелося зробити так, щоб народжувалися і такі, як ти. Напевно, вони не передбачили всього, що може трапитися, і рівновага порушилася.
— Що буде, якщо… — Дженнсен відкашлялася. — Ну, розумієш, якщо у мене з'являться діти?
Річард болісно довго дивився в очі Дженнсен.